У шелтері святої Ольги у селищі Лисець живуть внутрішньо переміщені особи та жінки, які постраждали від домашнього насильства. Зараз тут 11 мешканців, розповідає журналістка КУРСу, яка відвідала притулок під час престуру у Лисецьку громаду, організованого Івано-Франківським регіональним відділенням Асоціації міст України.
Шелтер святої Ольги не є місцем постійного перебування. Мешканці можуть залишатися тут пів року. За цей час вони встигають відновити документи, пройти соціальну та психологічну реабілітацію, знайти житло й роботу – почати новий життєвий етап.
Директор шелтеру священник ПЦУ з Краматорська Микола Горгула розповідає, що переїхав на Прикарпаття на початку повномасштабного вторгнення та вирішив допомагати людям, які опинилися в складних життєвих ситуаціях.
«Я не хочу бути священником, який тільки ходить в церкву. Стараюся, щоб моя любов до людей реалізовувалася саме таким служінням тим, кому найбільше потрібна допомога», – каже чоловік.
Після прибуття в шелтер кожен отримує харчові продукти, контакти організацій, які можуть бути корисними, складає індивідуальний план роботи та акт потреб. «Це робиться для того, щоб люди розуміли, що вони приїхали не до санаторію, де можна жити без планів на майбутнє, і щоб вони старалися щось змінювати в своєму житті», – наголошує отець Микола Горгула.
Проєктна кількість місць в шелтері – 15. За два роки тут знайшли прихисток більше як 120 людей. Деякі з них після реабілітації виїжджають за кордон або знаходять собі місце на Прикарпатті, але є й такі, що повертаються додому.
Мешканка шелтеру Віра розповідає, що потрапила до закладу завдяки волонтерам. Вона виїхала з Луганська з чоловіком, який є інвалідом першої групи. У Слов’янську його збила машина, тому жінка залишилася вдовою.
«Я онкохвора людина. Зараз мені пропонують хіміотерапію. Я проходила її вже п’ять разів. Я вдячна шелтеру, дівчатам-соціальним працівницям, отцю Миколі, низький уклін за все», – каже Віра.
Зазвичай до шелтеру людей перенаправляють соціальні служби або поліція, оскільки він закритого типу. Якщо інформація про шелтер була б доступна кожному, то він би перестав виконувати функцію безпечного прихистку для осіб, що постраждали від домашнього насильства.
За словами директора, нерідко жінки, які потерпіли від кривдників, продовжують підтримувати з ними зв’язок.
«Буває, що одна нога йде, а інша гроші бере. Був навіть такий випадок, що кривдник дзвонив нашому поліцейському, представлявся офіцером поліції за місцем, де живе його дружина, і вимагав, щоб її вивели в кайданах», – пояснює Микола Горгула, навіщо потрібна така закритість.
Директор шелтеру зазначає, що їхнє завдання – дати змогу людям пройти соціальну і психологічну реабілітацію, аби вони могли тверезо подивитися на своє життя і планувати майбутнє. «Ми допомагаємо, але вирішувати свою долю має кожна людина особисто», – каже отець Микола.
- Читайте також: “Боялися, що через вибухи кіт помре від розриву серця”. Як дві жінки і сфінкс з Луганщини врятувалися від війни у Франківську
