fbpx

Богдан Станіславський: Про духовне наставництво, бізнес і політичні амбіції

Політика 16:09, 10.07, 2019

Кандидат до Верховної Ради України по 84 виборчому округу Богдан Станіславський добре відомий на Прикарпатті й за межами краю як успішний бізнесмен та меценат.

НА ФОТО: Богдан Станіславський

У 2015 році він став депутатом Івано-Франківської облради від “Самопомочі”, і за чотири роки йому вдалося досягти поставлених цілей. Як йому вдалося і що далі?

Своє життя Станіславський розділяє на чотири етапи: дитинство та школа, навчання професії, підприємництво та політика. Кожен з них тривав 15 років, а сьогоднішній “політичний” – у самому розпалі, й попереду, впевнений кандидат, ще чимало досягнень.

Дідусь – духовний наставник

Богдан Станіславський народився 1969 року в Обертині. Він був наймолодшим з трьох синів. Батьки чекали дівчинку, але на світ з’явився ще один хлопчик. Мабуть, тому з дитинства не цурався жодної роботи та міг вдома поприбирати, помити підлогу і посуд.

Найбільшим духовним наставником для нього був дідусь. Батьки змушені були багато працювати. 

“Діду на той момент було близько 80 років. Він служив у часи Першої світової війни. Воював за Австро-Угорщину. Його не було вдома п’ять років, три з яких у полоні в Італії. Він відбудовував Собор святого Петра в Римі”, – розповідає Станіславський.  

Богдан Станіславський: Про духовне наставництво, бізнес і політичні амбіції 1
Богдан Станіславський: Про духовне наставництво, бізнес і політичні амбіції 3
Богдан Станіславський: Про духовне наставництво, бізнес і політичні амбіції 5

Дідусь і бабуся були виховані на християнській моралі за часів Андрея Шептицького. А в радянські часи потайки передавали духовні цінності онуку.

“Вони були виховані за Австро-Угорщини. Тоді була греко-католицька церква на чолі з Шептицьким. Були свої школи, “захоронки”, дитячі садочки, сиротинці, своя залізниця та навіть, можна сказати, армія. Це була своя маленька держава, яка виховувала людей через священників. Розвивався кооперативний рух. Митрополит Шептицький писав послання, і священники на недільній проповіді зачитували їх. Крім духовних настанов, були настанови, як господарювати, коли і що краще сіяти, що садити, як то продавати. Ці розповіді дідуся і бабусі неабияк вплинули на моє формування”, – згадує чоловік.

Складність полягала ще й у тому, що дід мав передати любов до Бога та до всього українського своєю поведінкою, а не словами. Адже дитина могла мимоволі виказати його розповіді у радянській школі.

Богдан Станіславський: Про духовне наставництво, бізнес і політичні амбіції 7

“В мене в житті було дві правди. Одна – те, що говорили у школі. Та правда руйнувалась відразу, коли ти приходив додому. Наприклад, коли розказували, що радянська армія непереможна, то батько розказував, що вперше спробував шоколад від німців – він відніс їм яйця, а вони чемно подякували йому шоколадкою. Німці були виховані люди, а росіяни приходили вошиві, витягували зі стайні телицю, застрілювали, відрізали кусок м’яса, бо голодні були, і йшли далі”, – розповідає Станіславський.

Спершу йому здавалось “по-приколу” перед початком будь-якої справи, як дідусь, казати “Господи Боже поможи!”, “Най ся діє Божа воля!” Згодом до свідомості дійшла суть цих слів, і вони увійшли у звичку.

Навчання важливіше за “швидкі гроші

З 15 років Богдан почав переймати знання від інших учителів по життю. 

Він служив в армії під тодішнім Ленінградом (Санкт-Петербург). У 1989 році солдати вже могли давати команди українською і за це не карали. Протягом останнього року служби у вільний час Станіславський читав багато періодики, зокрема економічної. У вихідні дні вивчав мистецтво – відвідував театри, виставки, «Ермітаж». 

Богдан Станіславський: Про духовне наставництво, бізнес і політичні амбіції 9
Богдан Станіславський: Про духовне наставництво, бізнес і політичні амбіції 11
Богдан Станіславський: Про духовне наставництво, бізнес і політичні амбіції 13
Богдан Станіславський: Про духовне наставництво, бізнес і політичні амбіції 15

“Тоді там витав дух свободи. Його потім придушили. Не знаю, як там тепер, адже востаннє я там був десь у 1992 році”, – згадує Богдан.

Після служби в армії всупереч волі батьків Богдан поступив в інститут. Двоє його старших братів вже отримали вищу освіту і батьки вважали, що наймолодшому це не обов’язково, адже він мав би бути поруч та допомогти зустріти старість. 

Це не відповідало бажанням юнака. Він закінчив технікум з червоним дипломом і поступив на нову спеціальність “Менеджмент” в Інституті народного господарства (сьогодні – Тернопільський національний економічний університет). 

Перший курс йому найбільше запам’ятався різними мітингами, референдумом щодо проголошення незалежності України. То був буремний рік.

“У 1992 році, коли я був студентом другого курсу, був такий момент, що я брав батькове пальто і їхав на навчання у Тернопіль. Можливості придбати одяг не було. Батько був трактористом у колгоспі, тож можна собі уявити, що то було за пальто… В мене в групі вчилися сини директорів колгоспів, але утисків через матеріальне становище не було”, – розповідає Станіславський.

Богдан Станіславський: Про духовне наставництво, бізнес і політичні амбіції 17

Вперше з підприємницькою діяльністю він познайомився ще у студентські роки. Через гострий брак коштів разом з кількома друзями брали по два ящика горілки і їхали потягом у Брест. Там покупці зустрічали під вагоном і відразу можна було повернутись додому, заробивши непогані гроші усього за добу. Бувало, що й ковбасу до Ленінграду возив, аби підзаробити. 

“Багато хто з моїх однолітків захопився цими “швидкими грішми”. Але я поставив собі в пріоритет навчання. Я поставив за ціль здобути освіту і стати спеціалістом. У ті часи можна було дуже швидко розбагатіти. Чимало людей займалися бізнесом “купи-продай”. Але у 95-96 роках це припинилося у таких масштабах, – каже Богдан. – Коли чимось займаєшся і маєш здобутки, треба розуміти, що все так не буде, і варто будувати фундамент на майбутнє”. 

“Навчаючись, я формувався як управлінець”
Богдан Станіславський

У 1994 році Богдан Станіславський вже був одружений і став батьком. Отримавши диплом, мав знайти гідну роботу. 

Богдан Станіславський: Про духовне наставництво, бізнес і політичні амбіції 19

Влаштувався на Загайпільський сірчаний рудник, що на Коломийщині. На той час промислове підприємство було на межі банкрутства, але чи не єдине в області могло запропонувати працівнику житло, а зарплати були усюди мізерні. Директору настільки сподобався молодий амбітний фахівець з дипломом менеджера, що під Богдана спеціально створили відділ маркетингу і збуту. Вже на третій день його послали до Києва на серйозні переговори. 

В університеті вчили, що коли на складах застоюється продукція, її зразки потрібно везти і показувати на виставках. На практиці це дало неабиякий результат: вже після першої виставки за два тижні склади були порожні. 

На підприємстві Станіславський набув чимало досвіду. Від свого начальника він перейняв підхід до вирішення питань: до нього треба звертатись з кількома варіантами вирішення проблем, а він вже прийме кінцеве рішення.

Бізнес почався з дорожньо-транспортної пригоди

У 2001 році Загайпільський сірчаний рудник оголосив про банкрутство і остаточно закрився, не залишивши Богдану іншого виходу, аніж стати підприємцем.

Поки приятелі сумнівались у тому, що в Україні можна без проблем починати власний бізнес, Станіславський не гаяв часу. Щоправда, до власного бізнесу його підштовхнула дорожно-транспортна пригода.

“Я дуже хотів мати машину і взяв в оренду «Москвич»-«пиріжок». Це було восени. Колеса були “лисі”. Я поїхав в Обертин до батьків. Наступного дня повертався. На ожеледиці, не справився з керуванням, надто різко затормозив і не побачив, що назустріч їхав Volkswagen Passat B5, якого я вдарив. А його ремонт коштував більше 7 тисяч доларів. На той час для мене це було дуже багато.” – каже Богдан.

Станіславському сказали заплатити за ремонт, але дали відтермінування. Друзі його підтримали та допомогли започаткувати перший бізнес, який дозволив розрахуватися з боргом вже за півроку. Вони вирішили надавати послуги з демонтажних робіт. За цей час бізнес вже вийшов на певний темп і почав приносити стабільний прибуток. 

“Ми вже тоді зрозуміли, що головне – не обманювати. Ціна важлива, але найважливіше – не дурити клієнтів”, – переконаний підприємець.   

Він постійно шукає можливості для інвестування. І коли один напрям “просідає”, інший – продовжує давати дохід. Так, коли був добрий попит на будматеріали, в Обертині у 2002 році почав будувати млин. Згодом збудував пекарню.

“Я і далі займався будівництвом по всій Україні, але хотів, щоб в Обертині була база і люди розуміли, що тут справді зареєстроване підприємство, а не якась конторка з директором і бухгалтером”, – пояснює Станіславський.

Випічка з Обертина їде до Парижа: екопродукти з Прикарпаття готуються до виходу на ринок Євросоюзу

Згодом невеличка пекарня стала великим сучасним виробництвом, де використовують імпортне обладнання. Іноземці приїжджали монтувати її і навчати персонал. 

У селищі Обертин не вистачало гідного місця для проведення урочистих подій. Тоді підприємець збудував та у 2014 році відкрив Замок Злати, де окрім ресторану та банкетного залу є ще дитячі гуртки та музей.

Окрім будівництва, всіма сферами діяльності завідує найбільш надійний бізнес-партнер – дружина Любов. Богдан вже офіційно вийшов зі співвласників усього бізнесу, але залишається директором ТОВ “Станіславський”. Контрольним пакетом акцій володіє старший син.   

Підприємницький успіх для Станіславського нерозривно пов’язаний з благодійністю. У 2001 році в обертинська церква вкрай потребувала реконструкції. Станіславський пожертвував іконостас. Це була перша велика благодійна допомога. Також долучився до будівництва “з нуля” двох церков – у Бердичеві (2008 р.) та Костянтинівці (будівництво з 2010р., відкриття незабаром). 

“Я зрозумів, що в житті не можна відмовлятися, якщо тобі пропонують щось таке, що в твоїх силах зробити. Найбільше нас стримують наші страхи і невпевненість, – каже чоловік. – Я не мав чим ризикувати. Мені з народження не були дані маєтки, і я не боявся все втратити. Бог дав – Бог забрав”.

Він завжди відгукується на прохання людей, незалежно від того, якої галузі вони стосуються. Єдина умова – це має бути співпраця: “Люди мають показати, що вони зробили для досягнення якоїсь мети. Тоді воно більше ціниться. А я можу дати певну суму для початку”.

За підтримкою до нього звертаються багато людей, але не всі готові працювати.

“В нас є велика зневіра. Навіть коли є хороші ідеї, люди не вірять, що їм вдасться це зробити. Одиниці йдуть напролом. Очам страшно, а руки беруть та й роблять”, – додає Богдан.

Читайте також:

Чому вирішив йти до парламенту

У 2015 році, коли йому пропонували балотуватися до Верховної Ради, Станіславський відмовився. Однак, пішов до обласної ради від об’єднання “Самопоміч”. Піти в політику вирішив на емоціях після Революції гідності. Мав бажання міняти щось в регіоні, оскільки тодішня влада ігнорувала людей. Він отримав підтримку 45% виборців.

Богдан Станіславський: Про духовне наставництво, бізнес і політичні амбіції 21

Майже всі задуми, які ставив перед собою новий політик, за чотири роки в обласній раді вдалося виконати. А все тому, що не мав цілі будувати політичну кар’єру. Швидше сприймав свій обов’язок зробити користь громаді як виклик.

“Я не знав тоді, чи мені захочеться йти на другий термін, чи бути в політиці далі. Я мусив зробити щось вагоме. Як депутат від Обертина, я звернув увагу на відсутність каналізації і водопостачання. Ми зробили проект – і за три роки завершили його”, – каже політик.

У 2017 році його обрали головою обласної організації об’єднання “Самопоміч”. Станіславський впевнений, що йому вдалося завоювати довіру однопартійців власним прикладом і вчинками.

Богдан Станіславський: Про духовне наставництво, бізнес і політичні амбіції 23

“Багато моїх колег дивляться на мене, як на індикатор. Якщо я покину політику, значить, там все і справді так погано, брудна справа. А я хочу показати що ні, і що можна бути порядним у політиці”, – переконаний Богдан.

Цього року Станіславський вирішив балотуватися до Верховної ради по 84 виборчому округу із центром у Тисмениці. Пояснює, що «поганий той солдат, який не хоче бути генералом».

Сім’я за нього вболіває, але не достатньо підтримує політичний напрям діяльності.

“Відкрито мене не підтримує жінка. Всі решта закрито не підтримують, – сміється Станіславський. – Вони вважають, що це не підходить моїй природі… Дружина розуміє, наскільки це невдячна справа і відчуває там небезпеку”. 

Одним із пріоритетних завдань для себе політик ставить створення належних умов для повернення українців на Батьківщину.

“Найбільша загроза – люди тікають з України. Мої товариші відправляють дітей на навчання за кордон, самі їдуть на роботу. Коли мова заходить за патріотизм, починають з мене сміятися і кажуть: “Життя – одне”. Я їх розумію, але знаю, що хтось має міняти країну. І я це можу робити”. 
Богдан Станіславський

Він зазначає, що при тому, що за останні 5 років в Україні понизився рівень життя, з’явилося чимало хороших можливостей: “Ми втратили певні економічні блага, але отримали набагато більше свободи”. 

Йдеться, зокрема, про нові можливості експорту української продукції, на яку в сусідній Європі може бути неабиякий попит, оскільки наші товари мають хороші показники екологічності. 

“Іноземці особливо люблять підприємства з історією чи амбіціями, з якими вони починалися. Адже просто успішні підприємства є всюди. Українців зупиняють знову ж таки страхи”, – пояснює політик.

Щоб стримати людей в Україні, на думку Станіславського, потрібна стратегія на 10 років. Вона має спрямовуватись на людей, які сьогодні ще навчаються у школі, а за деякий час шукатимуть гідну роботу на українському ринку праці.

Забезпечення пенсіонерів та інших соціально незахищених верств населення держава повинна брати на себе. Але навіть у цьому напрямку можуть допомагати благодійні організації та волонтери, які і сьогодні працюють в Україні. 

У суспільстві поширена думка, що заможні люди йдуть в політику, аби примножити статки. Але вся історія успіху Станіславського доводить, що для нього статки – не головне. Головне – незалежність і свобода робити те, що йому до душі.

“Ще років шість тому я зрозумів, що ти ніколи не будеш мати межі для заробляння грошей. Ти все будеш прагнути більше і постійно будеш залежний. Коли заробляєш багато грошей, ти калічиш своїх дітей, бо в них відпадає потреба заробляти. Коли маєш багато грошей, по-іншому на світ дивишся. А для мене це не основне. Мені добре, як депутату і політику те, що я – незалежний підприємець. Я усі проекти реалізовую з того, що сам заробляю”, – розповідає Богдан.

Переломний етап у житті Станіславського розпочався на початку чергового 15-річчя – у віці 45 років. Йому зараз 50, тож попереду – десятиріччя для втілення великих задумів та змін в масштабах України.

Політична реклама

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: