Довкола «Легенди Г’ю Гласса» не вщухають суперечки, а ми пропонуємо з’ясувати, як створювали найбільш екстремальний фільм року…
Екранізацію роману Майкла Панке про мисливця, який пережив напад грізлі, ще в 2001 році задумав сценарист і продюсер Аківа Голдсман (в його фільмографії – «Я, легенда» і «Генкок»). З різних причин виробництво фільму затягувалося понад десятиліття. За цей час сценарій переписувався кілька разів, прийшли нові продюсери Стів Голін («Вічне сяйво чистого розуму») і Арнон Мілчен («Бійцівський клуб»), пішли з картини кілька режисерів і акторів.
Лише в 2011 році до фільму залучили Алехандро Гонсалеса Іньярріту, Леонардо Ді Капріо і Шон Пен. Тоді ж стартував і пре-продакшн. Однак через інші проекти й пошуки фінансування запуск зйомок відкладався. Зрештою, Пен роботи не дочекався, а його місце зайняв Том Гарді.
Розпочавши у вересні 2014 року, завершити зйомки планували за 7 місяців. Але не склалося. Екранізація історії випробувань однієї людини стала суворим випробуванням для всієї знімальної групи. На темпах роботи позначився передовсім обраний авторами метод зйомки в хронологічному порядку (до того ж це автоматично додало 7 млн дол. до кошторису).
Підхід, на думку Іньярріту, повинен був відповідати плавному переходу природи від осені до зими, а крім того, допомогти акторам передати еволюцію межового психічного стану своїх героїв. Втім, погодні умови виявилися непередбачуваними: там, де актори сподівалися застати осінь, їх зустрічали снігові бурі з лютими морозами, а коли була потрібна зима, починали розпускатися квіти. Через команді кілька разів доводилося згортатися і шукати інші локації.
До речі, в інтерв’ю автори чато називають найбільшою проблемою переїзд групи і обладнання на місце зйомки. Потрібні локації знаходились у глушині, і лише на доставку вертольотами щоденно втрачалося не менше 40% часу.
З усього, що відбувається у фільмі, Ді Капріо хіба що ведмідь не дер, та й всередині трупа коня спати не довелося. Все інше він робив самотужки насправді: бродив у мокрому ганчір’ї при мінус 25, звикав до гіпотермії, їздив верхи, їв сиру рибу і печінку бізона, розпалював вогнище без сірників, стріляв з рушниці двохсотлітньої давності, завчав репліки на мові індіанців. Також Ді Капріо наполіг на тому, щоб зніматися в одній з найнебезпечніших сцен – сплаві крижаною гірською рікою. П’ять дублерів заміняли актори лише в моменти долання порогів.
Та, за словами Ді Капріо, найбільшим випробуванням для нього став зовнішній вигляд – пластичний грим, який передає поранення, щоденно забирав по 4-5 годин. А борода, яку довелося відрощувати півроку, жахливо заважала при поганій погоді і вимагала ретельного догляду.
Зйомки «Легенди» вирішили проводити виключно в реальних локаціях без павільйонів і використання технології хромакей. Тому знімали на дванадцяти основних майданчиках у трьох країнах на двох континентах. Така широка географія була необхідною.
Більшу частину сцен вдалося відзняти в Канаді: в кадр потрапили Скелясті гори, гора Фортрес, вулкан Касл Рок, річка Боу, долина Скуаміш з дощовими лісами і канадські праліси. Для екстремальних річкових зйомок група перемістилася до США, в штат Монтану на річку Кутеней. Її течія не така небезпечна, як у канадських ріках, і вода тепліша.
Оскільки йшло до літа і в Північній Америці не було потрібних зимових умов, група рушила в Південну Америку – на Вогняну землю на самому півдні Аргентини. Там знімалися фінальні сцени з поєдинком головних героїв.
До речі, про всяк випадок заспокоїмо захисників тварин: жодна тварина не постраждала, а всі мертві звірі в кадрі несправжні й були зроблені вручну. Це стосується і бізона, якого з’їли, і плямистого коня, всередині якого спав головний герой. Коня насправді «зіграли» дві тварини: на справжньому коні Г’ю втікає від переслідувачів-індіанців, а спав він у зробленому з латексу.
«Легенда Г’ю Гласса» стала другим досвідом спільної роботи Іньярріту з двічі оскароносним оператором Емануелем Любецкі. Останній зізнається, що зйомки фільму змінили його життя, оскільки стали «найсуворішим і найтяжчим випробуванням, яке доводилося пережити».
Хоча Іньярріту принципово декларував відмову від використання хромакея і візуальних ефектів, деякі сцени були просто неможливі буз графіки. Передусім це стосується епізоду з нападом ведмедя-грізлі. Для його створення автори поспілкувалися з зоологами і переглянули десятки моторошних відео сутичок ведмедів і людей. Зупинилися на ролику, в якому звір в зоопарку нападає на бідолаху, який випадково потрапив у вольєр. Ця документальна зйомка зайвий раз переконала авторів, що сцену треба знімати наче єдиним кадром. Це забезпечувало реалістичність.
На вивчення, постановку і відпрацювання хореографіїї хижака і жертви у каскадерів пішло кілька місяців. На майданчику сцена робилася з допомогою тросів, якими переміщали Ді Капріо і каскадерів, які хапали актора там, де передбачалися поранення лапами і укуси.
Ще один епізод, який не можна не згадати, – сходження лавини за спиною в Ді Капріо. Тут не використовували графіку, як можна подумати. Щоб зняти лавину, на схил гори з вертольота скинули вибухівку. Зрозуміло, що в розпорядженні групи був лише один дубль. Склдність полягала в тому, щоб досягти синхронності дій значної кількості людей, віддалених один від одного: знімальної групи, актора в кадрі і команди у вертольоті.
У цьому документальному фільмі показано, як проходив кастинг акторів, як звозили тонни снігу, як гримували Ді Капріо, як знімали екстремальні сцени. У картині також є інтерв'ю головних акторів та режисера.
За матеріалами supercoolpics.
