14 листопада в івано-франківській книгарні «Сенс» на Промприладі відбулася презентація цьогорічної новинки – дослідницького ілюстрованого 312-сторінкового видання «Квітки́. Велика книга про хатні розписи». Представили його авторки Анна Ільченко та Світлана Ославська, сестри й співзасновниці old khata project, пише КУРС.
Вони розповіли, як зацікавилися темою розписів, якими прикрашали українці свої хати з кінця ХІХ – на початку ХХ століть, про самі розписи, їхніх творців і дослідників, свою роботу з архівною спадщиною та експедиції в села.
Анна і Світлана нагадали про свою першу книжку – артбук «Old Khata Book. Фотокнига про хати й людей», що вийшла друком у 2023 році і поєднує фотографію, репортаж і візуальну історію про українські сільські хати. Саме під час однієї з презентацій цього видання авторкам подарували книжечку-дослідження 1920-х років про хатні розписи Поділля. Дівчат зачарувала не лише тема, а й мова викладу, як її охарактеризувала Світлана Ославська, «жвава, жива, приємна».
Тож Анна і Світлана почали вивчати інші дослідження і заглиблюватися в предмет. Оскільки оригінали – самі хатні стіни з розписами – не збереглися, їхні змальовані копії, фотографії, літографії, описи авторки шукали і фотографували та сканували в архівах, бібліотеках, наукових установах, музеях різних міст. Ця робота тривала упродовж трьох років. Так сформувалася представлена в книзі збірка зразків розписів і світлин «заквітчаних» хат із Наддніпрянської України, зі Слобожанщини, Запоріжжя, Причорномор’я та Поділля.
«Ми називаємо це глиняним поясом України», – каже Анна Ільченко, оскільки традиція розписувати хати побутувала в регіонах, де переважали хати-мазанки.
Фантастичні квіти, химерні рослини, вазони, зірки, птахів, людей малювали на побілених вапном стінах від руки, часто природними фарбами і найпростішими інструментами. А поновлювали малюнки напередодні великих свят, зокрема до Великодня.
Ілюстрації у першій частині книги дають уявлення, які яскраві були розписи, чорно-білі світлини у другій частині – подають розписи в контексті: де саме вони були розташовані – на внутрішніх чи зовнішніх стінах хати, навколо вікон, на печі, на сволоку, іноді на стелі, а також які мали розміри та пропорції, як вписувалися в інтер’єр.
У фокусі уваги авторок – хатній розпис до 30-х років ХХ століття, до Голодомору і колективізації, до жахливих процесів нищення українського села, коли селянам уже було не до прикрашання житла. Це час найвищого розквіту і водночас початку занепаду цього мистецтва.
«Ця книга – збірка того, що вже не існує як явище», – окреслює Анна Ільченко.
Авторки кажуть, що їм важливо було донести не лише культурну спадщину, а й пам’ять про її творців. А розписували хати самі господині, іноді запрошували жінок-малярок, які мали до того хист. Розраховувалися з ними матерією, іноді, як от в одному з наведених спогадів, «великим лантухом груш». Переважно творчині хатніх розписів, як каже Світлана Ославська, «залишилися тінями». Цю думку відображає і посилює силует людини на сторінках книги в дизайнерському рішенні Галини Вергелес. Тому авторки намагалися «зберегти імена», наприклад 12-річної «учениці-колгоспниці» Лукіянець Явдохи з села Городецьке на Уманщині. Її замальовка з іменем поміщена в книзі і зберігається у Національному музеї декоративного мистецтва України.
Не залишаються тінями у книзі і дослідники хатніх розписів. Через століття їхні імена і долі промовляють до читачів зі сторінок книги. Як розповіла Світлана Ославська, 20-ті, коли культурне і наукове життя в Україні вирувало, молоді українські етнографи, дослідники народного мистецтва з ентузіазмом і запалом вирушали в експедиції – досліджували вишивки, килими, народну архітектуру, хатні розписи та інше, писали наукові праці. Але їх не оминули сталінські репресії.
Наприклад, один із фундаторів музейної справи в Україні Данило Щербаківський не міг змиритися з політикою комуністів у культурній сфері і у 1927 році покінчив життя самогубством.
Мистецтвознавець, видатний дослідник української архітектури Стефан Таранушенко (у книзі є його світлина – розписана піч із села на Хмельниччині 1924 року), був арештований у 1933 році за вигаданим звинуваченням. Був у засланні, повернувся в Україну лише після смерті Сталіна.
Також авторки не залишили в тіні очевидців явища розпису хат. В експедиціях селами вони записували їхні спогади, а на презентації продемонстрували відео.
«Квітки, знаєте, такі чепірнаті, не дрібненькі такі, а такі лапаті…» – розповідає про те, які малювали квіти в хатах, жінка, яка пам’ятає відголоски цього явища.
«Це було колись у моді. Усі хати такі були. Комини обмальовували», – із замилуванням згадує друга жінка.
На презентації також говорили про можливість відродження хатнього розпису – його модерний ребрендинг, вплив на сучасне мистецтво – від керамічних горняток до архітектурних рішень, про нову хвилю цікавості до цієї традиції. А також оптимістично потрактували зображення силуету на сторінках книги – не як тіні з минулого, зниклого явища, його творців і дослідників, а як обрису людей, які прийшли в культуру з інтересом до хатнього розпису, його популяризації і можливості нового дихання.
КУРС писав, як Світлана Ославська і Анна Ільчкенко побували в експедиції селами Дземброня і Космач.
