Отець Іван Теремко, який має парафію у селі Глушків неподалік від прикарпатського міста Городенки, власним прикладом підтримав пораненого земляка, захисника Володимира Бойчука. Священник, який 22 роки тому втратив обидві ноги і не припинив служіння, відвідав воїна.
“Сьогодні відвідав з Йорданською водою оселю воїна Володимира Бойчука. Та поділився досвідом, як 22 роки служу на парафії на двох протезах. Попереду у Володимира тяжка праця і витримка . Він справиться!” – поділився Іван Теремко.
44-річний військовий з села Глушків Городенківської громади Володимир Бойчук у липні минулого року був важко поранений під час боїв на Бахмутському напрямі. Тривалий час лікувався у госпіталях. Захисник втратив обидві ноги, частково праву руку, мав розриви печінки і кишківника, множинні осколкові поранення внутрішніх органів, розповів і поділився фото Василь Курилюк, староста Глушкова.
Зараз Володимир Бойчук на реабілітації удома – опановує протези.
Отець Іван Теремко свої протези вдягнув після того, як втратив ноги взимку 2002 року. Зараз отцю 58 років.
«Надвечір я їхав кіньми з Чернелиці (Городенківщина, – кор.), назустріч одному священнику, бо сильно замело дорогу, – розповів парох Репортеру. – Біля села Вільхівці як налетіла заметіль, що ми нічого перед собою не бачили. Коні збилися з дороги, заїхали на болотисту місцевість, погрузли. Поки вовтузилися з кіньми, я набрав у черевики води. А ми так і не виїхали, просиділи там до ранку. Паламар пішов шукати допомоги, я лишився чекати помочі, але її не було. Почав лізти на колінах, на руках, а все обледеніле. Куди лізу – не знаю. Від дороги був за 50 метрів, а ліз в іншому напрямку. Там серед поля свідомо помолився: «Господи, забирай мою душу». І тут чую: щось гуркотить. А то трактор тягнув швидку до траси на Івано-Франківськ».
Замерзлого чоловіка заледве помітили серед снігу. Забрали в лікарню, де одразу ампутували праву ногу. Ліву ще намагалися врятувати, але марно. Після довгих і тяжких місяців лікування її також довелося ампутувати. Це зробили вже у німецькій клініці, а через тиждень отця Івана поставили на протези.
З того часу священник на протезах відправляє богослужіння, весілля, похорони. Має присадибну ділянку, де сам косить траву, копає, сапає. З дружиною двоє собі хату штукатурили. Пані Галина подавала цемент до бетономішалки, а панотець носив і штукатурив. Їздить священник на звичайному автомобілі, каже, машина дуже старенька, але без неї не можна.
«На протезах рекомендовано ходити дві-три години на добу, а я ходжу 12-14 годин, бо менше не виходить, – говорить отець Іван. – Деколи з протезів доводиться кров виливати. Але нема коли думати про біль. Є багато справ біля церкви та біля мирського життя. Я собі так думаю: як Бог дає мені сили, то я мушу це використати. Я повинен помагати людям“.
