Депутат Івано-Франківської обласної ради Михайло Іваночко тепер – водій-санітар третього батальйону “Свобода” четвертої бригади швидкого реагування “Рубіж” Нацгвардії України. На війну пішов у перші дні повномасштабного вторгнення. Понад рік захищає кордони країни.
У березні 2022 року чоловік добровільно покинув цивільне життя заради захисту держави від російських військ. 26 березня він підписав контракт і став бійцем батальйону “Свобода”, що був сформований у Київській територіальній громаді, розповідає Суспільне.
“Ми звільняли тоді Київ. Допомагали бійцям все возити, місцевим людям. Мої друзі по батальйону увійшли до Національної гвардії України, і після того я одразу поїхав на Схід”, — розповідає Іваночко.
4 жовтня його мобілізували до лав НГУ у 3 батальйон “Свобода” 4 бригади оперативного призначення “Рубіж” імені Сергія Михальчука.
На фронті Михайло Іваночко працює водієм-санітаром. Він разом із побратимами рятує з поля бою поранених та вивозить загиблих, аби рідні могли їх належно поховати.
“Понад 200 днів я на передовій захищаю українську державу. Їжджу не тільки на швидкій центральною дорогою, я разом зі своїми друзями вивожу хлопців буквально з “нуля” як поранених, так і, на жаль, загиблих. Загалом за дві ротації ми врятували понад 200 поранених бійців. Дехто з них вже знову повернувся на фронт, інші підлікуються і в наступну ротацію теж підуть захищати країну”, — каже нацгвардієць.
Впродовж великої війни військовослужбовці 4 бригади НГУ боронили Київ, визволяли Рубіжне, пройшли Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Бахмут, Курдюмівку, Спірне. Михайло Іваночко каже: хлопців вже не злякаєш нічим, бо є розуміння між собою, побратимство, і це — найголовніше.
З його слів, кожен бій — складний. Особливо важкі сутички із військовими рф відбуваються на Бахмутському напрямку. Там бійцеві та його побратимам довелося пережити багато тяжких моментів.
“Пригадую, як наші потрапили в оточення. Було дуже серйозне місиво. З 17 бійців вдалося врятувати 10. Решта, на жаль, — небесні. У рацію хлопці просили допомоги, але нічого не можна було зробити, бо артилерія рф почала обстрілювати наші позиції. Їх неможливо було витягнути. Це була дуже серйозна трагедія. Ми більше як п’ять годин вивозили поранених”, — говорить Михайло Іваночко.
Тоді військового разом із побратимами за проведену евакуацію командири батальйону й бригади нагородили медалями “За сталеву звитягу”.
Зі слів військового, на Бахмутському напрямку військові рф у тактичному плані мають вигідніші позиції, з яких, намагаючись прорвати фронт, регулярно обстрілюють українських бійців.
“Наші позиції — значно нижчі від їхніх. Вони стоять на території Лисичанського нафтопереробного заводу. Це вище від нас на 170 м. Вони все бачать внизу, “посипають” нас повністю. Коли стріляють росіяни — це хаос. Бо співвідношення стрільби з мос***ми несумісне — один до десяти. Натомість декілька потужних пострілів з нашої “арти” дають спокій на тиждень-півтора. І це — життя наших воїнів”, — говорить Іваночко.
Кожен з бійців “Свободи” має власний оберіг. Бійці вірять, що вони захищають їх та дають сили далі боротися з агресором. У Михайла Іваночка — це хустинка, яку подарувала донька.
“Мені дочка дала хустинку, на якій вишита Матінка Божа із Зарваниці. Я її ношу із собою. Хлопці здебільшого носять вервички: на бронежилеті, на руці, на шиї — хто як, але носять усі. Навіть якщо хтось заявляє, що не ходить до церкви чи ще щось, в кишеньці сховає вервичку і вона постійно є з ним. Так що віра в Бога є, а коли є віра в Бога — отже, буде перемога”, — каже чоловік.
Є в бригаді оперативного призначення НГУ й свої традиції. Одна з найважливіших — вшанування полеглих воїнів.
“Захід називається “Ватра”. На нього збирається весь підрозділ, всі пошиковані. Один з командирів виходить і зачитує прізвище кожного загиблого. Після цього ми всі вигукуємо: “В строю!”. Тобто всіх, хто загинув, згадуємо в молитві. Дуже тішуся, що я в цій бригаді служу, що мої друзі увійшли до неї і що ми усі разом пліч-о-пліч захищаємо Україну”, — розповідає воїн.
Михайло Іваночко каже: миритися з військовими рф та їхніми діями ніколи не зможе. Боєць вважає, що тій жорстокості, яку вони виявляють до українців, немає меж.
“Вони навіть тіла загиблих воїнів нам не віддають. По-перше, обстрілюють, а, по-друге, вони самі їх забирають. Потім при ліпших розкладах дають на обмін, а при гірших — голі тіла наших бійців ставлять на бруствер і захищаються ними. Або мінують їх, хтось підходить — розривається. Це ж нелюди. З ними важко воювати, але з ними треба воювати, й тільки до перемоги”, — говорить Михайло Іваночко.
