21 січня мешканці Івано-Франківська зібралися на Вічевому майдані, щоб попрощатися з полеглим захисником Русланом Ганущаком. Воїн і телеоператор загинув у Курській області.
Руслан народився 14 квітня 1970 року в Івано-Франківську в багатодітній родині Аврелії та Василя Ганущаків. Він був останньою дитиною в сім’ї та єдиним хлопчиком.
Русланові рідні розповідають, що він з дитинства любив гори, спорт, альпінізм, туризм. Любив рух, ніколи не сидів на одному місці.
“Ця людина в родині асоціюється з мандрами, з відкриттям нових місць, маршрутів, країн. Разом з тим він відкривав культури, людей, традиції, події. Він завжди опинявся в їх гущі, і не тільки родинних подій – народжень, хрестин, весіль, похоронів. Ніщо не відбувалося без Руслана. Але й подій соціально-політичних всієї країни – Майдани, Революція Гідності, Азов, 92 бригада. Це те, що доформувало його як воїна, як бійця, як шатрія, який знав, що і кого він боронить. Він достойно продовжував справу своїх предків, боровся за незалежність України, за свободу її народу”, – згадують родичі захисника.
У 2014 році Руслан зголосився добровольцем у батальйон “Азов” у складі знімальної групи “Spilno.TV”. З нею він свого часу пройшов Майдан. Поєднував роботу оператора з чергуваннями у нічній варті підрозділу афганців “Ветерани з народом”. Він зафільмував останнє інтерв’ю героя Небесної сотні Сергія Нігояна.
З перших днів повномасштабної війни Руслан знімав фронтові сюжети, а з початком Харківського наступу одягнув військовий однострій і долучився до 92 бригади.
“Руслан був дуже чуйним батьком. Він завжди переживав за мене. Ми з ним могли поговорити багато про що. Він мене підтримував у всьому, завжди мене заспокоював, хоч фізично не був поруч. Я відчувала, що він біля мене”, – розповідає донька військовослужбовця Ірина.
За словами Русланової дружини Олександри, чоловік хотів бути очима “Азову”, був очима Майдану, але не зміг бути очима повномасштабного вторгнення, бо став його руками.
“Він робив усе, що було потрібно зробити на той момент. Це навіть і виготовлення так званих “цукерочок”, і польоти, і возив хлопців на передову. На передовій він і загинув”, – додає Олександра.
Руслан казав, що вирішив піти на службу, бо відчував, що може зробити щось більше для свого народу, для своєї країни.
“Тут, на передовій, я вільний. Вільний від страху смерті. Тебе не турбують дрібниці. Це неповторне відчуття свободи. Ти розумієш, що можеш не повернутися з бойового завдання. І це нормально. Це війна. Але фішка не в тому, щоб по-геройськи загинути. Складніше вижити у цьому всьому і дійти до перемоги. А потім ще треба буде відбудовувати країну і нове суспільство”, – пояснював Руслан Ганущак.
Після спогадів на площі лунала коляда. Її виконали для полеглого захисника.
21 січня о 18:00 годині в дворі ПНУ відбудеться вечір пам’яті Руслана Ганущака.
КУРС писав, що колеги та побратими Руслана Ганущака поділилися його історією
Головні новини Івано-Франківська і області в TELEGRAM
