21 березня в Івано-Франківську понад 40 роверистів офіційно відкрили сезон-2021 — здолали у велозаїзді понад 60 кілометрів рівнин, гір та бездоріжжя. Про труднощі та особливості велотуру, важливість якісного спорядження, а також зародження і розвиток велоруху в місті учасники та організатори заїзду поділилися із Суспільним Карпати.
Активний член велоруху Івано-Франківська із 10-річним стажем Володимир Семко розповідає, що в один бік їхали близько двох годин.
Загальний маршрут поїздки склав 50-70 км — залежить від того, хто де стартував і фінішував. Однак завдяки легкому темпу навіть для непідготовлених людей цей кілометраж був нескладним.
“Взагалі у нас існують поїздки різних форматів. Хтось їздить бревети на 200, 300, 400, 600 та навіть 1200 км, а хтось проїжджає 40-60 км поруч із домом. Для того й існує велоспільнота — щоб кожен міг знайти собі компанію відповідно до фізичних можливостей”, — говорить Володимир Семко.
У 2017 році чоловік переїхав жити в Лос-Анджелес і не був в Україні більше як три роки.
Позаяк до переїзду в США він був організатором відкриття і закриття велосезону, вирішив у такому ж форматі зустріти старих друзів.
Велосипедист об’їздив безліч куточків Прикарпаття, тому знає всі найцікавіші місця — для відкриття обрав одне з улюблених: “Завжди приємно повернутися туди, де був, адже з кожним таким місцем пов’язані теплі спогади. Цього разу ми їздили через Вовчинці в село Довге, воно розташоване в мальовничому місці біля річки Дністер”.
У такі поїздки, каже Володимир Семко, потрібно брати насос, латки (ремонтний комплект), їжу, мати справний велосипед, одяг — до погоди, а, зважаючи на теперішню ситуацію, захисну маску.
Загалом у заїзді взяли участь трохи більше як 40 людей.
“Ми розуміємо, що ми в червоній зоні, і більш масовий захід провести не вийде. У наших велоспільнотах — сотні людей, тому довелося контролювати кількість охочих. Якщо згадати Велодень — подію, яку ми раніше організовували, — тоді учасників було більше двох тисяч, — розповідає Володимир Семко. — Сподіваюся, що пандемія скоро закінчиться і ми зможемо провести справді великий велозахід. Франківськ — місто маленьке, але, мабуть, одне з найбільш велосипедних в Україні”.
Особливість таких подій, ділиться Володимир Семко, у тому, що можна розділити задоволення, свої враження від катання з іншими: “Я зараз катаюся в Каліфорнії дуже красивими місцями, і єдине, чого мені бракує, — людей, які з тобою на одній хвилі. Тому дуже важливо підтримувати зв’язок з іншими велосипедистами”.
Відкриття та закриття сезону організовують щороку, але у 2020-му їх не проводили через пандемію. Також, каже велосипедист, окрім офіційних заходів, існують щотижневі поїздки, які може організувати будь-який учасник велоспільноти. Долучитися до велопробігу можна через сторінки велоспільнот Franko Bicycle Club та Velo-Stalker — поїздки аноснуються на них.
“Також можна самому запропонувати маршрут і хтось обов’язково складе вам компанію, — каже Володимир Семко. — Кожна поїздка має рівень складності, і ви зможете обрати саме те, що підходить вам. Можете не хвилюватися: навіть якщо вам буде складно, ніхто вас не залишить. Для нас важливо, щоб людина відчувала підтримку велоспільноти, адже свого часу така підтримка була надана кожному з нас”.
Одна з учасниць заїзду, велосипедистка-аматорка Наталія Масечко розповідає: “Вирішила поїхати, бо перш за все — сонце, велосипед, погода, настрій, вихідний. Зараз великої можливості їхати дуже далеко немає, але є бажання рухатися, оскільки робота здебільшого сидяча. Знаючи, що там були мої знайомі, не було сумнівів, їхати чи ні”.
Довгий маршрут на велосипеді Наталія Масечко долає вже вдруге, однак першого разу в один бік їхали електричкою, а на двоколісному поверталися назад. Велосипедистка каже, що під час підготовки до таких велотурів потрібно ретельно обирати спорядження: “Скажімо, мій велосипед добре підходить до міського формату — він доволі важкий і, як би не здавалося, а вести важкий велосипед важче, ніж легкий, тому це для мене був виклик. Одначе плюс у тому, що їдеш не сам”.
До слова, велорух у Франківську зародився ще у 2008 році, однак більш масовим став у 2011-12 роках.
“Ми росли і розвивалися, і з часом нас стало настільки багато, що почався поділ на тих, хто хоче більше спорту, більше кататися в горах, та тих, кого цікавить релаксова їзда та спілкування. Зараз існують два велоклуби — Velo-Stalker, з якого все починалося, та Franko Bicycle Club, який вийшов із нього і зараз організовує дуже багато цікавих велоподій. Але поділ на клуби — річ умовна: ми всі катаємося разом і дружимо багато років,” — говорить Володимир Семко.
За словами голови велоклубу Franko Bicycle Club Юрія Симчича, цьогоріч франківські велоклуби організують чотири великі події. Зокрема, планують провести дві “двохсотки” — заїзди на 200 км, а також один заїзд на 300 км. Також проходитиме гонка Franko 100 — потрібно подолати маршрут у 100 км.