Прикарпатець Микола Зеленчук із Криворівні тричі їздив на Майдан під час Революції Гідності. Один раз — зі столітньою трембітою, на якій зіграв перед “беркутівцями” разом із земляками.
До Дня Гідності та Свободи гуцульський трембітар пригадав свої дні на Майдані, пише Суспільне.
Будівельник і музикант Микола Зеленчук живе у Криворівні на Верховинщині. Вперше на Майдан чоловік разом із односельцями поїхав 21 січня 2014 року. На вулиці Михайла Грушевського опинився наступної ночі та став свідком наступу беркутівців.
“І почався о 4:00 наступ. Людей дуже мало було. І почали всі людей скликати, бо були б пройшли аж до Майдану. Але люди збіглися, слава Богу. Усі по черзі кликали медиків. Ми стояли, де стадіон імені Лобановського. І звідти, бачимо, несуть чоловіка. Кажуть, застрілили чоловіка”, — розповідає Микола Зеленчук.
Зранку Микола розмістився у наметі разом з іншими жителями Верховинщини. Неофіційно вони назвалися “Гуцульською сотнею”. Через дев’ять днів чоловік приїхав додому, однак згодом знайомий музикант запропонував йому повернутися на Майдан, аби заграти там на трембітах.
“Каже: “Ти б не поїхав з нами на Майдан? Запрошують матері та священнослужителі греко-католицької церкви, щоб ми поїхали з ними на акцію, щоб вони (“Беркут”, — ред.) відступили”. І я поїхав. Ми прийшли, священники — наперед, матері, і ми ззаду так, з трембітами. Ми підійшли та почали молитися, десять метрів перед ними стали на коліна — Служба була. Помолилися, і вони всі пішли, а ми ще залишилися четверо і потрембітали їм”, — пригадує музикант.
“Ми хотіли, щоб вони почули трембіту, бо дехто не чув. Багато було зі Східної України, там — “Беркут”. Ми хотіли, щоб вони бачили, що Україна — єдина, щоб вони відступили. Вони казали: “Відійдіть, не порушуйте наші правила. Ми собі грали, ми залишилися, нікуди не відступали”, — каже Микола Зеленчук.
Втретє Микола повернувся на Майдан 21 лютого. Чоловік розповідає, що вирушив з дому напередодні, коли під час розстрілів загинула найбільша кількість учасників Революції Гідності. Однак, коли прибув на місце, застав уже не протистояння між учасниками Майдану та силовиками, а прощання із Небесною Сотнею. Батько Миколи Іван Зеленчук, розповідає, найбільше переймався, коли проводжав сина втретє у Київ.
“Я його не відговорював, аби він не їхав, але, повірте мені, що було страшно. Було дуже страшно, бо почали гинути. Я його повіз до Верховини. Там хлопці відправлялися з Верховини, то хочу вам сказати, що я мало пам’ятаю, як звідти повернувся. Я чомусь думав, що ми вже, можна казати, навіки розпрощалися там”, — розповідає Іван Зеленчук.
Після Майдану Микола Зеленчук допомагає будувати каплички для українських військових, які потім перевозять у зону ООС. Він продовжує грати на музичних інструментах — гастролює з трембітою Україною та за кордоном.
