Військовослужбовець Володимир Войців з Галицької громади перебуває на реабілітації. Він заново навчився ходити і ні на хвилину не шкодує про свій вибір – у 18 років піти добровольцем захищати Україну, пише КУРС з посиланням на Галицьку громаду.
«Було це влітку 2023 року…»
Володимир Войців народився 5 квітня 2004 року у Темирівцях. Вчився у Блюдниківській школі і після досягнення 18-річного віку одразу звернувся до військкомату.
«Було це влітку 2023 року, після закінчення школи. Після формування нас відправили на навчання у Десну, потім на три тижні в Бучу. З Бучі, у складі 130 батальйону 241 бригади тероборони, ми вирушили під Лиман Донецької області. Згодом тримали оборону у Сеньківці Харківської області. А після Сеньківки – населений пункт Іванівське під Бахмутом», – згадує початки служби Володимир.
25 лютого 2024 року Володимир разом із товаришами заступив на бойове чергування. Попри шалений тиск росіян, бійцям вдавалося тримати оборону аж до 2 березня. У той день позиція тероборонців була знищена. Вцілілі бійці, серед яких був і Володимир, спробували обладнати нову, але увечері зв’язок із ними був втрачений.
«Вцілілих нас було семеро…»
«Вцілілих нас було семеро. Ми заховались у підвалі якогось будинку. Я знепритомнів від множинних осколкових ран на обох ногах. Коли прокинувся, то ще два дні не міг рухатися. Так і лежав без води та їжі. Потім знайшов банку якогось протухлого варення та трохи води. Тримався на тому більше двох тижнів. Але виходу не було – треба було шукати порятунку, бо пообіцяв мамі вернутися», – говорить хоробрий юнак.
Володимир, який вже тоді офіційно вважався зниклим безвісти, вибрався з підвалу 26 березня. Сам. Всі, хто переховувався з ним, загинули.
«Мене помітили українські солдати і крикнули, щоб я підповз до них. Але повзти я вже не міг. Тож вони ризикнули – під’їхали, затягли мене до себе на позицію і повідомили рідних та в частину».
Проте одразу евакуювати пораненого знесиленого воїна не вдавалося – постійні шалені обстріли змушували тримати позицію. Передавали бійця з позиції на позицію, і аж 2 квітня 2024 року його евакуювали і вивезли до шпиталю.
«Вчиться, не зважаючи ні на що, цінувати життя»
Далі було лікування, ампутація обидвох ніг нижче колін, реабілітація.
4 червня 2024 року Указом Президента України за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку солдат Володимир Войців нагороджений найвищою військовою нагородою – Хрестом бойових заслуг.
Сьогодні Володимир проживає з коханою в Івано-Франківську, знову навчився ходити, а тепер – вчиться жити. По-новому, в новій реальності і з новими обставинами. Вчиться, не зважаючи ні на що, цінувати життя, кажуть у Галицькій громаді.
Читайте також: “Зброя була, але не вистачало людей”: історія ветерана Сергія Андрієнка з Крилоса.
