"Гуцулка Ксеня" – легендарна українська пісня, вже майже 100 років не втрачає популярності. Її співають коханим, зарученим, на весіллях, уродинах чи просто українських святах. Та мало хто знає, що оспівують у ній не якусь вигадану Ксеню або ж збірний дівочий образ, а цілком реальну дівчинку, родом із Шешор. Її ім’я – Ксенія Бурачинська-Данилишин, пише Ukrainian People.
Автором пісні є учитель з села Семиголів Сокільського району Львівської області Роман Савицький. Дата народження пісні – 1932 рік.
У ті роки Станіслав був значним центром української музичної культури. Активна участь у музичному житті міста була одним з найсильніших стимулів для композиторської діяльності. Свою літню відпустку Савицький проводив, як правило, у домі двоюрідної сестри Ірини Бурачинської, яка жила в селі Шешори на Косівщині. Сестра мала вродливу доньку Ксеню, яка дуже любила свого дядька Романа.
На одному з вечорів, коли молодь забавлялася під час вакацій, 10-річну племінницю Савицького обрали "королевою" вечора. Ксеня була дуже веселою і дотепною, кожному давала якісь доручення, а до свого дядька звернулася з проханням написати таку пісню, щоб уся Гуцульщина її співала! Незабаром така пісня була написана, а музику на прекрасні слова згодом написав І. Недільський.
У 1994 році влітку у село Шешори приїхала на відвидини рідних місць сама Ксенія Бурачинська-Данилишин, яка довгий час мешкала в місті Чикаго, штат Іллінойс в США. Вона побувала в гостях у родини Миколи Братівника, з яким влітку, будучи ще дітьми, часто гралися.
Тут вона і розповіла, як саме народилася "Гуцулка Ксеня".
В. Селезінка, який провів дослідницьку роботу по творчості Р. Савицького, пише: "Р. Савицький зростав як співак і композитор. У Станіславі з охотою співали його пісні "Замріяний студент", "Гарна Олена", "Мрія", "Ах, люба мамо". Найщасливіша доля судилася "Червоним макам", що були написані в тому ж селі Шешори через три роки після "Гуцулки Ксені". І знову випадок, про який сам композитор розповідав так: одного разу в Надвірній дали йому під час концерту букет червоних маків. Співак тут же подарував ті квіти хористці Галі, в яку був закоханий. З очей дівчини скотилася сльоза. Зовсім незабаром вона вийшла заміж за іншого. І тільки тоді Роман дізнався, що є повір’я: маки дарують тоді, коли розлюблять.
Пісні Р. Савицького живуть, кожна з них має свою цікаву історію створення.
Золотими колосочками вплетені вони у туге перевесло українських пісень. На їх створення композитора надихали чарівні невмирущі Карпати, а значить, доля пісень така ж невмируща, як краса, незбагненна таїна і вічність Карпат.
