Днями в Івано-Франківському фаховому коледжі фізичного виховання відбулися змагання «Воїни спорту. Турнір незламності», пише КУРС з посиланням на Укрінформ.
У баскетбольній першості взяли участь вісім команд, у складі яких – військові та ветерани війни. Виступили команди з Одеси, Києва, Фастова, Дніпра, Вінниці, Житомира, Львова та Івано-Франківська. У кожній – від трьох до п’яти учасників, багато хто приїхав із родинами.
Серед вболівальників ветеран Богдан Томин з Ворохти. Розповідає, що проходив навчання біля Житомира, а служив у 46 окремій аеромобільній бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ. Його позивний – Тихий. Жартує, що був найтихішим серед побратимів. Під час другого поранення у Донецькій області Богдан втратив обидві ноги.
«Я виїжджав з позиції, у бік нашої машини влучив FPV-дрон. Водій, на жаль, загинув, а мені поранило ноги. Протезування було у Вінниці, моя реабілітація триває майже рік», – говорить Богдан.
Ходити на протезах він почав зовсім недавно. Додає, щойно став на них, то порвав на ногах зв’язки. Але для планів Тихого це не є серйозною перешкодою.
«На протезах планую піднятись на Говерлу. Обов’язково дістанусь самої вершини! Тепер відновлююсь і рухатимусь лише вперед», – усміхається.
«І мене візьми на Говерлу!» – просить Богдана товариш, який уболіває поруч.
Це Андрій із Вінниці. Нині він очікує на протезування ноги. Воював на Харківщині у 82 окремій десантно-штурмовій. Вогнепальне поранення було у Вовчанську, куди на завдання зайшли шестеро українських військових, а вийшли, на жаль, лише двоє. Четверо бійців загинули.
«Мене не могли евакуювати 10 днів. Ногу втратив через обмороження. У листопаді вдарили перші морози, а ми переходили через річку. Обсохнути було ніде», – пригадує Андрій.
Каже, на ноги взагалі не міг стати, пробував повзти на руках, але все було марно. Протягом перших шести днів він чекав на евакуацію з побратимами, а останніх два – ховався сам. Тоді Андрій був лежачим і без зброї.
«Хлопці теж були пораненими й не змогли мене винести. Довелось чекати у підвалах. Із собою не було ні їжі, ні води. Її хотілося найбільше. Якби я навіть виповз, то не зміг би самотужки перейти через річку, просто потонув би. Чекав до останнього. Що тоді згадував? Лише сім’ю. На мене чекали дружина і двоє дітей. Це тримало мене, і я вірив, що мене витягнуть. Вірив і чекав. Пам’ятаю, перше горнятко чаю після евакуації було чимось надзвичайним», – усміхається.
Андрія евакуювали 28 листопада, а його товариша, який прихопив ще зі собою російського полоненого, 3 грудня.
«Тепер думаю швидко стати на протез, відновитись і створити власний бізнес. Треба і хлопцям допомагати, і собі», – додає ветеран.
Захід вдалося провести за підтримки Українського ветеранського фонду. Організатори – ГО «Дружина Воїна» та БК «Говерла». Запевняють, що ці ігри для військових та ветеранів є спортивною реабілітацію, яка додасть їм наснаги, допоможе відчути підтримку та нові сенси. Після гри на учасників чекали ретрити та відпочинок у Карпатах.
