Народний депутат України, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз днями побував в Івано-Франківську. В ефірі програми #Йоd на КУРСі ми говорили з політиком про ситуацію в Україні та окупованому Криму.
– Ви народилися і виросли в Узбекистані, куди була депортована ваша сім’я… Навколо люди іншої культури, хоча й однієї віри. Як кримським татарам вдалося зберегти там свою ідентичність?
Так, наші народи належать до однієї групи – тюркської, але нас туди депортували в радянські часи як зрадників. Повісили на народ таке тавро. Тому так, місцеве населення ставило питання: чому до них? Чому, коли вони зрадники, то чому до них? Частину нашого народу і на Урал депортували й такі умови влаштували, щоб ми загинули як нація. У перший рік депортації більш як 50% загинуло в цих скотських умовах. Але в нас було таке відчуття, що ми обов’язково мусимо повернутися додому. І це відчуття довгі-довгі роки нас якимось чином мобілізувало і не давало асимілюватися, щоб ми там розчинились, зникли як нація…
– Киримли жили окремо своїми комунами серед тих народів?
Так, здебільшого. Але часом місцеве населення допомагало, тому що багато дітей було, а чоловіки, вони ж на фронті були… Вони і не знали, що сім’ї депортовані в таких жахливих умовах. І коли вони з фронту поверталися – з орденами, з заслугами, – у них все це обривали і теж депортували. І не обов’язково у місця, де були їхні сім’ї. Вони, бувало, роками їх шукали. Наприклад, у моїй сім’ї був такий випадок, коли два брати знайшли один одного аж через 40 років, це було на Кубані.
– Ця опірність асиміляції свідчить про силу киримли. На чому трималася віра у повернення додому?
Це от таке внутрішнє відчуття і переконання, що наша батьківщина – Крим і треба туди повертатися. Кримські татари у вигнанні постійно одне одного підтримували, шукали одне одного, щоби бути разом. І сьогодні, у ці важкі часи, коли наша Батьківщина окупована ворогом, наш народ вірить, що ми обов’язково будемо з Україною разом. Що Крим буде визволений. Це ще один етап боротьби за майбутнє народу, майбутнє наших дітей і внуків.
У мене самого там діти, внуки, батько, якому вже 83 роки. От він був на тому тижні три дні, ми поспілкувались, бо я ще його не бачив після трьох років у тюрмі, а потім 2,5 років в Україні. Матері я так і не побачив: поки був у в’язниці, вона померла. Але от внуки по телебаченню мене бачать і пам’ятають. Народ знає, що ми тут разом з українцями боремося, щоб повернути Крим, визволити від окупанта. Важко, але це боротьба, і вона дає таку силу, впевненість, внутрішню мобілізацію.
– Як з вами батьки розмовляли про батьківщину – про Крим?
Коли ми маленькі були, то наші бабусі й діди нам про Крим розказували як про якусь таку казку. І ми жили з таким відчуттям, що наша Батьківщина – це таке благословенне місце, дуже гарне, тепле, море ласкаве… При цьому ми ж його ніколи не бачили. Я пам’ятаю, що хоч де б ми були, хоч які б заходи були – весілля, дні народження, якісь там молебні, чи похорони – всюди наші, хай якою б це було загрозою, постійно розмовляли про Крим. Це нас зберегло.
Пам’ятаю, коли з Узбекистану прилітали наші діди, то вони цілували землю, а на другий день ми їх хоронили. Але для них це було дуже важливо – бути похороненими на своїй Батьківщині. І зараз ми втрачаємо, втрачаємо кожного дня співвітчизників, тому що боротьба дуже важка, але це така ціна.
– Зараз у Криму кримськотатарський народ перебуває під російським пресом. Як вони чинять опір?
Я хочу, щоб всі розуміли, коли говорять про окупацію Криму, то не зовсім усвідомлюють, що там справжній терор. Росія – це держава-терорист. Не існує таких структур, як ФСБ, прокуратура, суди… Це все насправді каральні органи, які не керуються законом. Вони викрадають невинних людей, потім ми їх знаходимо по-звірячому закатованими, вбитими. Кожна сім’я розуміє, що немає ніяких умов для безпечного життя. Нема. Але це – твоя Батьківщина і ти не можеш її так просто покинути. Вони стараються, щоб ми всі звідти виїхали. Але ми сказали: більше ніколи Крим не залишиться без кримських татар. Ворог це розуміє і тому чинить такий жорстокий терор проти нашого народу. Та ми обов’язково визволимо і Крим, і Донбас.
Я в їхніх руках був 3 роки, я бачив, що вони нас бояться, я бачив, що вони не чекали, що ми їм дамо по зубах. Вони не сподівалися, повірте. Я це від них сам чув. З Москви приїжджали ГРУшники і казали: “Це хохли в нас стріляють, уявляєте?” А я кажу: “Чого ви чекали? Ви в чужий дім прийшли, вбили жінок, дітей. Вас що, з хлібом і сіллю мали зустріти?” Вони не чекали, що українці спроможні битися за свою Батьківщину. Вони не чекали, що кримські татари не погодяться з окупацією. Тому я знаю це. Коли ворог відчуває спротив, – неочікувано для себе, – ми обов’язково переможемо. Обов’язково! Ми обов’язково згуртуємося, переборемо негаразди і визволимо свою державу від окупанта.
– Уявімо, що Крим визволений. Що далі, як з людьми?
Росія зараз цілеспрямовано змінює демографічну ситуацію, точно як після 1944 року. Заселяють туди масово громадян РФ. Це звична їхня політика ще з часів Катерини-проститутки. Потім проходять роки – і вони кажуть: це наша батьківщина, ми тут багато років жили, наші діти народилися… Ні, зараз так не буде!
За нашими підрахунками, до Криму завезли уже більш як пів мільйона людей з Росії. Їх ще й грошима підтримують. Це робиться, щоб зменшити відносну частку кримських татар. Але в них не вийде. Коли ми визволимо Крим, всі ті, які спеціально приїхали туди після 2014 року, повернуться в Росію, а ті, які допомагали ворогу, на руках яких є наша кров, будуть покарані.
– Звільняти вас з російського ув’язнення допомагав президент Туреччини Ердоган. У вас є якісь моральні зобов’язання перед ним?
Коли Петро Порошенко і Мустафа Джемілєв зверталися до Ердогана за допомогою, той розумів, кому допомагає. І я потім у нього питав, яким чином вдалося. Бо і сам Путін, і всі окупанти й колаборанти в Криму були впевнені, що Чийгоз ніколи не вийде з в’язниці. Ердоган відповів: я не просив, я казав, що треба звільнити.
Це був такий час, коли Путін не міг відмовити Ердогану. Путіна тоді ніде в світі не приймали. Зараз ситуація дуже змінилася. Тепер такі, як Макрон, намагаються з Путіна робити партнера, говорять безглузді речі, що Європа закінчується десь за Уралом в Росії… Це зрада, і нам, українцям, треба й далі продовжувати змінювати саму Європу. Ми це робили у 2014 році, коли всьому світу показали, що таке Революція Гідності, як наші діти, яким 18-20 років, з дерев’яними щитами намагаються захистити своє майбутнє, віддаючи життя… І те, що зараз якісь люди, які дорвалися до влади, намагаються нівелювати ці здобутки, цю гордість України, це у них не вийде. Це не пройде! Я це точно знаю. Українці не дадуть.
– На вашу думку, як же так сталося, що після цього всього 73 відсотки проголосували за таку владу?
Найважливіший фактор у цій маніпуляції – це Росія. Росія нічого спонтанно не робить. Коли вона отримала по зубах від України на фронті, всі засоби – гроші, медіа, технології – вона спрямувала на маніпуляції суспільною думкою. Не секрет також, що нікуди з України п’ята колона не дівалася, вона тут і була, тільки хвіст піджала до пори до часу… І чекала часу, аби відімстити українцям за їхню відкритість, за доброту, за свободу. І вона успішно відпрацювала. Але я завжди кажу: ми і це пройдемо і переможемо. На жаль, втрачаємо час, часу справді шкода.
Коли я вертався з в’язниці, у мене теж був вибір. Коли я запитав у путінських спеців перед вильотом на Анкару, чи можу я повернутися додому в Крим, вони сказали: «От тебя зависит».
Тобто я мав публічно подякувати Путіну – і міг полетіти додому – до внуків, до дітей, до старого батька… Я 25 років жив на чужині, перед тим як опинитися на Батьківщині. Але навіщо тоді боротися? Тоді я міг і не сидіти у в’язниці. Тому я для себе вирішив, що Україна зараз – це дім і вона допоможе визволити Крим. Без України Крим ніколи не буде вільний, хай хто б що казав. Сильна Україна, успішна Україна – це і є визволення Криму. Тому що без Криму не буде сильної і самостійної України. Росія не для того захоплювала Крим. І Донбас нам не втюхують вони зараз не для того, щоб Україна стала сильною. Вони використовують Донбас, щоб Україну розвалити. І те, що зараз відбуваються якісь процеси, котрі не назвеш інакше як спецопераціями: з Оманом, з цим «перемир’ям», відведенням військ, – це все проти України… На своїй землі відводити війська від ворога, а потім отримувати напади і знову вбивства громадян! Це все комплекс заходів для того, щоб у суспільстві посіяти хаос. Зараз нам треба мобілізуватися і усвідомити, що це все дуже небезпечна програма нашого ворога.
– Суспільство зараз наче на розтяжці: повстати, як у 2013-2014-му роках, проти антиукраїнської влади не вийде, бо йде війна і Росія втрутиться негайно. І Європа за нас вже не впишеться. То що нам робити в цей час? Терпіти і надіятися?
Зараз я не вважаю, що це розтяжка, тому що ніхто з нас обов’язків громадянина не знімав, ми зобов’язані за своє майбутнє боротися: на фронті – зі зброєю в руках, на окупованій території в Криму ми зобов’язані чинити опір окупанту, і ми це робимо. Достатньо успішно. Тому що це дуже дратує ворога там і він не знає, як з цим впоратися. А всередині держави ми зобов’язані намагатися не допустити, щоб нова влада державу розчленувала. Тому, коли буде потрібно вийти на Майдан, це обов’язок наш – встати і вийти. В мене і моїх колег є впевненість: або влада змінить ставлення до своєї держави, до свого народу, або народ не дасть їй далі розхитувати державу.
– Ви спілкуєтеся зі «Слугами народу» у Верховній Раді?
Спілкуємося, в тому числі і по кримській тематиці. Днями у мене був виступ з трибуни Верховної Ради – говорив про окупацію Криму, бо якраз у ці дні шість років тому все відбувалося. Коли тут на Майдані життя віддавали за майбутнє держави, ворог підло ввів війська і окупував Крим. І я дуже вдячний моїм колегам, коли я розгорнув прапор Криму і гукнув «Крим – Україна!», вони у відповідь кричали «Героям слава!» і стоячи аплодували, не мені – Криму. Піднялися і «Слуги народу», і навіть депутати з ОПЗЖ. Тобто якщо Бужанський сидить на своїй дупі, коли всі встають і шанують пам’ять Небесної Сотні, – це ще не всі «Слуги народу». Є таке відчуття, коли хтось з кола президента або й сам президент роблять неправильно щодо українців і України, то не всі таку позицію розділяють. Тому і Порошенко, голова нашої сили, завжди каже: ми державники, ми боремося не за власне місце, а за те, щоби Україна посилювалась і ставала успішною. Наскільки це знаходить розуміння у Зеленського, поки не дуже видно. Бо глава ДБР та інші представники влади продовжують чинити провокації. Наприклад, взяти цей судовий процес…
– Порошенка хочуть примусово привести на допит…
Так. Це ж така провокативна заява. Бо Порошенко і не відмовлявся ходити. І ми були з ним в ДБР, коли годину його слідчий допитував про Мінські домовленості… Дійшли до абсурду, бо це ж тепер треба і Меркель, і Макрона, і самого Зеленського притягнути до розслідування. Це така помста сильній особистості, на фоні якої виглядаєш як сіра миша – і тому намагаєшся вкусити. Ось так це видається. І це дуже соромно.
– А яка мета всього цього?
А тому що по всіх фронтах такі провали, що треба знову ж таки, як з коронавірусом, увагу відволікати. Порошенко ніде не ховається. Взагалі, мені здається, що це у них така технологія видавлювання, як в окупантів у Криму. Вони намагаються створити умови, щоб Порошенко виїхав звідси і щоб потім про це трубити. Вони ж з моменту виборів кричать, що Порошенко втікає, весь час фейки поширюють. А Порошенко нікуди не виїжджав. Порошенко виїжджає на міжнародні зустрічі, щоб посилювати позицію України, тому що вона сильно похитнулася. Ми це бачимо.
– Що нас чекає далі?
Дуже небезпечно, дуже тривожно, ми стільки часу втрачаємо, але ми обов’язково переможемо – і всередині країни знайдемо консолідацію, і ворога ми переможемо. Ворог з кожним днем слабшає. І всі повинні розуміти, що сильна, успішна Україна – це смерть Росії. Не тільки банди Путіна. Без України не буде імперії – та тюрма народів розпадеться.