29 травня в Івано-Франківську військовослужбовиця 13 бригади НГУ «Хартія» Юлія Паєвська (Тайра) презентувала свою першу поетичну збірку «Наживо». У книзі зібрані тексти, які стали для авторки способом прожити досвід війни, полону, фізичної та психологічної реабілітації, пише КУРС.
За її словами, написання віршів стало своєрідною терапією, яка допомагала впоратися з посттравматичним стресовим розладом. Поезія давала змогу зосередитись, відволіктись і краще зрозуміти власний стан.
«Бо дуже важко іноді з’ясувати, що з тобою відбувається. Тобто, твій стан не завжди легко пояснити. Завдяки цьому процесу я досить швидко розібралась з відчуттями і поствідчуттями після полону, після катування», – розповідає Паєвська.
Також військова додає, що поезія їй допомогла і під час фізичного відновлення – після кількох хірургічних операцій.
Писати вірші Паєвська почала ще з дитинства. Каже, що робила це з того моменту, як навчилась писати взагалі. Перші тексти були російською, оскільки родина була російськомовною, а тема мовного вибору тоді не обговорювалась. Згодом писання стало звичкою – інструментом мислення, способом фіксувати внутрішній стан у стислому форматі.
Збірка з’явилась не одразу. Ідею видати вірші Паєвській запропонував письменник та музикант Сергій Жадан. Авторка розповідає, що надіслала йому свої тексти у відповідь на отримані поезії. Після кількох обмінів творчістю Жадан запитав військову, чи вона не планує видати власну збірку.
За словами Тайри, назва збірки «Наживо» є двозначною: пряме мовлення тут і зараз, а також образ, коли ти зшиваєш рану наживо.
«Наприклад, немає знеболювального і ти по живому через біль зшиваєш те, що розірвано війною, там, де пройшла куля або уламок. Я це робила в житті, бо не завжди можна було дістатися госпіталя. І це такий образ для мене двозначний: я жива і я наживо збираю те, що розірвано», – пояснює авторка.
Основна частина книги – переживання протягом 11 років війни. Авторка розповідає, що вона ніби сканувала стан суспільства, намагалася передати те, що відчувають люди, дотичні до бойових дій, до полону, до поранень.
На питання, чи писала вірші у найважчі моменти під час повномасштабного вторгнення, Тайра відповідає, що у Маріуполі на це не було часу – займалася сортуванням поранених.
Повернулася до творчості жінка у період перебування в полоні: писала вірші і псалми на стінах камери.
«Це було строго заборонено. Дуже заборонено. Але все одно то робила», – каже Паєвська.
Авторка додає, що вишкрябувала поезії на стінах уламками крейди і не пам’ятає жодної з них.
На думку Паєвської, ця збірка не для всіх читачів і деяких вона навіть може злякати. Авторка не прагнула згладжувати кутів або робити тексти м’якшими. Це досить важке чтиво, але воно відгукнеться хлопцям і дівчатам, які на нулі, пораненим, полоненим, ветеранам – усім, хто не боїться правди і не шукає легкого, розважального чтива.
«З моїх друзів, хто повернувся з полону, хто бачив ці вірші, то вони навіть не коментують, вони мене просто обіймають. І це найкрутіше», – згадує Паєвська.
Колишня військовослужбовиця Олена Синьків, яка прийшла на презентацію книжки, каже, що їй хотілося придбати збірку, читати її і мати пам’ять для сина.
«Син теж Володимир, на честь свого тата. Колись, коли він підросте, я йому розкажу, що ця людина, яка написала збірку, і врятувала його тата», – розповідає Олена Синьків.
Юлія Паєвська – українська військовослужбовиця НГУ “Хартія”, парамедикиня, волонтерка і командирка підрозділу “Янголи Тайри” та евакуаційного відділення 61 військового мобільного госпіталю, дизайнерка, президентка федерації айкідо “Мутокукай-Україна”. З 2014 року як парамедикиня брала участь у Революції гідності та війні на сході України. Тайра потрапила в полон російських окупантів у Маріуполі 16 березня 2022 року та була звільнена у червні 2022 року.
Нагадаємо, у франківському видавництві “Вавилонська бібліотека” вийшов документальний роман Олега Криштопи «Радіо “Афродіта”».
