До великої війни франківець Віталій Владковський допомагав демобілізованим військовим повернутися до мирного життя. Він проводив для них арттерапевтичні майстеркласи з гончарства. Паралельно, створюючи унікальні вироби з кераміки, чоловік розвивав власний бренд.
Через повномасштабне вторгнення Віталій вирішив замінити гончарний круг на зброю. Побувавши на найгарячіших напрямках, Владковський повернувся до Івано-Франківська. Каже, сьогодні робота з колегами-ветеранами для нього тим більше цінна, адже терапевтичний ефект від творчості працює в обидва боки.
Дитсадки стали тригером
Повномасштабна війна застала Віталія Владковського у Львові. О п’ятій годині ранку йому зателефонувала дружина, яка й повідомила про напад росії.
«Мені не вірилося, що це взагалі можливо, ─ розповідає Владковський. ─ Ми ж говоримо про повномасштабну війну в XXI столітті. Люди прагнуть свободи, Європа відкриває кордони, а в нас скажений сусід, якого потрібно стримати на прив’язі за великим парканом».
Перші дні Віталій продовжував ходити в майстерню, але робота не йшла. Сидіти вдома і спостерігати, як друзі йдуть добровольцями на фронт, теж було нестерпно. Тож чоловік пішов у військкомат і отримав повістку, після чого потрапив до 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців (72 ОМБр).
«Спочатку нас відправили на Київщину ─ на навчання, а потім ─ в Чорнобиль. Тоді якраз чекали наступу з Білорусі, ─ говорить Владковський. ─ Потім нас перекинули на Вуглегірську ТЕС ─ Донецький напрямок. Там я отримав перший бойовий досвід, перші контузії. Там були і перші загиблі».
Далі був Бахмут, Курахове. Чоловік каже, що досі боляче дивитися, на що росіяни перетворили ці міста. Особливо гірко бачити вщент зруйновані школи та дитсадки.
«Ще до війни у дитячих садочках я проводив майстеркласи з гончарства. Там все ну дуже акуратненько і дуже мило, ─ розповідає Віталій Владковський. ─ А там, де ми були, всі садочки розбомблені. Відкриваєш двері і бачиш, як дитячі костюмчики, іграшки, книжки, музичні інструменти валяються в пилюці. Уявляєш, як тут діти бавились, а зараз ─ розруха. Це дуже щемливі моменти. Сьогодні я стараюся оминати дитсадки ─ це для мене тригер».
Також на війні чоловік переосмислив власні цінності. Каже, матеріальне зараз не має жодного значення. Адже він бачив, як будинки і майно, яке люди наживали роками, просто вмить перетворювалися у сміття.
Творчість допомагає оговтатись
Звільнившись зі Збройних сил, Віталій Владковський не одразу повернувся до підприємництва і гончарства. Каже, спершу не міг працювати взагалі. Але з часом почав ненадовго приходити до майстерні, бо ліплення допомагало впорядкувати думки.
«В гончарстві, як і будь-якій іншій творчій роботі, ми відпускаємо мозок, ─ говорить Владковський. ─ Коли я вернувся з війни, то не міг спати, бо в голові були бойові дії, тактика ─ що можна було зробити по-іншому. І відчуття було, що я щось недоробив. А гончарство, творчість, якось повертає до життя».
Наразі Владковський співпрацює з кількома ветеранськими просторами і допомагає з реабілітацією бійців. Це, зокрема, «Франко-Ґражда», «Нові крила», «Мрія Дія», «Петрос».
«Я з хлопцями працюю з 2016 року, тому для мене це не є щось нове, ─ каже гончар. ─ Але сьогодні спільна робота допомагає не лише їм, а й мені. По-перше, це можливість побути зі своїми. А по-друге, коли ти займаєшся спільною справою, то все якось цікавіше, легше. Я тішусь, що в хлопців запалюються очі, коли в їхніх руках щось народжується».
Та майстеркласи з гончарства Віталій проводить не лише для ветеранів, чинних військових чи, до прикладу, їхній сімей. Навчитися цьому ремеслу може хто завгодно. Владковський розповідає, що проводив навчання під час корпоративів. Також запрошують в навчальні заклади. Можуть бути й індивідуальні заняття.
Аби навчання було максимально ефективним і майстер міг кожному приділити час, на груповому занятті повинно бути 10-15 людей. Також, каже Віталій Владковський, заняття, як правило, не триває довше як дві години ─ аби люди не нудились.
Вартість майстеркласу залежить від того, який результат має бути в кінці. Тобто чи планує людина наносити глазур на свій виріб, чи буде випалювати його в печі.
Кераміка ─ це наука
Хоч багатьох в гончарстві приваблює сам процес, для Віталія Владковського ─ це спосіб заробітку. Наприклад, посуд його виробництва можна знайти в ресторані грузинської кухні «Tbilisi». А в при вході в ресторан «Urban Space 100» висять світильники, які зробив Віталій.
Найдорожча робота Віталія ─ скульптура у вигляді серця. Її він продав за 1000 доларів.
«Зараз я працюю з ангобом ─ це кольорові глини. Їх наносять на «сирий» виріб, а потім покривають прозорою поливою, ─ розповідає гончар. ─ Щодо самих виробів, то чогось дорогого стараюся не робити, бо важче продати. Простіше зробити щось недороге, але в більшій кількості ─ так воно швидше продається. Зараз планую зробити серію виробів до Великодня. Щось на основі писанки. Це можуть бути підсвічники».
За словами Віталія, нині ручна робота виросла в ціні, але війна вплинула на платоспроможність людей. І якщо до війни майстер міг собі дозволити взяти на роботу кілька помічників, то зараз все доводиться робити самому.
«Я вже перепробував різні техніки. Не всі, звісно, бо це як дерево: що вище піднімаєшся ─ то більше гілок, ─ говорить Владковський. ─ Кераміка ─ це наука. Треба хімію знати, аби розуміти, що з чим змішувати. Глини є різні. Різні за кольором, за властивостями. В цьому потрібно розбиратися».
Незважаючи на складність виробництва, у сучасних гончарів є величезна перевага: щоб продати свої шедеври, вже не потрібно стояти на ринку. Процес збуту кераміки максимально спростився з появою інтернету. Зараз більшість своїх робіт Віталій Владковський продає через Instagram, але, каже, з цим допомагає дружина. Саме вона визначає вартість виробу та комунікує з покупцями.
Познайомитися з роботами Віталія Владковського, придбати щось для себе чи записатися на майстерклас можна за посиланням: https://www.instagram.com/vitaliivladkovskii.
Читайте також:
- «Гарна зачіска додає мотивації і натхнення жити». Як військовий Руслан Колішенко створив мережу барбершопів Frisor у Франківську
- «Встаєш зранку, йдеш на операцію і весь день оперуєш, бо тобі хочеться, аби ця людина мала зуби». Історія воїна і стоматолога Юрія Хмілевського
- Бізнес на повітряних кульках: у Франківську ветеран з дружиною допомагають творити свято
- Якщо імперія, то тільки «Імперія насіння»: як ветеран з Донеччини Петро Салама веде бізнес у Франківську
Публікація створена у співпраці з ГО «Нові крила» в рамках проєкту «Реінтеграційна підтримка ветеранів і членів їх сімей: реабілітація і спорт» за підтримки Українського Ветеранського Фонду в рамках програми «Варто: шлях відновлення».
