КУРС продовжує цикл публікацій про вілли і пансіонати Гуцульщини, збудовані до Другої світової війни. Ці унікальні дерев'яні, рідше кам'яні, споруди поєднували здобутки тогочасної європейської архітектури з самобутнім гуцульським народним стилем. Витончені, елегантні, неповторні, вони або не пережили воєнного лихоліття, або ж виявилися чужими й непотрібними в радянську епоху. Але залишилися документи, світлини, людські історії…
Якщо ви бачили світлини чи поштівки 30-их років минулого століття з краєвидами курортної Ворохти, то обов’язково звернули увагу на величну віллу обабіч найбільшого кам’яного залізничного моста з віадуками, збудованого в 1894 році на лінії Ворохта – Вороненка. Ця двоповерхова дерев’яна будівля з мансардою, балконами з різьбленою огорожею, відкритими терасами, чотирма колонами біля фасадних дверей, на високому кам’яному фундаменті мала цікаве архітектурне вирішення і оригінальний черепичний дах. Вілла поєднала гуцульські і вірменські традиції.
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: "Крокус" у Татарові
Вілла "Ustronie" ("Усамітнення") – а саме так вона називалась, бо в той час ця частина Ворохти була майже незаселеною, зведена в 1930 році. Її власником був інженер-будівельник вірменин Каетан Петрович (1894 – 1975). Родина Петровичів придбала невелику парцелю (ділянку землі) під будову у місцевого мешканця Леся Олексюка. Тому з двох боків вілли "Ustronie" була земля цього багатого гуцула, з протилежного – будинок О. Кнолля, а від віадука вела грунтова дорога. План будівництва від воєводського уряду в Станіславові затвердив інженер Т. Бауер.
Вілла зводилась коштами великої дружньої родини Петровичів для прийому туристів. Як розповідав син Каетана, Тадеуш Петрович, такий досвід сім’я вже мала. Його бабуся, вірменка Марія з Манучевічів, свого часу була управителькою винятково популярного притулку "Дворека Чорногірського" у Ворохті, який належав Польському туристичному товариству. Там відпочивали вірменські родини Аксентовичів і Мойзесовичів. В 20-х рр. ХХ ст. бабуся Тадеуша керувала пансіонатом "Під Матір’ю Божою".
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: купелевий курорт доктора Матушевського в Яремчі
Вілла Петровичів завжди була повна гостей, які поспішали піднятися на мальовничі гірські вершини, підкорити горду Говерлу, поспілкуватися з гуцулами на полонині, помилуватися приголомшливими панорамами Карпат. На віллі "Ustronie" відпочивала славетна польська легкоатлетка, золота медалістка олімпійська в Лос-Анджелесі, спринтерка Станіслава Валасевічовна. У Ворохті вона вчилася їздити на лижах.
Багато гостей-вірмен приїжджали сюди зі Львова, Станіслава, Кут, Тисмениці так часто, що знали кожен груник, кожну стежину-чіпаш. Згодом, з приходом в 1939 році радянської влади, це стало в пригоді нелегальним емігрантам. Як розповідав колишній ворохтянець, а згодом громадянин Польщі Ян Видра, багато з них допомагали співвітчизникам перейти кордон до Угорщини. Через Ворохту тоді проходив кур’єрський шлях зі Львова до Будапешта, а нелегальними провідниками були Ян і Йосип Видри, Тадеуш Петрович, вірменський священик Станіслав Рзенко-Ласкі.
Сам власник вілли "Ustronie" Каетан Петрович, як розповідають, був душею товариства. Він разом з двома сестрами-вчительками, Марією і Ядвігою Цупрувними, організував в курортному селищі аматорський театр.
На сцені Народного дому у Ворохті, який, до речі, добре зберігся і виконує ті ж функції, вони ставили різноманітні п’єси, зокрема "Автобус номер 13". Сюди в 30-их рр. ХХ ст. приїжджали знамениті актори і співаки.
Пансіонат "Ustronie" мав свою рекламу:
Приємною вважаю віллу "Ustronie",
Будинок новий, гарний і чистий –
В повені квітів він наче тоне,
І зачаровує Прут сріблистий.
Веранда, гамак, обслуга гарна,
Близько пляж і купіль річна,
Кухня достойна, ціна доступна
І господиня дуже приємна.
На жаль, вілла Петровичів проіснувала всього одинадцять років. Вона спалахнула на очах її власника під час взяття Ворохти гітлерівцями в ніч з 23 на 24 червня 1941 року.
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: статусна "Скарбівка" у Ворохті збирала еліту Речі Посполитої і Європи
Коли стало питання про евакуацію ворохтянців на Захід, як згадує Тадеуш Петрович, до поїзда додали три вагони. У них 13 березня 1944 року з усім необхідним помістилися родини Юркевичів, Шпатхів, Жулінських, Петровичів і Скорецьких. Вони залишали дорогу серцю Гуцульщину, як виявилось, назавжди.
Син власника вілли Тадеуш Петрович свого часу працював в надлісництві Ворохти, а потім у Польщі в Криниці, наступних п’ятнадцять років був лісничим в Мушіні. З М. Вітовським заснував Товариство мисливське "Яворина". В 1962 році перейшов працювати до Біловезького національного парку. Є автором трьох книжок: "Від Чорногори до Біловежі", "Собака, рушниця і я" та "Почалося в Чорногорі", які побачили світ в Любліні і Варшаві польською мовою. В останній він описує канікули у Ворохті, трагедію гітлерівської окупації, з великою теплотою відгукується про ворохтянця Василя Проданюка – свого першого вчителя мисливської справи та про друзів-однокласників. В червні 1992 року він відвідав Ворохту і з сумом відзначив, що на фундаменті вілли "Ustronie" побудований вже інший дім.
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: як у Микуличині королева Ядвіга перетворилась на Афродіту
На одній зі світлин, поміщених в другому томі "Kresowa Atlantyda" Станіслава Славомира Нічеї бачимо світлину Тадеуша Петровича зі своєю племінницею Мартою з Аксентовичів Богосевічову – президента фундації вірменської KZKO.
Історія перебування Петровичів у Ворохті і функціонування вілли "Ustronie" – одна зі сторінок минулого невеликої етнічної меншини поліетнічного населення нашого краю в міжвоєнному періоді. Цікавий той факт, що вірменські родини, попри значні асиміляційні впливи, таки зуміли зберегти свою етнокультурну ідентичність.
Якщо Вас цікавить житло і відпочинок у Карпатах, Вам допоможе сайт karpaty.ua – безліч цікавих пропозицій!
Світлана Флис, краєзнавець