четвер, 18 жовтня

Івано-Франківськ, Станіслав чи Станиславів?

У соцмережах все частіше обговорюють доцільність перейменування нашого міста з Івано-Франківськ на Станіслав чи Станиславів. І якщо раніше це були поодинокі статті чи коментарі, то тепер цей рух вже набирає масовості, а отже, винесення питання на публічне обговорення та прийняття якогось рішення з цього приводу є неминучим.

Я спробував систематизувати загальну інформацію про історію найменування міста та акцентувати увагу на питаннях, що є найбільш дискусійними.

Отже, наше місто отримало назву Івано-Франківськ 9 листопада 1962 року, коли відзначало своє 300-річчя. До цього часу, в залежності від того, під чиїм управлінням знаходилися наші землі, місто носило такі назви:

1662 – 1772 роки (110 р.)  Станиславів (пол. Stanisławów), Польща.

1772 – 1918 роки (146 р.)  Станіслав (нім. Stanislau), Австро-Угорщина.

1918  1939 роки (21 р.)  Станиславів, Польща.

1939 – 1962 роки (23 р.)  Станіслав, СРСР.

Таким чином, за весь час свого існування місто носило назву Станіслав 169 років, Станиславів 131 рік, Івано-Франківськ 53 роки.

1) Чому Івано-Франківськ?

Це питання, напевно, найцікавіше для загалу, бо однозначної і достовірної відповіді на нього не може дати ніхто. Невідомо кому спало на думку і які реальні причини були на те, щоб не сприймати історичну назву міста, але 9.11.1962 року Президія Верховної Ради УРСР видала Указ з таким формулюванням: "Беручи до уваги побажання колективів промислових підприємств, колгоспів, радгоспів, учбових закладів та клопотання громадських організацій Станіславської області, Президія Верховної Ради Української РСР постановляє: Перейменувати місто Станіслав на місто Івано-Франківськ і Станіславську область на Івано-Франківську". 

Чому саме обрали ім’я славетного поета, політика, перекладача, вченого Івана Яковича Франка для присвоєння назви, також важко однозначно відповісти, оскільки Франко всього лиш декілька разів за своє життя був гостем нашого міста, а найвагомішою причиною, що зв’язувала письменника із Станіславом, було кохання до вчительки Юзефи Дзвонковської, яка, на жаль, померла через рік після їхнього знайомства.

До речі, першочерговою пропозицією щодо назви міста було Франківськ, але розуміючи співзвучність такої назви з іменем іспанського диктатора ФраАнко, який був ворогом радянської влади, державні мужі прийняли рішення додати "Івано-", так і виникла сучасна назва Івано-Франківськ.

2) Станіслав чи Станиславів?

По суті, це одна і та сама назва, яка різними мовами звучить по-різному. Місто було названо на честь польського воєводи Станіслава Потоцького. І його тоді так і назвали – Станіслав. Тільки поляки в цьому регіоні на свій манер називають міста із закінченням "ów" (наприклад, Lwow, Lubachów, Rzeszów, Sokolów і т.д.). До речі, правильне звучання такої назви мало б бути – СтаниславУв. Як і Львув, Любачув, Жешув, Соколув.

Австрійці же, в свою чергу, називали це місто так, як вони чули, – Станіслау. Тому для нашого мовного сприйняття правильнішою була б назва, яка відтворює ім’я засновника міста – Станіслав.

3) Чи варто змінювати назву?

Більшість теперішніх мешканців Івано-Франківська народилися в цьому місті з такою назвою або переїхали жити до міста, коли воно вже називалось Івано-Франківськ. Тому природно, що іншу назву їм важко сприймати і думки щодо необхідності зміни назви на іншу їм видаються зайвими та політизованими.

Проте як і людина, кожне місто має свою історію, традиції, культурну спадщину. І позбавляти цього, не маючи на це достатньо вагомих підстав, я, переконаний, ніхто не має права. Всі навколишні обласні центри при своїй також неоднозначній історії все ж таки зберегли свої історичні назви – Тернопіль, Чернівці, Ужгород, Львів, Рівне і т. д. То чому ж ми позбавлені такого права? Можливо, для нових мікрорайонів міста, таких як БАМ, Позитрон, нова Пасічна, назва Івано-Франківськ є більш-менш прийнятною, тоді як гуляючи історичною частиною міста, проходячи повз Ратушу, Катедральний собор, площу Ринок, Вічевий майдан та інші пам’ятки історії, мимохіть думаєш: який же це Івано-Франківськ – це ж Станіслав!

До речі, рідне село Івана Франка, де він народився, Нагуєвичі, також було перейменоване радянською владою на Івана-Франка, але громада зібралася і, віддавши шану відомому односельчанину, прийняла рішення про повернення до історичної назви Нагуєвичі. В 2009 році така назва була повернена. І значущість Івана Яковича в історії України від цього явно не зменшилась.

4) Чи на часі зміни?

Так влаштоване суспільство, що будь-яка ініціатива буде мати як прихильників, так і противників. В цьому випадку противники аргументують, що, мовляв, у державі зараз є величезна кількість проблем, які є першочерговими, тому зміна назви міста, яка тягне за собою значні витрати коштів, є не на часі. Погоджуюсь з тим, що Україна зараз має на порядку денному безліч нагальних потреб, які необхідно вирішувати. А після їх вирішення з’являться нові проблеми, а потім ще інші і так далі. В держави завжди буде багато невирішених питань, тому чекати, поки вони зникнуть, вважаю, немає змісту. Ініціатива повинна виходити знизу, від самих мешканців міста, і коли вона набере загальнодержавної значимості, питання про доцільність таких змін відпаде саме собою.

Крім того, в зв’язку із прийняттям Закону про заборону радянської символіки, багато міст та сіл України будуть змінювати свої назви, через що будуть вноситись зміни до Державного бюджету та виділятись кошти на ці потреби. А додати ще одне місто під цю програму, мені видається, не є великою проблемою, якщо на це буде воля тисяч жителів Івано-Франківська.

5) Як це зробити?

За Конституцією України та за традиційним правом, питання про зміну назви міста чи села виносяться на місцевий референдум, за результатами якого приймається рішення Верховною Радою України. Але так сталося в нашій державі, що в зв’язку із прийняттям Закону України "Про всеукраїнський референдум" в 2012 році, Закон "Про всеукраїнський та місцевий референдум", який діяв до цього часу, втратив чинність. Тобто всеукраїнський референдум провести можна, а місцевий – ні, бо немає законодавчої бази на це. 

Тому для прийняття Постанови ВРУ про зміну назви міста необхідно визначити суб’єкта законодавчої ініціативи. В цьому випадку це може бути або народний депутат, або Івано-Франківська міська рада, яка прийме відповідне рішення і звернеться до Президента або Голови Верховної Ради із пропозицією прийняти відповідну Постанову.

А спершу, щоб встановити доцільність таких змін, я вважаю, необхідно провести соціологічне опитування мешканців міста з цього питання, організувати громадську ініціативу, провести масову роз’яснювальну інформаційну кампанію, зібрати громадські слухання. І тільки тоді, якщо такий рух отримає підтримку громади, винести на розгляд депутатів проект рішення про звернення до керівництва держави з цього приводу.
До слова, хочу ще зазначити, що змінити назву міста Верховна Рада має можливість, а от щоб змінити назву області, необхідні попередні зміни до Конституції, що зробити наразі є не так легко. Тому можливий такий варіант, як в Росії, – Санкт-Петербург Ленінградської області, а в нас Станіслав Івано-Франківської області. Хоча ми маємо такі успішні приклади і в Україні: Ужгород Закарпатської області та Луцьк Волинської області.

Щоб зрозуміти ситуацію, то найближчим часом наша громадська організація проведе соціологічне опитування з цього питання. Якщо хтось буде мати теж таке бажання, то долучайтесь, потім порівняємо результати. 

І на завершення  моя власна думка. Я хочу, щоб в найближчому майбутньому:

1) мер Станіслава разом із міськвиконкомом переїхав працювати до приміщення міської Ратуші, як це відбувається в багатьох європейських містах. Ратуша саме для цього і була збудована;

2) краєзнавчий музей переїхав до палацу Потоцьких, де йому саме місце. Територія відновленого палацу на Валах стане найбільш привабливим місцем для туристів. Крім музею, там будуть проводитись концерти і фестивалі, буде невеличкий готель і затишний ресторан. Це буде наша родзинка. Серце міста. Переконаний, що при зміні назви міста та бажанні відновити палац Потоцьких польська сторона та Євросоюз не будуть економити кошти;

3) до "Білого будинку" у звільнені кабінети заїдуть служби і департаменти, які займають приміщення по всьому місту. Наприклад, Центр зайнятості, управління освіти, департамент соцполітики тощо. Заодно і позвільняють приміщення під дитячі садки, яких катастрофічно не вистачає;

4) в старовинній відреставрованій частині Станіслава, звільненій від автотранспорту, на зручних лавочках будуть сидіти жителі та гості міста і читати газету "Станіславські Вісті")))

Андрій КОРНІЄНКО,

політик, громадський діяч

джерело

 

КОМЕНТУВАТИ