Богдан Станіславський відомий на Івано-Франківщині та за її межами як успішний бізнесмен та меценат. Чимало грошей він вкладає у будівництво церков і храмів по Україні. Депутат обласної ради у складі фракції «Самопоміч». А нещодавно Станіславський оголосив, що йде на вибори до Верховної Ради по 84 виборчому окрузі із центром у Тисмениці.
Життєвий шлях
«Перш за все я дякую Богу за свою сім’ю. Дякую своїм батькам, які породили і виховали мене. Ми є дружні і сильні тим, що молимось одне за одного. Бог чує нашу молитву і нас скріпляє».
Богдан Станіславський народився 1969 року, дитинство та юність провів у селищі Обертин Тлумацького району. Мати працювала продавцем у магазині, а батько – слюсарем сільгосптехніки. Перший запис у трудовій книжці Богдана з’явився у 15 років. Він почав працювати складальником гусениць до тракторів влітку після 8 класу.
Богдан виховувався у християнській родині, а в радянській школі розповідали зовсім інше.
«Відколи я себе пам’ятаю, раз на рік в Обертині пекли велику прямокутну паску, мама загортала її у вишитий рушник, і моє основне завдання було – вночі (о 3-4 годині, коли ще темно було) взяти її під паху, прийти, запалити свічку і пантрувати, щоб вона горіла, незалежно, чи був вітер, – пригадує Станіславський. – Коли йшов у школу, там розказували про роль тодішньої влади і як розгорталася історія. Приходив додому, а тато розказував зовсім інше. Чи то стосувалося Червоної армії, яка вона була непереможна. А тато розказував по-іншому: які вони були насправді, як знущалися над людьми. Так воно і виходило: я жив ніби у двох «правдах». Це була свого роду дезорієнтація».
Під час служби в армії у 1988-1990 роках, коли Богдан став командиром відділення духового оркестру, він не боявся віддавати команди українською, хоча міг бути покараний за це: «Старшина казав: «Що ти робиш? За таке можуть і посадити». Але тоді був якийсь такий дух. Бог керує нашим життям».
Під час служби в армії у 1988-1990 роках, коли Богдан став командиром відділення духового оркестру, він не боявся віддавати команди українською, хоча міг бути покараний за це: «Старшина казав: «Що ти робиш? За таке можуть і посадити». Але тоді був якийсь такий дух. Бог керує нашим життям».
По завершенню служби він вступив до Тернопільської академії народного господарства. Навчання почалося з мітингів, оскільки у 1990 році почалася хвиля студентських протестів.
Коли одружився з односельчанкою Любою, відразу поїхали жити до Коломиї.
У подружжя народилося троє дітей. Найстаршому Олегові вже 25 років. Він закінчив медколедж, заочно навчався на фармацевта у Харківському університеті і стаціонарно – у Київському політесі. Однак пішов слідами тата і працює у сфері будівництва. Відкрив власний бізнес у Києві.
17-річний Юрій щойно закінчив 11 клас. Вступатиме в Український католицький університет у Львові.
Найменшій Златі 6 рочків. Дівчинка ходить у дитячий садочок християнського типу «Захоронка блаженної Тарсикії» при катедральному соборі Преображення Христового УГКЦ. А цього року вона піде до християнської католицької школи, яка має запрацювати з 1 вересня. Батько каже, що Злата вже вміє керувати не лише однолітками, а й старшими.
З сім’єю проживає мама Богдана пані Ганна. До 2018 року жила в Обертині. Минулого року жінка перенесла інсульт та була паралізована, не говорила. Богдан читав у книжках, що пережити це може допомогти лише найрідніша людина. Кожного ранку намагався потрапити у реанімацію до обходу лікарів. Щодня робив масаж на все тіло з єлеєм з Єрусалиму.
«Я бачив тільки її очі. Бог зробив чудо, і мама вже самостійно ходить. Лиш підстраховується ходунками. Без волі Божої не обійшлося», – впевнений Богдан.
Найкращий бізнес-партнер – дружина
У 2002 році Станіславські вирішили почати бізнес у рідному Обертині, аби частіше навідуватися до рідних. Викупили там приміщення, в якому спершу збудували млин. Далі з’явилася пекарня. Згодом Станіславський збудував Замок Злати. Пекарнею, бенкетним залом, ресторанчиками в Обертині і Коломиї займається дружина.
«Це справа мого життя. Я завжди про це мріяла. Чоловік завжди мене на це надихав. Він завжди каже, що жінці треба створити такі умови, щоб вона постійно чимось займалась і розвивалась, – ділиться Любов. – Раджу всім жінкам не зациклюватися на тому, що вони домогосподарки і кладуть себе в жертву, яка нікому не потрібна. Сім’ї потрібна мати, яка себе реалізує, яка цікава».
Минулого року запрацював соціальний кооператив «Файні ябка», ініціатором якого був Богдан Станіславський. Але найбільше податків до бюджету надходить від будівельного бізнесу, який також зареєстрований в Обертині.
За словами Богдана, у бізнесі найтяжче знайти людей, яким можна делегувати повноваження. Завжди найкращим бізнес-партнером залишається дружина.
«Спершу було дуже важко, – пригадує Любов. – Поволі Обертин перетворюється в європейське містечко. Найважче – це поміняти світогляд людей та переконати, що не все має дати їм хтось, а можна стати разом, засукати рукава і, наприклад, організувати суботник, покосити траву, посадити клумбу. На цей процес пішло десь 15 років. Люди вже самі бачать, що можна згуртуватися і зробити щось самим. На очах все почало розквітати, життя почало змінюватися. Розуміємо, що робимо це для наших дітей, для наступних поколінь».
Підтримувати такого активного чоловіка непросто, однак по-іншому досягти успіху сім’ї не вдалося би.
«Він сам ніколи не відпочиває і завжди генерує ідеї, нікому не дає байдикувати. Постійно рухається вперед, і поруч з таким чоловіком не можна просто сидіти осторонь», – зазначає дружина.
Разом знаходять час і на відпочинок, щоразу активний.
Так, на 25-ту річницю весілля, яке відсвяткували минулого року, Богдан зробив дружині сюрприз. Він таємно зранку видзвонив їхніх давніх друзів, які того ж дня поз’їжджалися з сусідніх областей в рідний Обертин. На ставку повторили весільний обряд. Навіть пані Ольга, яка розписувала молодят 25 роками раніше, зробила повторний розпис. Тож спонтанно вдруге відгуляли весілля.
Релігія, церква і благодійність
Сім’я Станіславських почала ходити до церкви щонеділі і по святах лиш у 2006 році. До того ходили до церкви на «річники» – на Різдво, Пасху.
Армійський товариш запропонував Богданові долучитись до церковного хору при катедральному соборі, і він погодився, щоправда, після вагань. Згодом став його старостою.
Чоловіка надзвичайно надихали та мотивували до благодійності проповіді отця Руслана Ваврика та владики Миколи Сімкайла.
«Я би це порівняв з повним глечиком води: якщо він повний, ти в нього більше не доллєш. А коли ти потрохи віддаєш, то можна долити. Так і в житті – що більше даєш, то більше тобі повертається», – каже Богдан.
Він допоміг збудувати не одну церкву.
У 2010 році його компанія здійснювала будівельні роботи у місті Костянтинівка на Донеччині. За традицією будівництво мав освятити греко-католицький священник. Такого знайшли. Отець Віталій розповів, що прихожани молилися десь на квартирі у багатоквартирному будинку, і Станіславський вирішив допомогти. Церковна громада купила місце, де мріяли збудувати церкву.
Спершу Богдан Станіславський допоміг відреставрувати каплицю у Костянтинівці, в якій прихожани й дотепер моляться.
У тому ж 2010 році почали будувати греко-католицьку дерев’яну церкву. За перший рік залили фундамент. На другий рік прикарпатці привезли дерев’яні зруби і в гуцульському стилі зібрали будівлю церкви. Але коли дійшли до купола, дозволу на його встановлення не могли отримати аж до 2019 року. Тому купол будуть монтувати лише тепер.
Ще одну церкву за підтримки Богдана Станіславського збудували у Бердичеві Житомирської області. У 2008 році там була маленька громада греко-католиків і потреба у церкві постала гостро. Міська рада дала церковній громаді місце на болоті. «Всі казали, що там нічого не буде, але зробили попередню геологічну розвідку і виявили, що хоч все і виглядає як озеро, та внизу там тверда основа. Вони засипали болото, і щоб зрозуміти, чи справді їм треба церква, ми попросили громаду залити фундамент, а саму церкву ми пожертвами збудуємо. Так і вийшло. Вони залили фундамент, і я побачив, що хоч громада і невеличка, але згуртована. Попросив хлопців з Верховини, які роблять дерев’яні церкви, і вони склали їм церкву в себе і відвезли туди. Тож у Бердичеві з 2008 року є церква. Вже і громада стала велика. Думають будувати велику кам’яну церкву», – розповідає Богдан.
Одна з останніх пожертв – центральний вітраж над іконостасом у православній церкві у Коломиї.
«Я не зважаю, чи це православна церква, чи католицька, чи єврейський цвинтар, який ми відновили в Обертині», – каже Богдан.
До речі, за відновлення цвинтаря вдячні євреї, колишні обертинці, висадили на ім’я Богдана Станіславського сотню дерев у єрусалимському саду.
Він виступає меценатом не лише для різних релігійних організацій, а й ініціює та підтримує соціальні проєкти. Так, громадська організація «Файні ябка», що діє при соціальному кооперативі, який ініціював Станіславський, організовує конкурси, де переможців відзначають грошовими преміями. Один з таких – «Я будую країну, в якій хочеться жити». Минулого року семеро учнів, які мали найвищі результати зі ЗНО, отримали премії по 10 тисяч гривень. Цього року теж буде сім премій у Коломийському, Тисменицькому, Тлумацькому, Галицькому районах та Бурштині.
Окрім того, допоміг благодійній організації «Українська благодійницька мережа» знайти в Обертині помешкання для будинку підтриманого проживання для сиріт з інвалідністю, які переїдуть туди з Залучанського дитячого будинку-інтернату. Вперше за все своє життя кожен із них буде мати власну кімнату. Окрім того, Станіславський забезпечить їм робочі місця на «Файних ябках».
«Для чого займаюся благодійністю? Сам собі ставлю це питання. Мабуть, хочеться чути про себе добре слово. Що ти отримуєш, наприклад, за пожертву у церкві чи за добрі справи? Ти отримуєш просту подяку. Вона потім повертається на твою сім’ю, на твоє життя. Все взаємопов’язано, якщо добре прослідкувати. Потрібно не зациклюватись на тому, чи є гроші, вони – лише інструмент, щоб ми жили, творили і своїм життям заслужили Царство Небесне. Не можу сказати чому… Робиться, вдається – і нема чого себе стримувати у цьому», – каже Богдан Станіславський.
У будинку Станіславських є куток з релігійними цінностями і нагородами, якими неабияк пишається Богдан. З гордістю показує орден Папи Римського, який отримав у 2009 році.
«Я тоді вважав, що не заслуговую на такий орден, але ця нагорода спонукала до більшої жертовності».
Орден Святого Миколая отримав від патріарха Філарета у 2017 році.
Близько п’яти років тому владика Андрій з Івано-Франківська вручив орден Княгині Ольги. Є Острозьке Євангеліє, яким нагородили у 2008 році з нагоди завершення ремонту церкви в Обертині.
Є й інші нагороди, наприклад медаль «За заслуги перед Прикарпаттям», яку вручили у 2016, чи нагорода Римсько-католицької церкви тощо.
«Є таке вірування, що якщо маєш похвалу на землі, то на небесах вже не буде. Якийсь час не хотів хвалитися. Але потім прийняв рішення, що усім, що зроблено, можна й хвалитися. А для похвали на небесах треба зробити набагато більше», – переконаний Станіславський.
Країна, в якій хочеться жити
Своє рішення піти кандидатом в депутати до Верховної Ради Станіславський називає насамперед «Божею волею».
Думка про «країну, в якій хочеться жити» сформувалася у нього в 2013 році.
За його словами, з економічної точки зору саме цей рік був у нього найуспішніший. Тоді ж народилася донька Злата. Пологи були в США. Там сім’я провела три місяці.
«Рішення повернутися з Америки ми прийняли разом. Ми бачили, що ми там чужі. Життя за кордоном – це як тягнути воза до горба. Ти поки тягнеш, ти – живеш. А зупинився – він тягне тебе назад. Хай як би ти працював, може, матеріально тобі і буде краще, будеш їздити по кращій дорозі, але в серці ти ніколи не відчуєш себе громадянином тої країни. Це вже доведено, що лиш третє покоління стає повноцінним членом того суспільства. А ми себе ще добре почуваємо і хочемо вже бути в себе повноцінними членами суспільства. Тому ми так вирішили. І діти наші вчаться та працюють в Україні. Наша душа хоче мати свободу як у віросповіданні, так і в житті», – ділиться Богдан.
Він каже, що під час режиму Януковича була загроза в один момент перетворитися з успішної людини в жебрака. Сім’я розглядала різні варіанти вкладення капіталу. Того ж року купили квартиру у Туреччині.
«Я дійшов до думки, що ти можеш бути успішним підприємцем, купити дорогу машину, але не було дороги, по якій їхати, що є й дотепер. Ти можеш мати заощадження, домовленості про лікування за кордоном, але ти можеш їхати по дорозі в автобусі чи іншому транспорті – і тобі не буде кому надати першу медичну допомогу», – зазначає Станіславський.
Переломним моментом стала революція 2013-14 року, яка перевернула свідомість.
«Революцію робили не тільки ті люди, в яких була низька зарплата чи пенсія, а й свідомі підприємці. Чому її назвали Революцією Гідності? Свободу принижували. Матеріально ми були в достатку, але принижувались наші людські свободи. Тому і було повстання. І ми тим перейнялися. Був вибір – бути «диванною сотнею» у facebook та в соцмережах казати, як все недобре, або можна було вставати і братися до розбудови», – згадує Станіславський.
У 2014 році він був не готовий йти кандидатом до Верховної Ради від «Самопомочі» і відмовився. Згодом змінив свою думку.
«Коли все-таки вирішив йти у політику, помітив, що ставлення деяких знайомих почало мінятися. Чи здамся, чи не здамся? Чи витримаю, чи скажу, що те все брудне? Але я впертий і хочу довести, що в політиці і порядним можна бути», – стверджує кандидат.
Обрав для себе об’єднання «Самопоміч»: «Тут немає структури від гори до низу, коли кажуть зверху, що ти маєш робити. Це і в назві є «самопоміч» – ти або сам себе реалізовуєш, або пропадаєш».
Перші кроки у Верховній Раді
Якщо виборці підтримають Богдана Станіславського, одним із пріоритетних завдань він бачить встановлення миру на території України.
«Мир нам потрібен на позиції сильного переможця. Ми можемо жити в мирі на наших умовах, якщо ми будемо сильні. Якщо ми будемо жити в два, три чи п’ять разів ліпше, ніж на окупованих територіях, то ті люди самі захочуть до України. Нам треба будувати мир на сильній економіці».
Він зазначає, що сильна економіка починається від якісного виховання дітей у садочку, школі. Загалом схвально ставиться до реформ в Україні, однак вважає, що потрібна їх ревізія.
Першими кроками для свого округу стане будівництво доріг. Саме це стане поштовхом для економічного розвитку регіону.
«Звичайно, всі хочуть більше робочих місць, але це неможливо зробити в один момент. Наш найбільший потенціал – це туризм. Для цього першочергово треба зробити нормальні дороги. Вони будуть сприяти розвитку зеленого туризму», – сказав Богдан Станіславський.
Великі надії покладає на емігрантів та їх повернення на Батьківщину, однак для цього потрібно створити належні умови.
«Хто зараз може найбільше підняти нашу економіку – це ті люди, які виїхали 10, 15 чи 20 років назад. Це перші інвестори, які душею живуть в Україні, але їм треба створити умови. Я б найбільше докладав зусиль, щоб ці люди відчули, що вони готові повернутися сюди з грішми. Вони зараз купують квартири, вважаючи це найбільшими інвестиціями. Але такі інвестиції непродуктивні. Це теж добре, але людина, яка вміє працювати за кордоном, знає, що 20 тисяч доларів – це достатньо, щоб створити свій маленький бізнес. Добрий електрик чи столяр завжди буде мати роботу. Але їм треба довести, що тут цим можна займатися. Я думаю, що це і будуть ті перші інвестори, які піднімуть економіку», – додає Богдан Станіславський.
На правах реклами
