18 січня 2024 року минуло 370 років з часу Переяславської ради. Навколо січневих подій 1654 року в Україні існувало й існує чимало мітів.
Спочатку російські й совєцькі про те, що Богдан Хмельницький тільки й мріяв, що «возз’єднати» Україну з Московією. Слава Богу, це вже майже зникло.
Але є й наші власні українські стереотипи. Деякі з них навіть освячені високим Шевченковим словом:
…Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивися тепер на матір,
На свою Вкраїну…
Тобто, виходить, Хмельницький продав Україну у московське рабство. Відстань від перемоги до зради ми долаємо у пів кроку, та ще й без розбігу.
Богдан Хмельницький – творець козацької держави – Війська Запорізького. Злий геній Речі Посполитої. Особа, яку євреї вважають одним з найбільших антисемітів. Діяч, якого цілі покоління українців услід за Тарасом Шевченком називають «нерозумним сином». В честь нього то називають місто, то скасовують перейменування.
Цей текст не є глорифікацією гетьмана Богдана Хмельницького. Вона йому абсолютно не потрібна. За життя він отримав чимало слави. Це радше спроба викинути білі рукавички історичної псевдоцнотливості і подивитися на події крізь окуляри realpolitik та оцінити гетьмана, враховуючи ситуацію Війська Запорізького під час війни проти Речі Посполитої.
Дуже легко оцінювати будь-якого діяча з точки зору ХХІ століття. Адже відомі всі наслідки, позитивні і негативні. Можна придумати чимало концепцій, про які конкретний історичний діяч навіть не здогадувався.
А якщо подивитися на війну українців проти Речі Посполитої поглядом ХVІІ століття? Що є помилками гетьмана, а що – помилками його наступників? Тоді досягнення і помилки Богдана, можливо, виглядатимуть у наших очах трішки іншими.
Отже, кінець 1653 року. Завершується шостий рік війни Війська Запорізького проти однієї з найпотужніших армій тогочасної Європи. На її фронтах, кажучи сучасною мовою, настала стратегічна рівновага. Ні в Речі Посполитої не було сил, щоб перемогти козаків і відновити контроль над бунтівними українськими воєводствами, ні у Хмельницького не було сил, щоб розширити межі Війська Запорізького та об’єднати під своєю булавою всі етнічні українські землі.
До 1654 року Богдан Хмельницький від імені Війська Запорізького уклав два військово-політичні союзи. У 1648 році – з Кримським ханством, а у 1652 році – з Молдовським князівством. Обидва не принесли очікуваних політичних дивідендів та переваг на полі бою. Кримські татари зрадили і під Берестечком (1651 р.), і під Жванцем (1653 р.). Союз Війська Запорізького з Молдовським князівством виник унаслідок династичного шлюбу Тимоша Хмельницького з донькою молдовського правителя Розандою Лупул. Він проіснував лише рік. У вересні 1653 року Тиміш загинув, захищаючи молдовську фортецю Сучава та допомагаючи своєму тестеві, молдовському господареві Василю Лупулу.
КЛУБНИЙ БУДИНОК У ЦЕНТРІ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА!
«Ярковиця» починає новий проєкт
Є ще інший аспект національно-визвольної війни під проводом Хмельницького. Ми у ХХІ столітті його майже не враховуємо, але у середині ХVІІ століття він був дуже важливим, особливо для тогочасної Європи.
Це релігійний аспект. Для тодішньої Європи війна Війська Запорізького з Річчю Посполитою була релігійною війною, протистоянням православних і католиків.
Коли у 1648 році Богдан Хмельницький розпочав війну з поляками, то у Європі якраз завершувалася Тридцятилітня війна (1618-1648 рр.), що була одним з найбільш масштабних в історії Європи воєнним протистоянням між католицькими та протестантськими державами.
Саме протестантські держави (Нідерланди, Данія, Швеція, Англія, Саксонія, Бранденбург-Пруссія та інші) могли надати допомогу гетьману Хмельницькому. Але вони були виснажені війною, зализували рани, та й, чого гріха таїти, їх не надто переймала тодішня східноєвропейська геополітика. Хоча вони вважали військові дії козаків проти поляків засобом ослаблення католицького табору. До болю знайоме, чи не так? Realpolitik як вона є, незалежно від того, яке століття у вас за вікном.
Натомість Річ Посполита отримувала реальну військову та фінансову допомогу від одного з лідерів католицької Європи – Франції.
Що маємо? Католицький світ є ворожим щодо українців. Протестантський – стурбований, висловлював захоплення козаками, але без будь-якої реальної допомоги.
У Війська Запорізького було три православні держави-сусіди: Молдова, Валахія, Москва. На перших порах війни вони всі зберігали нейтралітет, не бажаючи входити у конфлікт з Річчю Посполитою. Союз з Молдовою фактично припинився разом із загибеллю Тимоша Хмельницького. Валахія не відзначалася ні військовою потугою, ні політичним впливом. Риторичне питання: хто міг стати союзником Війська Запорізького?
Якщо нам і хочеться сказати гостре слівце на адресу Хмельницького за цю угоду з Москвою, то можна за те, що цей союз укладався на різних засадничих підходах. Для гетьмана це була звичайна угода, аналогічна тій, що він у 1648 році уклав з Кримським ханством. Москва ж оцінювала її як перехід українців під зверхність московського царя.
Ще раз повторюся: занадто легко критикувати когось, хто жив у далекому від нас ХVІІ столітті. За нами стоїть досвід та історичні події наступних століть. А перед ними – невідомість. Тож з якою реальністю зустрівся Богдан Хмельницький напередодні укладання військово-політичного союзу з Москвою?
- Шостий рік йде війна, що досить сильно виснажила сили Війська Запорізького.
- Під владою гетьмана фактично лишень три з шести воєводств Речі Посполитої, де проживали українці: Київське, Чернігівське, Брацлавське. А Руське, Волинське та Подільське воєводства надалі перебували під владою поляків.
- Гетьман не відмовився від ідеї об’єднання всіх українських земель під своєю булавою, поляки не відмовилися від бажання повернути собі всі землі, контрольовані козаками.
- Загинув Тиміш Хмельницький, син гетьмана. Саме йому Богдан прагнув передати владу, зробивши спадковим титул гетьмана.
- Козацька армія потребувала союзника, який допоміг би перемогти Річ Посполиту. Жодна з європейських протестантських чи (тим більше!) католицьких держав не висловлювали бажання заключити двосторонню угоду з Військом Запорізьким і надати допомогу козакам.
- Перелік потенційних союзників дуже короткий: Османська імперія та московське царство. Враховуючи досвід укладання військово-політичного союзу з Кримським ханством та чинник православ’я, цей список взагалі стає мінімальним і в ньому залишається одна держава.
Звичайно, Богдан Хмельницький повинен був врахувати і ряд факторів з серйозним знаком «мінус» щодо угоди з Москвою. Зокрема, той факт, що у 1648 році і Москва, й інші православні держави зберігали нейтралітет у війні, перебуваючи у страху перед військовою потугою Речі Посполитої. І тільки після перших поразок коронних військ вони стали «сміливими». Теж дещо нагадує з сьогодення, чи не так?
Угода з Москвою мала серйозну опозицію в українському суспільстві. Тут зразу згадуються імена православного митрополита Київського, Галицького та всієї Руси Сильвестра Косіва, кальницького полковника Війська Запорізького Івана Богуна. Та й відмова московитських послів присягати повинна була б змусити гетьмана задуматися.
Однак переважили раціональні військові чинники, коли заради військового союзу можна поступитися певними ідеалами чи ідеологічними постулатами.
А що ж далі?
Вже у 1656 році Москва зрадила козаків, уклавши з Річчю Посполитою перемир’я у Вільно (т. зв. «Віленське перемир’я») та припинивши воєнні дії проти поляків. Після цього Хмельницький вже вчетверте за період війни починає пошук нових союзників. Ними стають Швеція та Трансильванія, однак це не принесло значних дивідендів для Війська Запорізького. Паралельно з цим Хмельницький планував розірвати угоду з Москвою, однак не встиг.
У 1657 році гетьман помирає. А перед своєю смертю він робить, на нашу думку, найбільшу помилку свого життя. Богдан навіть після загибелі свого улюбленого Тимоша залишався прихильником ідеї спадкового гетьманства за зразком європейських монархій. Перед його смертю козацька старшина дала клятву, що зробить все можливе, щоб гетьманську булаву отримав єдиний на той час живий син Богдана, Юрій Хмельницький.
Але до булави треба ще й голови. Правда, сучасники?
Юрій Хмельницький, на відміну від Тимоша, абсолютно не мав ні таланту, ні вміння, ні досвіду для управління військом та державою.
Після смерті Богдана козаки до повноліття Юрія Хмельницького обирають гетьманом Івана Виговського, який до того був генеральним писарем Війська Запорізького. Він гетьманував у 1657-1659 роках.
У 1658 році Виговський укладає з Річчю Посполитою Гадяцьку угоду, яка юридично завершила війну та перетворювала Річ Посполиту з польсько-литовської держави на федерацію Польщі, Литви, України. Україна під назвою Велике князівство Руське разом з Великим князівством Литовським та Польським королівством ставала рівноправною частиною Речі Посполитої. Скасовувалася церковна унія, православні отримували право займати державні посади. А Переяславські угоди де-факто втрачали свою дію.
Гетьман Виговський надіслав європейським правителям спеціальне звернення, у якому пояснив свої дії, звинувативши Москву у зраді та невиконанні домовленостей.
Отже, Іван Виговський виправив помилку Богдана, зробивши де-факто нечинними рішення Переяславської ради 1654 року.
Укладення Гадяцької угоди та вихід Гетьманщини з-під московського впливу спричинили похід московитського війська проти Війська Запорізького, адже Москва не хотіла втрачати Україну. На допомогу Виговському прийшли кримські татари. У битві під Конотопом (1659 рік) московська армія була вщент розбита. Козаки і татари готували похід на Москву, а цар збирався втікати зі своєї столиці.
Здавалося б, усе! Ось перемога! Але, програвши на полі бою, Москва перемогла інформаційно. Виговського починають звинувачувати у тому, що він «продав Україну полякам». До антигетьманських виступів, на руку Москві, приєднуються і Юрій Хмельницький, і такий противник Переяславської ради, як Іван Богун.
У найбільш відповідальний момент, коли готувався похід на Москву, запорізькі козаки на чолі з легендарним Іваном Сірком здійснили напад на Кримське ханство. Татари покинули Виговського і поїхали рятувати свої улуси від вояків Сірка.
А славний ворог Переяславської ради Іван Богун разом з Юрієм Хмельницьким підняли повстання проти Виговського на Правобережжі. Все – похід на Москву не відбувся. Москва врятована!
Іван Виговський зрікся булави, і вона перейшла у незрілі руки Хмельницького-молодшого.
Московське панування утвердилося в Україні вже у 1659 році, коли новообраний гетьман Юрій Хмельницький під впливом і тиском московитів перетворює Гетьманщину де-факто в автономну частину московського царства. Але українці завжди чомусь скромно мовчать про роль у цьому таких славетних героїв, як Іван Сірко та Іван Богун.
До речі, правління Хмельницького-молодшого є яскравим прикладом перебування при владі усвідомленої некомпетентності. Мовчу про паралелі з ХХІ століттям.
І хай вибачить мені Тарас Григорович, не настільки вже «нерозумним» був Богдан Хмельницький у 1654 році.
Історія – не міт. Це сувора й адекватна учителька життя. Але це й не perpetuum mobile загальнонаціонального спасіння. Все дуже просто: або ти засвоюєш уроки минулого, або приречений робити помилки знову.
А Богдана можна і треба критикувати за іншу помилку: за бажання зробити гетьманство спадковим і передати владу своєму синові, абсолютному нездарі у державних та військових справах. Ось цю помилку, на жаль, ніхто не виправив.
Українське суспільство у 1658-1659 роках відкинуло Гадяцьку угоду, яку можна вважати однією з перших спроб інтеграції православної України у католицько-протестантську Європу. Відкинуло на догоду Москві, власним стереотипам, недолугим лідерам.
А далі була Руїна…
Текст: Іван ЛЮБІНЕЦЬ,
заступник директора Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти
