Замість ампутувати кінцівку, пораненому в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні нарощують кістку.
23-річний снайпер Владислав одинадцятий місяць на лікуванні у Франківській ОКЛ. Поступив сюди на початку серпня минулого року після важкого поранення під Соледаром, розповіли на сторінці лікарні.
«Ми спостерігали, як формувалася група наступу з їхньої сторони, і працювали по ній. Намагалися їх відбити, а вони все підходили. Пів дня їх кошмарили, і… не повезло мені. Навели на той квадрат артилерію, і ракети зачепили мене», – згадує воїн.
Влад розповідає, що був повністю при свідомості і сам наклав собі турнікет. Спочатку хотів встати, але впав. Напарник пішов забирати зброю, і побачив, що метрів за вісім був приліт. Тобі повезло, сказав тоді.
У перші дні війни у Бериславі, біля Каховської ГЕС, загинув молодший брат Влада.
«Його привезли тільки 15 квітня. До того він вважався зниклим безвісти. Йому було 21… Ми знали, на що йдемо, розуміли, що ця війна – вже не те, що було в АТО, це набагато гірше», – розповідає Влад.
Влад отримав мінно-вибухове поранення з великим дефектом кісткової та м’яких тканин. У його нозі немає шматка кістки. В ОКЛ його привезли, щоб ампутувати ногу, але лікарі сказали, що спробують врятувати. Вони, на його переконання, роблять «все можливе і навіть більше».
Влад – один з перших пацієнтів, за ногу якого взявся тандем комбустіологів і травматологів. Перші закривали м’які тканини, а другі нарощують кістку.
«Нога, як прогнозують лікарі, відновиться, але не повністю, – ділиться хлопець. – У мене всі сухожилля вирвало. Пальців не відчуваю, стопою не можу рухати. А ходити, казали лікарі, буду. З паличкою, але буду… Краще своя нога, ніж без ноги».
Влад родом із Хмельниччини. До служби в армії вчився у коледжі культури і мистецтв, грав на трубі. Життєві плани хлопець будує обережно: «Треба спочатку почати ходити, а потім буду думати про майбутнє». Має дівчину і хотів би створити сім’ю, проте вважає, що рано про це говорити, поки не може стояти нормально на ногах. З дівчиною познайомилися у франківській лікарні.
Зауважує, що якби швидше вилікували, то повернувся б на війну, щоби помститися за смерть брата і багатьох знайомих.
На думку Влада, вибору немає. Треба воювати заради майбутнього, щоби не страждали діти.
Також він хоче, щоб в суспільстві з розумінням ставилося до тих, хто воював, і не говорили: «Ми вас туди не посилали!». Бо ця фраза для нього означає зраду з боку тих, кого йшов захищати.
На фото Влад приміряє адаптивний одяг. КУРС писав, що Bukvica з родиною Стециків міняють футболки-антидепресанти на адаптивний одяг для поранених в ОКЛ.
