У франківському спортклубі Animal Fight Club безкоштовно займаються боксом діти військових. Проєкт “Разом сильніші” заснував тренер Андрій Кушина. Його син – на війні. Андрій переїхав з Харкова до Франківська на початку повномасштабного вторгнення рф. З літа 2022 року тренує дітей.
КУРС познайомився з тренером і його учнями – побував у залі на тренуванні, дізнався, як вирощують майбутніх чемпіонів.
З садочка – в бокс
“Мама! Ой, Андрій Володимирович, я вже іду…” – з дверей до тренера розлітається хлопчик років семи. Він запізнився, його товариші вже тренуються – в руках гантелі, м’ячики, гирі. “Іди, Нікітосик, іди працюй!” – обличчя в Андрія Кушини суворе, лиш прорізалися промінці сміху в кутиках очей. “Не мама! Максимум тато!” – посилає навздогін хлопчику. Той озирається, хапає скакалку і додає ходу.
В групі, яка займається за проєктом “Разом сильніші” для дітей військових, восьмеро хлопчиків. Сьогодні у залі – п’ятеро: наймолодшому шість, найстаршому дев’ять років. П’ятниця – день фізо і роботи на боксерських мішках. Після розминки роблять кругове тренування – вправи з повторенням. “Кругове тренування дає витривалість, що потрібно під час спарингів або під час змагання, – пояснює тренер. – Кожна вправа робиться на окрему групу м’язів: на плечі, сідниці, ноги, руки, спину”.
Хлопці спітніли, личка порожевіли. “Хух!” – видає один з них, намагаючись втримати гирю. “Це Льоня, йому буде сім. Тато на війні. Льончика мама привела: з садочка – в бокс”, – розказує Андрій Кушина. Льоня завершує вправу і підходить. “Я сам хотів на бокс. Мені подобається, що тут бої”, – каже твердо і насуплюється. “То для чого ти прийшов на бокс?” – ставить питання тренер. “Щоби захищати батьків! – чеканить хлопчик і трохи тихше додає: – І вміти битися”. “Але не лізти в бійку, треба зробити все, щоби бійки не сталося”, – наголошує тренер.
Андрій Кушина каже, що тренування, які ставлять дітям фізичну форму і дають навички боксу, – це пів справи. Важливо, щоби вони розуміли, для чого тренуються: чого хочуть досягти та як використовувати вміння. “Бокс – це впевненість у собі, що конче потрібна майбутнім чоловікам. Дуже важливо знати, що завжди можеш захистити близьких і постояти за себе. Я постійно кажу про це своїм учням, які в мене тренуються, – говорить Андрій. – Кажу, як тато дітям: важливо, щоби хлопець виріс впевненим у своїх силах. Виріс із відчуттям того, що є оборонцем своєї родини. Важливо захищати маму. І тата важливо захищати, коли він буде стареньким. Плюс дисципліна: татові не можна сказати “я не хочу”. Так само і тренеру”.
Якось тренував трьох чоловіків з однієї родини: чотирирічний хлопчик ходив на заняття з боксу зі своїм старшим братом і батьком. “Тато був для них прикладом, так само, як я колись для свого сина. Я взагалі спочатку займався тільки задля свого сина. А потім ми вже займалися разом – я був його тренером”, – розповідає Андрій.
Учні Андрія Кушини працюють в залі тричі на тиждень по годині часу. Зазвичай тренування складається з блоків: розминка, повторення школи боксу, відпрацювання, вивчення нових комбінацій та спецвправа для рук і пальців. “Вчимо нове і повторюємо вивчене, щоби все укладалося в комплекс”, – пояснює тренер. Хлопці вже нетерпеливляться в очікуванні боксування на мішках: три раунди по три хвилини з коротким відпочинком.
“Маю досвід зі своїм сином – переношу його і відтворюю, плюс ще трохи від себе додаю. В загальному робимо все, що звичайно роблять спортсмени, які тренуються на змагання. Поступово даю навантаження, хай звикають. Будемо дивитися, що з них вийде”, – примружується тренер. Андрій визнає, що хоче виростити чемпіонів: “Для мене як для людини, що недавно почала свою професійну тренерську кар’єру, це була би велика подяка самому собі. З іншого боку, я знаю: навіть якщо вони не стануть професійними спортсменами, кожен з них буде надійним, відповідальним чоловіком і захисником своєї родини”.
Чоловіча угода
Андрій Кушина до своїх 45 років – до повномасштабного вторгнення рф – був бізнесменом. Після Харківського авіаційного інституту менеджер підприємства за фахом провадив власну справу – 13 років розвивав швейне підприємство, фірма випускала дитячий одяг. Бокс був лише хобі.
Андрій називає себе колишнього боксером-аматором. “Бокс мене захопив майже на 20 років. Але я не виступав, на змагання не їздив. Спочатку тренувався сам, потім займався разом із сином. Коли Даниїл почав показувати результати, його взяв заслужений тренер Школи вищої спортивної майстерності в Харкові, олімпійський призер з боксу Сергій Петрович Данильченко. Він підготував багато чемпіонів Європи і світу. Через війну переїхав, але з боксу не пішов – тренує хлопців у складі збірної України”, – розповідає Андрій Кушина.
В Андрія були амбіції, щоби його син Даниїл також увійшов до збірної України з боксу. “Було все для цього. Син виступав, здобував нагороди на змаганнях. Була купа медалей, грамот, кубки”, – ділиться чоловік. Але син вибрав інше.
У батька з сином була укладена “чоловіча домовленість”: до 18 років Даниїла він тренується разом із ним, їздить на змагання, вкладається часом і ресурсами, щоби той боксував і мав спортивні досягнення. Домовленість поширювалася навіть на спільні щоденні підйоми, пробіжки, харчування. Потім хлопець мав вирішити, чи продовжує займатися боксом сам – як доросла людина, яка хоче досягти успіху. “Чотири роки пішло на те, щоби Даниїл завоював першу медаль чемпіонату України. Після останнього чемпіонату він сказав: все, наївся боксу, – чесний батько. – Вирішив далі здобувати освіту в авіаційному університеті – після військової кафедри став офіцером. У 22 роки пішов на війну”.
Тренер визнає: у тому, що спрямував сина в бокс, підтримував і провадив, було багато його власного бажання. “Тоді я робив те, чого, мабуть, не вистачало в моєму житті. Як усі батьки, що віддають своїх дітей на спорт, я, напевно, надолужував якісь свої прагнення, ще з того часу, коли сам був підлітком. Але з добрими намірами”, – зазначає він.
Андрій Кушина каже, що вже тепер розуміє: завдяки сину і їхнім спільним тренуванням та змаганням він набув у боксі досвіду, який дозволив йому взятися за тренерську роботу у Франківську. А ще здобути другу вищу освіту – фах “тренерська діяльність” у Херсонському університеті. “Розвиваюся як тренер. Тренерська освіта дасть змогу більш професійно працювати і вивозити дітей на змагання за кордон”, – вже складає плани Андрій.
Коли бокс не відпускає
Перед тим життя успішного харківського бізнесмена перевернула війна. “Таке не стирається з пам’яті. П’ята ранку, вибухи, визираємо з дружиною у вікно – там заграва. Зрозуміли, що російські війська перетнули кордон”, – пригадує він. Перші два тижні прожили між тривогами – Харків обстрілювали щодня. “Добре, що в нашому будинку було бомбосховище, – одного разу просиділи там п’ять днів. І вирішили, що треба виїжджати”, – розповідає чоловік.
“Зібрали у дві сумки, скажімо так, усе своє життя, – продовжує Андрій. – У фокусі війни ті речі, якими я жив раніше, задля яких працював раніше, залишилися ніби позаду. Змінилися цінності, і я вже іншими очима дивився на дружину, на кота. Та ми ще думали, що війна закінчиться через місяць-другий, повернемося – і все буде як було”. Тоді до найнеобхіднішого Андрій Кушина поклав боксерські рукавички. Дружина здивувалася: навіщо? Чоловік відповів, що знайде можливість займатися боксом.
“Ми рушили з Харкова на захід – не знали, куди їдемо, просто подалі від обстрілів. Вже в дорозі колеги по роботі дружини запропонували їхати до них – до Івано-Франківська”, – пригадує Андрій. Через два тижні у Франківську чоловік розпакував спортивну сумку і витягнув боксерські рукавички. Того ж дня разом із дружиною пішов шукати, де боксують. “Я не міг вже довше чекати. Коли все життя тренуєшся, не можеш покинути – бокс не відпускає”, – каже чоловік. Найближча зала виявилася клубом Animal.
Поки Андрій Кушина знайомився і оглядав залу, дружина розповіла на рецепції про досвід чоловіка. Йому запропонували провести тренування. В клубі Animal саме шукали тренера з боксу. Харків’янин погодився – і неочікувано знайшов нову роботу. А невдовзі і новий бізнес. “Так сталося, що я став власником цього клубу, вклав гроші, оновив його і тепер займаюся розвитком. Стараюся популяризувати бокс у Франківську”, – каже тренер.
В Андрія Кушини в Animal Fight Club тренуються не тільки діти, а й дорослі – чоловіки і жінки. Для них щодня є ранкові і вечірні заняття. Тренер розповідає про одну зі своїх вихованок і демонструє відео. “За два роки дуже виросла, – пишається він. – Іноді знімаю з нею ролик, виставляю в інстаграмі, то всі чоловіки набігають дивитися. Ну, пишуть, молодець! Ну, кажуть, прогрес! У цієї жінки двоє дітей, переїхала з Києва, коли почалася війна, поки що живе з сім’єю у Франківську. Каже, що їй дуже подобається бокс. На змагання не погоджується, тренується для себе”.
За словами тренера, у боксі немає вікових обмежень. Можна почати займатися змалечку, з чотирьох років, а можна відкрити бокс дуже дорослим – і після чотирьох десятків. “До великої війни зі мною займався чоловік, якому на той час було 57 років. І він не давав спуску нікому з молодших! У любительському боксі вік – річ відносна, ми завжди, як то кажуть, молоді”, – сміється тренер.
Андрій Кушина каже, що, незважаючи на втрату бізнесу (виробництво вирішили не релокувати) і великої частини попереднього життя, розуміє, що йому поталанило. “Ні про що не шкодую! – відвертий чоловік. – На сьогодні займаюся дійсно своєю улюбленою справою. Почуваюся в залі як удома. Мені подобаються люди, які приходять і займаються. Відчуваю, що є корисним для дітей і для дорослих, яких треную”. “Оберіть собі роботу до душі – і вам не доведеться працювати жодного дня в житті”, – цитує Конфуція і додає, що приходить додому втомленим, але щасливим.
З тренером – для тата
Усмішка зникає, коли Андрій починає говорити про сина на війні: “Як я справляюся з чеканням? Мабуть, як усі батьки. Думками з ним. Тривожуся, але намагаюся стабілізувати себе. Бокс в цьому дуже допомагає. Бокс дозволяє бути стресостійким – відволікає, дає змогу виплеснути емоції. Плюс фізичне навантаження, що фізіологічно підтримує баланс”. Чоловік розповідає, що для нього так було завжди: щось погане сталося в житті – на тренування, щось в житті добре сталося – на тренування. “Вивів правило: хочеш себе підтримати емоційно – йди в залу, тренуйся. Тут бокс стовідсотково помічний”, – ділиться він.
Почасти також і з цього виросла ідея відкрити безкоштовну секцію з боксу для дітей військових.
Клуб Animal Fight Club разом із “Ярко Центр” започаткували програму, щоби підтримати дітей військовослужбовців, а також дітей із малозабезпечених сімей. Компенсують їм повну вартість занять з боксу. “У теперішній час треба робити проєкти допомоги для суспільства, – переконаний Андрій Кушина. – Зараз військові – головні люди, вони захищають нашу державу, усім їм низький уклін. Нам із Ярославом вдалося зробити, можна сказати, проєкт вдячності – відкрити заняття для дітей військових. Допомагаємо дітям подолати стрес і навчаємо того, що допоможе в житті”.
“Як і інші франківські бізнеси, ми залучені до допомоги фронту. Але, крім того, є ще життя тут, у місті. Підтримали Андрія, бо розуміємо: зараз діти потребують більшої уваги, ніж до війни. Особливо діти військових”, – включається директор “Ярко Центру” Ярослав Яцишин. Ярослав також боксує, тренується в Андрія Кушини. Каже, що і йому бокс допомагає вивільнити – “викинути в боксерський мішок” – ту негативну енергію, яка набирається. “Бокс насправді дає психологічне розвантаження”, – з власного досвіду стверджує Ярослав.
Тим часом до боксерських мішків беруться діти. Андрій Кушина береться за дітей. “Хлопці, приготувалися! Вільно працюємо. Час! Вперед! Не зупиняємося!” – додає учням драйву тренер. Вони мають впродовж трьох хвилин бити мішки і постійно бути в русі – наступати, відступати, ухилятися. “Давай-давай, Льоньчику, давай! Щоби тато побачив, який ти молодець!” – заохочує тренер. “Сиплемо, сиплемо удари. Ще 15 секунд і кінцівка. Приготувалися, б’ємо! Прискорилися, ще, ще! Молодці”, – час вийшов, хвилинна перерва. Діти відхекуються та разом із тим вже починають діставати один одного боксерськими рукавичками.
“Боксер – це швидкість розуму, координація дій, дихання, вміння швидко рухатися, ухилятися від ударів, завдавати ударів, думати стратегічно і тактично. Це найкрутіший вид спорту, ще раз повторюю”, – тренер використовує паузу. Діти перестають товктися і слухають. “Тепер покажіть, чого ви навчилися, уявляйте, що ви вже всі майстри спорту в мене і майбутні чемпіони,” – починається другий підхід. “Рухайся, рухайся ще, Матвій! Різні комбінації б’ємо. Молодець, Нікіта, руки підняв, всі руки підняли – тримаємо біля обличчя, захист!” – тримає групу у фокусі тренер.
Ще один раунд – і всі переходять на килим – вправою “кулачки-пальчики” завершують тренування: стоять у планці на відкритих долоньках, не змінюючи пози, міняють долоньки на кулачки, потім спираються на пальці і знову стають на долоньки. “Для чого ми це робимо?” – звертається до учнів Андрій Кушина. “Щоби пальці стали металеві”, – відповідають хором. “Частіше, частіше міняємо кулачки і пальчики!” – поправляє тренер.
Після завершення діти не поспішають у роздягальню, вже без боксерських рукавичок жартома спарингують один з одним. Підбігає Нікіта. “Мені 9 років, я з Запорізької області, місто Василівка. Займаюся боксом, щоби бути сильним, захищати свою сім’ю і боротися. Я сам захотів на бокс. Думав, буде прикольно, – і реально прикольно!” – хлопчик зупиняється, переводить подих і продовжує. “Мені тут подобається – і навіть коли качалка, коли піднімати 10-кілограмову штангу. Раніше я ходив на теаеквон-до. Але мені там не подобалося, був злий тренер. З таеквод-но єдиний плюс, що я закінчив з медалями. Дві медалі за друге і одна за перше місце. Дуже чекаю, щоби й тут були змагання і я получив перше місце. У нас уже потрохи починаються сутички, але ми ще просто боремося. Андрій Володимирович каже, що це вже близько до змагань. Правда?”. Хлопчик повертається до тренера. Той ствердно киває, його обличчя знову світиться усмішкою.
