fbpx

«Додайте собі в життя фемінізму»: що важливо для жінок 8 березня

13:27, 08.03, 2020

З феміністкою Альоною Каравай та франківською спільнотою Femination КУРС проговорив «незручні» жіночі теми в жіночий день 8 березня.

Альона Каравай – Голова правління Іншої Освіти,  співзасновниця та керуюча партнерка в агенції освітніх та культурних подій ІНШІ, співрозробниця проєкту horizontal school в німецькій спілці MitOst, соціальна інвесторка в Urban Space 500. Співзасновниця простору для холістичного навчання Хата-Майстерня та галереї /проєктного простору “Асортиментна кімната”, в команді фестивалю Порто Франко. Вивчала організаційний розвиток в Технічному університеті Кайзерслаутерну в Німеччині. Співавторка низки публікацій та посібників з неформальної освіти.

«Додайте собі в життя фемінізму»: що важливо для жінок 8 березня 1
Альона Каравай, фото Олена Ангелова

–       Свято, що його відзначає світ 8 березня, — це Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Незважаючи на виразний радянський «хвіст» на державному рівні в Україні – «свято весни», якоїсь аморфної жінки, якоїсь матері, – останнім часом його сприйняття в суспільстві почало змінюватися. Передусім завдяки активній позиції жіночих організацій. Сьогодні в Києві та десятках інших українських міст відбуваються акції, присвячені правам жінок: марші, флешмоби, дискусії. У Франківську – тихо. Чому, як думаєте?

Івано-Франківськ – не єдине українське місто, яке застигло в святі «весни та краси» та яке по суті не бере участі в критичній рефлексії «жіночих тем». Це дійсно протягом всього року, але особливо помітно на початку березня.

Думаю, це досить природний та об’єктивний процес. Соціальний та інтелектуальний капітал накопичується в великих містах і саме там уможливлює певні події та зміни. Якщо останні проходять перевірку часом, то розповсюджуються далі. 

Але є й інша модель – коли інновації зароджуються та випробовуються в нецентральних містах і лише потім передаються в столицю. Здається, Франківськ претендує на роль саме такого креативного міста та має потенціал мати власний голос в формуванні того, що ми називаємо прогресом. Але ось саме жіночі теми цей голос наразі дипломатично оминає. 

–       У Франківську немає жіночих ініціатив, які можна вважати частиною феміністичного руху в Україні. У нас все так добре, що вони не потрібні? Чи навпаки, так зле, що жінки не наважуються відверто говорити про свої проблеми і озвучувати свою позицію?

Насправді такі ініціативи вже існують. Але вони ще не набрали ваги в місті та не оформились в організації. Останнє – лише справа часу.  

У Франківську дійсно не прийнято говорити про деякі теми – наприклад, про фемінізм чи про ейджизм. Ці теми викликають блискавичні реакції на кшталт: «У нас такого немає» та «Це залежить лише від твого ставлення». Правда в тому, що не лише від нього. Будь-яка нерівність – це не лише про особисту сміливість, але й про обмеження та блоки на рівні суспільства, які тобі не під силу. Наприклад, між чоловіком та жінкою з однаковим рівнем досвіду, однаково сильним бажанням працювати, однаковою готовністю до відряджень та однаковою кількістю дітей в їхніх родинах на керівну посаду в 99% випадків оберуть чоловіка – з обґрунтуванням, що жінка ніби буде «постійно відпрошуватися через дітей», а чоловік має «заробляти в родину». Часто цю жінку ще й призначать на асистентську посаду до нового керівника, де вона працюватиме не менше, але за меншу зарплату. Цю саму типову ситуацію з мінімальними змінними можна перекласти на 35-річного та 55-річного працівника (бо у другого «і так скоро пенсія»). А якщо ти 55-річна жінка, то тобі не пощастило подвійно.

Погодьтеся, дуже складно публічно говорити про такий досвід вразливості, коли єдиною відповіддю суспільства є те, що «ти просто недостатньо старалась». Тож я можу зрозуміти жінок, які ще не наважуються озвучувати свою позицію. Хоча повторюсь, це справа часу. Я вірю в той одночасно затишний та прогресивний Франківськ, який зуміє нарешті стати безпечним майданчиком для суспільних діалогів, які було не прийнято вести раніше.  

В приватних розмовах, у мережі франківчанки висловлюються про існуючу професійну дискримінацію, харасмент, об’єктивацію у рекламі. А найбільше – про насильство в сім’ї. Але ніхто не ризикує виносити проблеми в публічну площину. Що порадите тим, хто терпить і мовчить, а також тим, хто не хоче терпіти, але боїться, що його зацькують?

Знаю вдосталь таких історій, але кожного разу засмучуюсь та злюсь заново, коли про це чую. В першу чергу я б порадила будь-яким способом вийти з ситуації, аби відновитися особисто. Кожна з нас у себе одна та кожна з нас має кінечний ресурс саме жінки через виховання нехтують цією аксіомою. 

Одночасно з цим варто шукати підтримку у людей та спільнот, які зрозуміють проблему. Підсилення, яке можна отримати від спільноти, часто й стає тим джокером, який здатний переломити ситуацію.

Лише з достатнім внутрішнім ресурсом та з підтримкою інших людей можна виносити проблему в публічну площину. Інакше просто не вистачить сил.

«Додайте собі в життя фемінізму»: що важливо для жінок 8 березня 3

–       Як ви ставитеся до маршів за християнські сімейні цінності? Такі регулярно, по кілька разів на рік, проводять у Франківську. На них виходять і церква, і віряни, і міська влада. 

Кожен та кожна має право на вільне висловлення власної думки, тож якщо якийсь марш відбувається, то це комусь потрібно. Велика удача та великий привілей жити в країні, де однаково можливі марши за традиційні сімейні цінності, марші за права жінок та прайди. Лише в кожному з цих випадків не варто забувати про те, що моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого. 

Сама б я на марш за християнські сімейні цінності не пішла. В моїй системі координат стосунки з божественним та віра це щось дуже особисте та глибинне. Щось таке, що пізнається індивідуально та в тиші. Щось таке, що треба спрямовувати в себе та чим не варто вказувати на інших. Якось від однієї польської колеги я почула таку фразу: «Моя віра – це про те, щоб (не) робити чогось самій. Казати не робити це іншим, бо це суперечить моїй вірі, це фанатизм». 

А ще згідно з Конституцією, релігія є відділенна від держави. Я б дуже хотіла дожити до того часу, коли будь-які можновладці братимуть участь у будь-яких релігійних подіях лише як приватні особи та за власним глибоким переконанням, а не під партійними стягами та на камери. Бо ось цей коктейль з політики та релігії надто токсичний.

«Додайте собі в життя фемінізму»: що важливо для жінок 8 березня 5

Які головні проблеми з реалізацією прав жінок в Україні маємо на сьогодні? Наскільки вони характерні для Франківська? 

Соціологічна теорія посилення (empowerment) розрізняє три види сили (або ж влади – від power). Аби урівнювати в правах та шансах різні групи, працюють на одному або на декількох з цих рівнів. 

По-перше, це особиста або внутрішня сила. Це ті уявлення, які сама жінка має про себе, це її особиста сміливість та її ставлення до себе й світу. Якщо ми працюємо з цією проблемою, то ми будемо проводити різні навчальні формати для жінок, аби поповнити їхні запаси недостатніх знань або недостатньої мотивації.

По-друге, це сила спільноти. Це наше оточення та те, наскільки підтримуючим або ж, навпаки, обмежуючим воно може бути для жінки. Це ті стереотипи в наших родинах, колах друзів або ж на роботі, які щоденно транслюються за кухонним столом та формують надто вузьку колію можливої самореалізації. Якщо ми працюємо з цією проблемою, то ми організовуємо інформаційні кампанії та створюємо медіапродукти, які б спонукали людей підтримувати своїх дочок, сестер та дружин в їх самовизначенні та самореалізації. 

По-третє, це суспільна або системна сила. Тут в гру включаються ЗМІ та реклама, які формують суспільну думку, а також існуючі та неіснуючі закони. В першому випадку – законодавчі обмеження щодо роботи жінок у певних сферах, в другому – ще не прийняті, але потрібні законодавчі норми про відпустки по догляду за дитиною для чоловіків або про посилення відповідальності за домашнє насильство. Це саме та «скляна стеля», яку часто не можуть пробити сильніші жінки з великою підтримкою спільноти. Працюючи з цим рівнем, ми аналізуємо big data, статистику та законодавство й пропонуємо системні зміни на рівні змін правил гри всього суспільства.  

Як на мене, в Україні достатньо непогана ситуація з першим рівнем, в тому числі завдяки багатьом освітнім ініціативам. Але все ще дуже і дуже складно з другим та третім. Наприклад, в цьому інтерв’ю ми вже не вперше згадуємо про непроговореність та мовчання навколо жіночих тем в Івано-Франківську й не тільки, і це якраз симптом недостатньої підтримки та прийняття з боку спільноти. Виходить такий феномен: при спробах жінок проговорити проблемне їх досвід обезцінюється («це все залежить лише від тебе та твого ставлення»), але сама ця реакція видає хронічне ігнорування суспільством жіночого невдоволення («ти занадто емоційно реагуєш»).

Щодо особливостей Франківська. На правах виключно суб’єктивних спостережень дозволю собі узагальнити, що для «галицької пані» характерний підвищений перфекціонізм та прагнення не втратити обличчя за жодних умов. З одного боку, це додає франківським жінкам особливої елегантності та шарму. З другого, майже унеможливлює можливість прямо заявити про невдоволення або бути незручною. «Галицькій пані» не пасує бути неуспішною або ж такою, яка б не змогла організувати всі сфери свого життя ідеально. «Галицькій пані» не пасує бути вразливою або ж такою, яка має жалітися або просити про допомогу інших жінок. 

Це сильні риси характеру, які я дуже поважаю. Разом з цим, в комплексі вони можуть призводити до того, що франківським жінкам може бути складніше по-справжньому підтримувати одна одну та солідаризуватися. В гіршому випадку може доходити до того, що самі жінки стають активними ретрансляторками стереотипів про самих себе («це все залежить лише від тебе та твого ставлення», але з вуст жінки) та стримують розвиток ініціатив, які мають на меті їм допомогти. 

«Додайте собі в життя фемінізму»: що важливо для жінок 8 березня 7

–       Що можна протиставити стереотипу «порядної галицької пані»?  

Не треба нічого протиставляти. Фемінізм це про свободу вибору, яку має собі дозволити сама жінка та яку має прийняти її оточення та суспільство. Порядна галицька пані так само прекрасна та потрібна суспільству, як і принципово бездітна кар’єристка чи приїжджа тату-майстриня, яка що три роки міняє чоловіка. Головне, аби це був саме її вибір.

–       Чи безпечно бути феміністкою у Франківську? 

Про декілька зірваних в місті подій зі словами «фемінізм» чи «гендер» не чув хіба лінивий. Але особисто я жодної небезпеки не відчуваю.

До речі, і феміністкою, і феміністом бути не тільки безпечно, але й зручно та вигідно. Фемінізм – це ж не про щоденну виснажливу боротьбу з чоловіками. Фемінізм – це про щоденні спокійні дії і жінок, і чоловіків задля того, аби в суспільстві існували рівні права та шанси для всіх. А це в інтересах всіх.

І в інтересах жінок, які отримують рівний доступ до економічних ресурсів та влади, але при цьому мають свободу обрати й інше призначення. І в інтересах чоловіків, матеріальний та психологічний тиск на яких нарешті послаблюється, а дочки, сестри та дружини яких стають щасливішими. Та й в інтересах суспільства, яке розкриває свій інтелектуальний, креативний та економічний потенціал наповну.

Тож додайте собі в життя фемінізму здорової людини та будьте щасливі.

«Феміністичний рух у Франківську є»

«Додайте собі в життя фемінізму»: що важливо для жінок 8 березня 9

Femination – відкрита спільнота, платформа для спілкування жінок у Франківську. Її співзасновниці – Катя Багамолова та Настя Андрійчук.

Катя Багамолова: Інколи здається, що Франківськ в «жіночих питаннях» стоїть осторонь всеукраїнського руху – «моя хата з краю», або все ж не вистачає «лідера думок», тієї рушійної сили, яка б згуртувала жінок, підняла ці питання та доносила їх до більшості. Мабуть, це і є однією з мотивацій створення Femination.

Настя Андрійчук: Жіноча ініціатива Femination є частиною феміністичного руху в Україні. Femination об’єднала і сформовала спільноту сучасних і прогресивних жінок, яка досить живо підтримувала контакт, ділилась проблемами і виражала підтримку. Зараз на певному етапі затишшя, але скоро знову буде активною. Тому феміністичний рух у Франківську є!

Катя: Про проблеми завжди важко говорити, особливо відверто, ще й на публіку. І це стосується не тільки жінок. Гадаю, ніхто не хоче показувати себе слабким або оприлюднювати свої болючі місця. В суспільстві, у якому ми сьогодні живемо, це може бути використано проти тебе. Ми не почуваємо себе захищеними, мабуть, саме тут зароджується проблема, коли актуальні, болючі теми не виносять у публічну площину. 

Що стосується маршів за християнські сімейні цінності, то люди повинні в щось вірити, і якщо їм простіше довести самим собі свої цінності, маршируючи посеред міста, – будь ласка, в нас вільна країна.

Настя: Особисто я ставлюсь максимально скептично практично до всіх християнських традицій, оскільки вважаю їх рудиментом і застарілою моделюю світосприйняття. Не розумію, для чого проводити марші за сімейні цінності… Особливо якщо це звичайні цінності гетеросексуальноі сім’ї. Зі створенням сім’ї в українців все окей. Є багато інших важливіших тем, про які треба говорити із допомогою міської влади. 

Настя: В контексті того, що недавно обговорювали в спільноті, одна з найбільших проблем з реалізацією прав жінок в Україні – стереотип «декретної відпустки». Якщо жінка хоче йти на роботу через місяць після пологів, то чоловік має мати можливість законно піти в декрет. У деяких країнах Європи це вже є нормою! Але у нас така ситуація скоріше виняток з правил. 

Додам про психотерапію. Це теж одне з важливих питань, яке варто порушувати – в тому числі і на державному рівні. Я б до обов’язкового списку лікарів додала психолога/психотерапевта – ще з дитинства. Адже ключ до вирішення проблем – це розуміння себе та потреб одне одного. Проблем з правами жінок і чоловіків стало б значно менше.

Настя: Багато хто чомусь думає, що бути феміністкою чи феміністом, а чоловіки теж бувають феміністами, це в передусім означає ненавидіти чоловіків і всім доводити, що я «все можу сама». Але це зовсім не так. Фемінізм – це про рівні права як для жінок, так і для чоловіків. Фемінізм має на меті усунення сексизму, гендерних стереотипів і бореться з насильством проти жінок. Фемінізм нікого не наражає на небезпеку, якщо ви не виявляєте свою позицію агресивно.

Катя: Що можна протиставити стереотипу «порядної галицької пані»? Незалежну та сильну жінку, яка не боїться про себе заявити, незважаючи на думку «порядної галицької громади».

Настя: Не вішати на себе ярлики – ось що справді важливо, щоб уникнути стереотипів. Якщо тобі подобається бути «галицькою пані» – будь! Якщо хочеш «забитись» татуюваннями – твоє тіло, маєш право робити з ними що забажаєш! Або хочеш їздити на байку в шкірянці – чому ні? Ми живемо в такий крутий час, коли можна бути собою і всі ці стереотипи відкинути геть та просто жити в своє задоволення. 

«Додайте собі в життя фемінізму»: що важливо для жінок 8 березня 11

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter  лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: