Багатодітним сім’ям, що приїдуть жити в село Петрилів, у Тлумацький район Івано-Франківської області, пропонують житло – безкоштовно або за невелику орендну плату.
Про соціальну ініціативу “Допомога сім’ям” задля відродження села і збереження школи розповіли Суспільному Карпати староста Петрилівського старостинського округу Олег Кирста та завідувачка філії Нижнівського ліцею села Петрилів Ірина Євчук.
Петрилів розташований на межі Прикарпаття і Тернопілля, на початку Дністровського каньйону. Належить до Тлумацької міської територіальної громади. Якщо на початку незалежності тут жило майже дві тисячі людей, то зараз – близько пів тисячі.
“Можна сказати, що село вимирає, – каже Олег Кирста, – молодь виїжджає, лишилася більшість пенсійного віку”.
Олег Кирста пригадав, що коли ходив до школи, то там навчалися понад 200 учнів. Пізніше, у 2002-2003 роках, за словами Ірини Євчук, школярів було 120, і постійно ця кількість зменшувалася. Останні два роки у школі (тепер це філія Нижнівського ліцею) навчається 30 дітей та виховується 11 малят у дошкільному закладі “Сонечко”. Усього ж Петрилівська школа може прийняти вдесятеро більше — 305 учнів.
У 2014 році Петрилівська школа 1-3 ступеня була реорганізована і зараз працює як загальноосвітня школа 1-2 ступенів. “Якщо не наберемо 25 учнів, то школу можуть реорганізувати на початкову”, – пояснює Ірина Євчук.
Повні класи (тобто не менше п’яти учнів) є лише із шостого по восьмий, а молодші працюють за індивідуальною формою навчання, тож якщо школу вирішать зробити початковою, то її взагалі може не стати.
“У нас гарне приміщення, кваліфіковані вчителі, – розповідає завідувачка філії. – Є комп’ютерний клас, їдальня, всі класи отримують гаряче харчування”.
Довозити дітей до опорної школи, за словами Ірини Євчук, батьки не погоджуються, бо це відстань — до 15 кілометрів, а “взимку ще й може бути ожеледиця”. Тож наперед хочуть подбати, щоб школа у Петрилові була.
Олег Кирста говорить: “Маємо два комунальні будинки, які ми можемо безоплатно надати під соціальне житло. Ми би хотіли, щоб це були багатодітні сім’ї, де є три й більше дітей, які б могли навчатися в нашій школі”.
Також, за словами старости, в селі є близько десяти будинків, мешканці яких виїхали за кордон і готові за помірну ціну їх продати або здати в оренду. Один із господарів погоджується на оплату комунальних послуг та 500 гривень орендної плати за місяць. Є будинки, в яких можна жити і виплачувати вартість частинами.
Олег Кирста аргументує, чому варто жити у Петрилові: “Село розміщене на лівому березі Дністра й потопає в зелені. Сюди приїздять відпочивати і з Франківської, і з Тернопільської областей. З часом хочемо зелений туризм розвивати. У нас ще люди приїздять самі по собі, а місцеві жителі ще не здають житло, щоб люди могли затриматися, харчуватися, – над цим працюємо”.
Петрилів – село з історією: у червні відсвяткувало 565 років з часу першої літописної згадки. Тут народився і виріс Микола Твердохліб — полковник “Грім”, збереглася криївка УПА.
За словами Ірини Євчук, можна розробити спеціальні туристичні маршрути: “Житло полковника Грома – це перший об’єкт, куди би ми спрямували туристів. Можна також невеликий музей створити: на базі школи або народного дому. Ще у нас є дерев’яна церква Косми і Дем’яна ХІХ століття”.
Колись тут був колгосп імені Шевченка і підсобні промисли: млин, цегельня, кахельний цех.
“Найбільша проблема — з роботою, — каже Олег Кирста. — Тепер є фірма, яка орендує землю, але там обмежена кількість механізаторів, штат укомплектований; є підприємці, які займаються птахівництвом, але там теж обмежена кількість людей, тільки в сезон беруть на ремонтні роботи”.
Можна їздити на роботу до Івано-Франківська. Це 45 кілометрів і регулярне автобусне сполучення.
За інформацією старости села, є “6 рейсів туди і назад: із 7-ї ранку і останній о 19:30, тобто людина може відпрацювати і повернутися. “Багато працездатних людей так і роблять. Будемо працювати, щоб щось створити”, — говорить Олег Кирста.
Наразі хочуть знайти інвестора, щоб залучити додаткові гроші. Наприклад, у селі є порожнє приміщення старого дитсадка, де можна було б зробити відпочинковий комплекс, але нема за що його впорядкувати.
Олег Кирста пояснює: “Шукаємо, кого би залучити, щоб він теж мав доходи з туризму, може, би взяв в оренду приміщення. Спочатку треба кошти, щоб все запустити, відновити”.
Ірина Євчук говорить, що вони хочуть, щоб до Петрилова прийшли люди, які люблять господарювати, вирощувати садовину: “Жінки можуть займатися бісероплетінням, вишивкою і шити, й торти випікати, своїми руками щось робити – якщо людина хоче, то може знайти роботу”.
“Будуть люди – буде село”, — каже чоловік. Він сподівається на молодь, яка б повернулася з-за кордону і “спрактикувала ті ініціативи, які там побачила”.
Автор Юрій Рильчук