29-річний Ігор Струк – сьогодні сержант Збройних сил України, на посаді бойового медика взводу БПЛА 33 окремої механізованої бригади. До війни три роки працював лікарем-терапевтом у відділенні невідкладної екстреної медичної допомоги Центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська, пише КУРС. Історію бойового медика розповіли на сторінці лікарні у фейсбуці.
До ЗСУ Ігор Струк приєднався в липні 2024 року і вже майже рік виконує завдання в найгарячіших точках Донецької області: Курахове, Часів Яр, Костянтинівка.
«Ще проходячи ВЛК, знав, що в ЗСУ буду на посаді бойового медика взводу БПЛА в 418 батальйоні. Дізнавшись, що в мене є вища медична освіта та досвід роботи в лікарні, рекрутер мені одразу запропонував це місце. Так почався мій шлях в Збройних силах», – розповідає Ігор Струк.
Спершу батальйон Ігоря виконував завдання разом з 18 бригадою Національної гвардії України, потім у складі 28 окремої механізованої бригади, а зараз Ігор і його побратими є частиною 33 окремої механізованої бригади.
«Моя робота разом з побратимами полягає в тому, що ми маємо якомога швидше довезти пораненого бійця до стабпункту, – ділиться бойовий медик. – На жаль, через те, що у ворога багато дронів, ми не можемо їхати за військовими до переднього краю, бо нашу машину просто знищать. Здебільшого поранених до нас вивозить броньована техніка або їх виносять побратими, якщо це легке поранення, вони дістаються точки евакуації самотужки. На еваці неабияк допомагає досвід роботи, який я отримав в ЦМКЛ, особливо в тих випадках, коли доводиться рятувати важкопоранених бійців. Знаю, як і скільки часу потрібно проводити реанімаційні заходи, в яких випадках можна використовувати ті чи інші препарати».
Пізніше кілька місяців Ігореві довелося побути виконуючим обов’язки начальника медичної служби батальйону.
«Коли я виконував обов’язки начмеда, то вже працював тільки з документами бійців. Це не менш важлива робота, бо від правильно заповнених форм, історій поранення, твого підпису залежить, чи людина потім отримає виплати», – розказує військовий.
Як медик підрозділу Ігор разом з побратимами постійно проводять навчання з тактичної медицини для інших бійців. Особливий акцент роблять на вмінні накладати турнікети, адже це може як врятувати життя, так і залишити бійця без кінцівки.
«Буває, що, отримавши поранення, військовий може зі страху накласти турнікет, забути час накладення, не послабить турнікет, щоб відновити кровообіг. Після чого руку чи ногу вже не врятувати. На заняттях постійно наголошуємо: час від часу перевіряйте свою рану – можливо, це легке поранення. І коли зняти турнікет, у вас не буде кровотечі. В такому випадку робиться перев’язка і можна виходити на точку евакуації, а головне – врятуєте свою руку чи ногу», – ділиться Ігор Струк.
Також розповідає і про героїзм своїх побратимів.
«Був випадок, коли троє наших бійців на десять днів потрапили в оточення ворога. Ми вже вважали, що їх взяли в полон або вони зникли безвісти. Маючи всього один ніж на трьох, їм вдалося захопити позицію ворога. Дочекавшись, поки окупанти ляжуть спати, вони зайшли в бліндаж, забрали зброю та “зв’язок”. Зрозумівши, що не зможуть вийти з полоненими, закрили їх у бліндажі, після чого з’єдналися з основними силами бригади», – розповідає військовий.
«Також запам’ятався 55-річний військовий, який, незважаючи на постійну загрозу обстрілів чи влучання фпв-дрону, протягом двох місяців носив усі потрібні речі своїм побратимам на передній край — від води та їжі до зброї та боєприпасів. Після чого звернувся до нас із тим, що вже не витримує спина. Як виявилось пізніше, у нього спинна грижа тиснула на спинний мозок», – додає бойовий медик.
Кілька фронтових історій є і в Ігоря. Розповідає, як після виконання бойового завдання йому потрібно було переїхати з Курахівського напрямку на нові позиції біля Костянтинівки. Маршрут проклав через навігатор, який повів його в окупований Бахмут.
«Тоді я ще не знав дороги, тому довірився навігатору. Врятували мене українські військові, на позицію яких натрапив випадково в останньому населеному пункті перед Бахмутом. Коли проїхав другий ряд “зубів дракона”, зрозумів, що їду не туди. Почав розвертатись, до машини вибігли військові. Думав, що це ворог, але почув українську мову — одразу полегшало, бо зрозумів, що це свої. Хлопці жартували, що якщо я знаю паролі ворога, то можу їхати далі», – сміється військовослужбовець.
Ігор Струк додає, що зараз і військовим, і цивільним потрібно знайти додаткові сили, щоб продовжувати боротьбу, довести її до кінця і до нашої перемоги.
Читайте також: “Не маємо права бути осторонь”: терапевтка Франківської ЦМКЛ Олена Кобринська добровільно вступила до ЗСУ, щоб рятувати захисників.
