З року в рік у селі Чортовець Коломийського району, що на Івано-Франківщині, всі чоловіки у великодній час виконують древній ритуальний танець сербен.
Розпочинається дійство традиційно біля місцевої церкви Святої Трійці, пише КУРС з посиланням на відділ туризму Івано-Франківської ОДА. Сербен танцюють лише чоловіки і хлопці – взявшися за руки, вони обходять все село від церкви до церкви. Жінки та дівчата тільки співають і спостерігають.
Якщо запитати найстаріших жителів села, ніхто вже й не пригадає, звідки й коли взявся звичай сербена і чому його починають саме коло церкви. Просто кажуть, що так було віддавна.
За словами місцевого священника отця Теодора, спочатку сербен танцювали лише в перший день Великодня, а вже тепер і в Великодні понеділок, вівторок, і на Провідну неділю. Танець починає “заводило”, зазвичай – старший церковний брат. Він тримає в руках символ “старшинства” у серебені – металевий топірець. За ним у вервицю танцю стає й священник.
Далі підходять інші чоловіки, юнаки та хлопчики. Запрошують усіх рідних та гостей. Беруться за руки без команди, самі – синхронно, дружно. Так роблять у Чортовці віками. Адже сербен ніби магічне коло, не лише танець, а й оберіг, який охоронятиме село аж до наступного Великодня.
Крок вперед, крок назад. Змах руками трішки доверху, згодом донизу. Тягнеться Чортовцем сербенське коло. Селяни тричі обходять спочатку хороводом храм, ніби вінком із радісних людей його обплітають. Далі роблять коло біля резиденції священника. А згодом, маленькими крочками, що схожі на коломийкові, співаючи, переходять до другої в селі церкви. Танець може тривати кілька годин.
Городенківський етнограф Ярослав Левкун, який досліджує унікальний для України звичай, вважає, що коли добре придивитися до рухів, то великодній танець схожий на сербський військовий чоловічий танець. Та й мелодія протяжна, як у південних слов’ян. Він припускає, що танець і мелодія є відгоміном княжої історії, коли на теперішніх прикарпатських землях були білі хорвати.
Колись танець обов’язково супроводжувався грою на сопілці. Тепер це роблять рідко, лише співають.
“Загалом в такій дивовижній гаївці беруть участь кілька сотень чоловіків, – каже Ярослав Левкун. – Це ніби гаївка і не гаївка, танець і не танець. Зрештою, це відгомін далекої історії, коли Покуття було пов’язано з іншими слов’янськими народами і етносами. Нині сербен – про зв’язок поколінь, родин та земляків, які живуть далеко від села, а на Великдень повертаються додому”.
КУРС писав, що на Покутських фестинах покажуть унікальний чоловічий танець сербен.
