Для нього шлях на війну почався з Майдану. Спочатку Антон був байдужим до студентського страйку.
"Мене тоді це мало турбувало. Тоді я був безробітний, валявся на ліжку. Спав, нічим не займався. Зачепив мене момент, коли побачив на екрані телевізора журналістку, яку били кілька "беркутівців". Це мені не сподобалось. Я виспався, набрався сил і поїхав відстоювати права жінки", – згадує Антон.
Реклама
Потім він став активним учасником подій на Майдані. Згодом почалися події в Криму та на Сході. Ніхто не міг зрозуміти та повірити, що починається війна. Тоді разом з другом поїхали у розвідку, де на власні очі переконалися у цьому. Згодом поїхали до Дніпропетровська, де формувався батальйон "Дніпро-2". Разом з кількома друзями розпочали фізичні тренування, після чого вступили у цей батальйон.
"Тоді про це навіть не задумувався, чи варто, чи не варто йти воювати. Я дійсно знав, що це потрібно. Це було так, як коли хочеш пити – береш і п’єш. Так само треба було захистити кордони держави, людей, які там проживають. Найбільше чомусь переживав за дітей. Дорослі – вони вільні, вони можуть вирішувати, думати, а діти нікуди не дінуться – вони з батьками, прив’язані", – пояснює боєць.
Спочатку, не маючи підтримки від держави, вони проводили чимало часу на базі. Там він познайомився з людьми, разом з якими започаткувався і формувався батальйон "Донбас".
Після того, як Антон вступив у другий склад батальйону "Донбас", його відправили в Артемівськ, який був тоді ще мирним містом.
"У перший же день нас обстріляли з гранатометів. Це було "бойове хрещення", – зазначає Антон.
Після двох тижнів в Артемівську почалися виїзди в сусідні міста в складі штурмових бригад. Були і в Лисичанську, Попасній. Про настрої місцевого населення Антон дізнавався із соцмереж, де в публічних спільнотах всі ненавиділи "укрів", але в особистих повідомленнях чимало людей писали, що готові допомагати.
Справжнім випробуванням став Іловайськ, куди військових мали відправити на один день.
"Штурм тривав два дні. Ми базувалися у школі. Ми тиждень тримали позиції. Ще приблизно тиждень ми шукали можливості вибратися звідти, тому що нас уже взяли в кільце. Ці два тижні були насичені. Кожні 15 хвилин щось падало, стріляли зі зброї великого калібру. Ми досі не знаємо, що це була за зброя", – каже Антон Боєв.
Потім був довгий полон, який тривав близько 4 місяців. Після повернення зайнявся громадською діяльністю, щоб відійти від цих всіх подій.
Зараз Антон Боєв працює в новій патрульній поліції. Каже, що всі очікування щодо цієї служби у нього справджуються.
Антон має технічну освіту, тому і вирішив поділитися знаннями з меншими. Таким чином долучився до "РобоКлубу".
"Люблю дітей, мені з ними легко, – каже Антон та додає, що розпитують інколи і про війну. – Їх цікавлять більше технічні питання – з чого стріляв, на чому їздив, а щось глибше вони відчувають, але не хочуть цього питати".
Як повідомляв КУРС, створення безкоштовного клубу з робототехніки для дітей в Івано-Франківську ініціював переселенець з Донецька Іван Шихат-Саркісов. У клубі займатимуться діти віком від 6 до 14 років. У грудні минулого року потрібну для РобоКлубу суму на Спільнокошті зібрали всього за 10 днів.
Довідково:
"Війна" – цикл зустрічей у книгарнях "Є". Безпосередні учасники війни на Сході України – військові, волонтери, медики, капелани – у форматі відкритих розмов та публічних дискусій говорять як про власний досвід війни, так і про загальні проблеми, спричинені подіями на Сході України.
