Колишня медсестра, лікарка-реабілітолог Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні Мирослава Кузін стала військовою медикинею, начальницею кабінету реабілітації та відновлювального лікування Карпатського шпиталю. За час служби побувала на ротації на сході України в 66 мобільному військовому госпіталі як лікарка-терапевт, пише КУРС з посиланням на ЦМКЛ.
Центральна міська клінічна лікарня продовжує розповідати історії своїх лікарів, які після 24 лютого 2022 року вирішили мобілізуватися до ЗСУ. Одна з них про Мирославу Кузін.
Час проходження інтернатури у Мирослави припав на пандемію COVID-19 і карантин. Міська лікарня потребувала молодшого медичного працівника, тож, за словами жінки, вона пішла на роботу, щоби отримати безцінний медичний досвід роботи у важких умовах пандемії.
Одразу після інтернатури Мирослава півтора року працювала лікарем фізичної та реабілітаційної медицини в неврологічному та травматологічному відділеннях, де пацієнти проходять реабілітацію після інсультів, заміни колінних суглобів, кульшових суглобів та інших операцій.
Коли дізналася про формування Карпатського шпиталю, то пішла туди без вагань. Працювала спершу на посаді медсестри, згодом стала начальницею відділення реабілітації та відновлювального лікування, а після реформування – начальницею кабінету реабілітації та відновлювального лікування.
“В складні часи я не тікаю від випробувань, мені спокійніше бути в Збройних силах України, допомагаючи військовим після важких поранень і травм”, – зізнається Мирослава.
Найважче з військовими, в яких спінальні травми, адже в більшості випадків вони частково або повністю паралізовані, не можуть самостійно рухатись. Якщо до шпиталю потрапляють військові з ампутаціями, то з ними відразу згідно з індивідуальним планом реабілітації починає працювати мультидисциплінарна команда, щоб ефективніше пройшов процес протезування та адаптація до соціального життя.
Мирослава Кузін розповідає також про історії своїх пацієнтів. Одним з них був колумбійський доброволець Озаріо Фаронда.
“У нього була ампутація на рівні дизартикульованого кульшового суглоба (висока ампутація ноги на рівні таза), фантомні болі та депресія. Але вже через три місяці він міг ходити на протезі, їздив на баскетбол з іншими бійцями, підтримував їх. Ми намагались його максимально займати активною діяльністю – окрім реабілітаційних вправ, возили його на риболовлю, концерти, в гори. Також він був спортивним і швидко відновлювався. Зараз він повернувся на службу в ЗСУ в зону бойових дій оператором БПЛА”, – радіє за військового медикиня.
А першим військовим з ампутацією, який під час повномасштабного вторгнення потрапив до ЦМКЛ в травматологічне відділення, став Юрій Гапончук – нині начальник управління з супроводу ветеранів та демобілізованих. Саме він на практиці перевірив, як спорт допомагає відновитися воїнам. Пройшовши реабілітацію, він став засновником громадської організації «Полюби долю» та ампфутбольного клубу «Бартка».
КУРС писав, що днями франківська ампфутбольна команда “Бартка” переможно дебютувала у Тернополі.
“Одного разу зайшов у відділення реабілітації, щоб поговорити з військовими, які проходять відновлення. Побачив Ігоря Протаса, в нього така ж ампутація, як в мене, запросив його в нашу команду. Кажу – будеш займатись спортом. Спершу він відмовлявся, а зараз є одним з найкращих спортсменів, їздить на змагання. І сьогодні вже він мотивує інших хлопців, розповідає їм, де краще займатись спортом”, – ділиться досвідом Юрій Гапончук.
За час служби Мирослава Кузін побувала на ротації на сході України в 66 мобільному військовому госпіталі як лікарка-терапевт. Там переконалась, що ЗСУ – це її друга сім’я.
“У госпіталі ми їли і жили разом з пацієнтами. Військові постійно розповідали свої історії, до нас часто привозили хлопців прямо з позицій: брудних, в шоковому стані, дехто не їв, не пив, були такі, які пили сечу, бо були в оточенні. Захоплюєшся мотивацією людей, особливо тих, хто пішов служити на початку повномасштабного вторгнення. Вони після лікування одразу повертались у свої військові частини”.
Читайте також: Замість білого халата – військова форма: історія франківської лікарки Галини Єдинак
