Третій рік благодійний фонд “Поранені СОС” забезпечує військові підрозділи на фронті. Захисникам з Франківська передають автомобілі, дрони, РЕБи, ноутбуки, медикаменти та амуніцію, запчастини й інші розхідники. З минулого року, щоби пожвавити допомогу, влаштовують благодійні рибальські змагання. А ще – відпочинок із риболовлею для військових і поранених на реабілітації. Як вдається працювати без публічних зборів, КУРСу розповів директор фонду Василь Ткачук.
“Ніхто не втік”: як стають волонтерами
Василь Ткачук називає фонд “Поранені СОС” колом друзів. З перших днів великої війни підприємець з колегами включилися в допомогу оборонцям країни. А ще Василя підтримала родина – він старший з-поміж чотирьох братів, молодші стали поруч.
Чоловік каже, що перший день повномасштабного вторгнення рф чітко закарбувався у свідомості і став визначальним у тому, щоби розгорнути волонтерську діяльність. Пригадує, як його підняв дзвінок сестри – жінка з чотиримісячною дитиною о п’ятій ранку їхала з Києва на Захід. Вона плакала в трубку і розповідала, що столицю б’ють.
“І тут у нас – приліт і вибух. Вибігли на вулицю, побачили стовп диму над аеропортом. Перша думка була: “Треба щось робити”. Перший інстинктивний відрух був забрати рідних від загрози подалі. Але вирішили, що всі залишаються тут. Ніхто нікуди не поїхав, не втік”, – говорить Василь.
Прагнення не стояти осторонь, коли країна піднялася в опорі ворогу, згуртувало. “Ми з братами займаємося будівництвом, наш бізнес – ремонтно-будівельна сфера. В перші місяці війни ми все відклали і повністю переключилися на допомогу. Відтоді волонтеримо”, – говорить Василь Ткачук.
Серед тих, кого взяли під опіку, був молодший брат Василя Ткачука.
“Міша, мій другий рідний брат, зібрав нас і сказав, що йде воювати. Серце стискалося, але це було його чоловіче рішення, і ми не перечили. Потрапив у прикордонники. Після навчання зголосився в зону бойових дій”, – розповідає Василь.
Василь Ткачук каже: якщо взяти засновників та волонтерів фонду “Поранені СОС”, то виявиться, що воюють не менше сотні їхніх близьких – рідних, друзів і знайомих. Для нього і його команди це потужна мотивація діяти.
“На війні були також два мої двоюрідні брати. Один був поранений, зараз удома, і другий відвоював рік. Зараз на фронті – директор нашого бізнесу Андрій, – каже Василь. – Коли спілкуєшся з хлопцями і бачиш, в яких обставинах вони там не здаються, то розумієш, що тут у тилу не маєш права сидіти склавши руки”.
Василь Ткачук із братом Ігорем та другом Романом Харуком стали співзасновниками благодійного фонду. “В липні 2022 року перебрали корпоративні права фонду “Поранені СОС”. Це дало змогу офіційно займатися волонтерською діяльністю. Інакше ми би не змогли виїхати за кордон, щоби привозити гуманітарну допомогу для війська. Наприклад, вогнегасники”, – пояснює Василь. І додає: коли обстріли дні і ночі, в окопах та бліндажах горить, а поблизу на кілометри ніякої води, то вогнегасники – на вагу золота.
Цього скарбу якось вдалося привезти цілий бус – товариші з Німеччини передали. Дуже складно було на кордоні, Ігор мусив доробляти документи. Та коли врешті передали допомогу бійцям, отримали фідбек, вартий усіх зусиль. Вогнегасники виявилися суперпотужними і рятували не тільки військове майно, а й людей. “Це дуже важливо, – говорить Василь. – Важливо, щоби кожна річ, яка потрібна хлопцям на передовій, приїхала туди і була доставлена вчасно”.
Принцип благодійного фонду “Поранені СОС”: дав слово – тримай, як пообіцяв, то виконай.
“Ми стараємося відгукуватися на кожне прохання, хоч робити це стає дедалі важче фінансово, – визнає директор фонду. – Якщо чогось немає, а ми мусимо це забезпечити військовим, то виконуємо власним коштом. Тепер, щоби знайти потрібне за кордоном, потрібно більше часу і більше ресурсів. Та в нас немає інших варіантів, ніж триматися і працювати, збиратися і волонтерити – до кінця війни, до перемоги”.
“Беремо тільки живі машини”: коли не один у полі воїн
У 2022-му та на початку 2023 років фонд активно ввозив з-за кордону медикаменти, складові в аптечки і рюкзаки для бойових медиків, берці, пальники і спальники, засоби зв’язку, безпілотники. “Перший раз у липні 2022-го ми привезли з-за кордону дрони – їх тоді ще тільки заводили в розвідку. Спочатку їздили по допомогу щотижня, останній рік – двічі на місяць”, – розказує Василь.
Коли наприкінці першого року повномасштабної війни пішов вал запитів на авто, – просили не тільки позашляховики, а й легковики і буси, – взялися приганяти автівки. Це стало основною діяльністю фонду. Торік на передову передали 65 автомобілів, більшість – повнопривідні. Машини відправили не порожніми – затарили потрібним на майже 5,5 мільйона гривень.
За словосполученням “пригнати авто” стоїть командна робота волонтерів. Хтось акумулює гроші, хтось шукає автомобіль з потрібними технічними характеристиками за кордоном і домовляється про придбання, хтось організовує перевезення, ще хтось вже у Франківську заганяє на СТО і стежить за підготовкою до відправлення. Придбати позашляховик у доброму стані коштує в середньому 3,5-4 тисячі євро, каже Василь Ткачук. До витрат додається поїздка туди й назад, для якої потрібно заправитися, – по машину з Франківська їдуть два водії, назад повертаються двома автомобілями. Один завжди на підстраховці.
“Нам якось підігнали дешеву машину – ще дорогою вона почала диміти, доїхала до Львова і стала. Висновок майстрів – вмерла. Більше ми на таке не ведемося. Беремо тільки живі машини. Даємо на 500-600 євро більше і не маємо колотнечі. Не витрачаємо часу і грошей на складні ремонти”, – описує процес директор фонду.
З автомобілями найбільше допомагає товариш з Литви Володимир Михайлів – підприємець з Надвірної 20 років тому переїхав за кордон на постійне мешкання. Коли почалася велика війна, зголосився до друзів-франківців. Добирає машини суто для війська, виїздить на огляди, привозить їх на польсько-український кордон і передає волонтерам фонду. “Це дуже велика і цінна допомога. Машини від нього – як породисті коники”, – дякує Василь Ткачук.
Всі авто проходять професійний техогляд на франківському СТО “Арут”. Якщо знаходять найменші несправності, то міняють цілі вузли. “Наші авто мають надійно служити на фронті”, – акцентує Василь. Автівки фарбують, тонують вікна, міняють шини. Фарбування і тонування – благодійний внесок СТО. Повна підготовка машини займає два-три дні. “Довше не буває, – хвалить партнерів Ткачук. – Запчастини у майстрів уже на підхваті, рука набита, все роблять якісно і махом”.
Більшість автомобілів від благодійного фонду “Поранені СОС” працює у розвідці. Частина їздить в підрозділах зв’язку з дронами, частина – з РЕБами. Бігають в ЗСУ і ЦСО “А”, допомагають прикордонникам у зоні бойових дій. Бійці часто надсилають волонтерам фото і відео своєї військової роботи, і це, каже Василь Ткачук, дає відчуття причетності до великої справи. “Відчуваємо себе частинкою їхньої спільноти, докладаємо зусиль, щоби вони могли завжди розраховувати на нас”, – озвучує загальний настрій голова фонду.
“Наше закордонне військо”: як Дортмунд підхопив стометровий стяг з Франківська
За останній рік запити з фронту дещо змінилися. Тепер волонтери вишукують машини для медичної евакуації, тепловізори до дронів, ноутбуки, засоби зв’язку. “Було замовлення на спецзасоби зв’язку – знайшли у Чехії, передали в Польщу, ми привезли. З них такі серйозні глушилки зробили! Просто на місці склали – у війську зараз багато технічно просунутих хлопців, яким лиш запчастини дай”, – розповідає Василь Ткачук.
“Гуманітарні вантажі, безпілотники, автомобілі – ніщо з цього ми не могли би отримати і передати на фронт без допомоги нашого закордонного війська, українців і симпатиків України”, – додає директор фонду. Він пригадує один з найяскравіших моментів вияву солідарності і підтримки – коли у німецькому місті Дортмунді пройшов марш проти російського терору. Організувала його в перший рік війни спілка “Українці Дортмунда”.
Однією з центральних вулиць Дортмунда до головної площі в центрі пройшла велелюдна хода. Колона людей несла стометровий національний стяг України – його привезли франківці. Попід прапором бігали і гралися діти. Від благодійного фонду “Поранені СОС” на марш приїхали Василь Ткачук і Роман Харук.
“Прапор спеціально на цей захід пошили на нашій військовій фабриці. Я вперше бачив, щоби в єдиному пориві об’єдналися до тисячі людей”, – розказує і показує фото директор фонду.
Зібрані на ході гроші вирішили передати пораненому франківцю, добровольцю з ампутацією ноги, який у той час лікувався в Німеччині. Віктор Лилик лежав у лікарні в сусідньому місті. “Ми поїхали туди, знайшли його, зустрілися і передали кошти. Віктор категорично не хотів їх брати, ледь вмовили. А потім ця допомога виявилася дуже доречною – військовий зміг після лікування залишитися на реабілітацію”, – завершує історію Василь Ткачук. Каже, що Віктор зараз уже вдома у Франківську, у нього все добре, на зв’язку з фондом.
Почасти завдяки діаспорі та підтримці товаришів за кордоном благодійному фонду “Поранені СОС” вдається працювати без публічних зборів у Франківську. Та левову частку коштів зазвичай акумулюють у колі друзів. “Від початку роботи фонду ми не відкрили ні одного збору. Стараємося стягнутися в близькому колі. У фонді є один рахунок. Залежно від заявленої потреби кожен з нашої спільноти реагує, як йому по силах: хто скільки може, стільки на рахунок скидає”, – відкриває волонтерську кухню Василь.
Зараз фонд почав допомагати військовій частині – місцевий льотній бригаді. Робота, яку взяли на себе волонтери, клопітка й відповідальна, потребує часу і вкладень. Поза тим не припиняється підтримка бійців на передовій.
“Підхід з вудкою”: риболовля для ЗСУ
Щоби й надалі не виходити на відкриті збори, актив фонду “Поранені СОС” спробував підійти до справи нетривіально – влаштували благодійний рекреаційний захід. Виходили з того, які є спільні інтереси. Виявилося, що всіх об’єднує азарт риболовлі. Перші благодійні рибальські змагання на озері Трофейне у селі Вільшаниця Тисменицької громади вдалися. І з літа минулого року “риболовля для ЗСУ” стала фішкою фонду.
“Тоді нам треба було вкотре скласти кошти на машину до війська. Туго йшло. Ми розуміли, що одне й те саме по колу – з місяця в місяць, люди втомилися. Всі хотіли трохи розгрузитись. А ми хотіли, щоби всі ще й стрепенулися”, – згадує Василь Ткачук. На заклик позмагатися за найбільшу рибу і найбільший улов відгукнулися охоче – боротьба за коропів і товстолобів була запальною. Нічого, що за правилами весь улов після зважування відпускали назад в озеро. Трьом переможцям вручили медалі, решті – символічні нагороди за участь. Більшу частину вартості машини зібрали. Постановили: рибальські змагання на потреби ЗСУ від фонду “Поранені СОС” робити регулярно.
Відтоді відбулося вже шість виїздів. Один із них – для ветеранів і поранених військових на реабілітації. Понад 20 ветеранів взяли участь у благодійних змаганнях з риболовлі у Вільшаниці. Партнером фонду став клуб “Рибалка ІФ”, ініціативу підтримала громадська організація “Полюби долю”.
Для учасників змагань, а багато хто був з ампутаціями, організували підхід з вудками до води, комфортну стоянку. Подбали про снасті, наживку і прикорм. А ще – про дозвілля для супроводжуючих.
“Це був сімейний захід, з військовими були дружини й діти. Ми влаштували все так, щоби вони могли насолодитися часом, який проводили разом. Замовили виїзний фуршет. На місці варили рибну юшку, смажили баранчика. Була дуже тепла атмосфера”, – додає Василь Ткачук.
Але змагання є змагання: з уловом усіх переміг Василь Мельник, а найбільшу рибину витягнув Роман Дзінько. Благодійні то благодійні: зібрали 18 тисяч гривень. Гроші передали ветерану з Франківська Юрію Гапончуку – на багі для 50 полку імені полковника Семена Височана Нацгвардії України. “Побачили, які корисні і радісні для ветеранів спорт і спілкування. Тому пообіцяли собі і всім організовувати такі виїзди для них кожного рибальського сезону”, – каже директор фонду.
А тиждень тому на Трофейному озері в донатах і риболовлі знову змагалися всі охочі. Благодійні любительські змагання з ловлі коропа тривали добу. Переможцю вдалося зловити понад 17 кг риби, а організаторам – зібрати 28 тисяч гривень. Гроші підуть на дрони одному з військових підрозділів.
Далі – буде, інтригує Василь Ткачук. І радить стежити за сторінкою благодійного фонду “Поранені СОС” у фейсбуці – всі активності, якими допомагатимуть ЗСУ, будуть анонсовані там.
Благодійний фонд “Поранені СОС” дякує своїм партнерам і меценатам:
Озеро «Трофейне» (Микола Ткачук), ТОВ КП “Стандарт-ІФ”, ТОВ “Бетон-ІФ”, КСК “Лідер”, ТОВ Baidiuk Tour, Motul Garage Заміна Мастил, Рибалка IF, Ресторану палац Ромашканів, ТОВ “Фоліант” (Ігор Дармонук), колибі “Високий Перевал” (Василь Макійчук), ТОВ “Компанія “Теплий дім” (Андрій Дичковський), Frankivskyy sushi&pizza, Івано-Франківській обласній федерації Зендокай карате-до (Іван Хмелівський, батьки та тренери), а також громадському діячу Володимиру Громову, ветерану війни, учаснику бойових дій Андрію Стасюку, підприємцю Віктору Фурдіяці, військовослужбовиці медичної служби Вікторії Рєзнік.
У публікації використано фото, надані волонтерами
БФ “Поранені СОС”, та фото Богдана Савлюка
