Віктор Пінчук: друг чи ворог України?

Після закінчення другого терміну Кучми Пінчук витратив мільйони доларів, щоби налагодити зв’язок із найвпливовішими людьми світу, включно з ймовірним майбутнім президентом найсильнішої держави світу. Але хто він для України – друг чи ворог?

 

 

У 2013 році український мільярдер Віктор Пінчук стояв на сцені своєї щорічної конференції Yalta European Strategy і оголошував особливого спікера.

"Справжня мегазірка", – сказав Пінчук, і на сцену вийшла Гілларі Клінтон, нинішній кандидат у президенти США від Демократичної партії.

Гілларі Клінтон і її чоловік, 42-й президент США Білл Клінтон, які булі спікерами на конференції YES, називають себе друзями Пінчука, відомого на міжнародній арені як бізнесмен і філантроп. Наразі благодійний фонд Пінчука передав $125 мільйонів на різноманітні потреби, за інформацією прес-служби фонду.

Окрім Клінтонів, у списку "друзів" Пінчука, які виступали на його заходах, колишній британський прем’єр-міністр Тоні Блер і легендарний співак Елтон Джон.

У 2010 році, коли Пінчук увійшов до списку найвпливовіших людей за версією журналу Time, Елтон Джон написав про нього наступне: "Віктор Пінчук – основний апологет руху своєї країни в Євросоюз. Окрім того, він героїчно бореться з антисемітизмом. Віктор демонструє любов до нашої планети і робить цей світ кращим місцем для життя".

У квітні Пінчука запросили стати членом міжнародної наглядової ради в Atlantic Council, одному з найвідоміших аналітичних центрів у Вашингтоні. У тій же раді засідають колишній прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт, колишній радник з нацбезпеки США Збігнєв Бжезінський, екс-міністр оборони США Чарльз Хейгел, а також директори компаній Coca-Cola, Blackstone і Unilever.

"Його зусилля щодо просування партнерства України з Євросоюзом настільки значні, як і його відданість захисту прав людини в Україні", – написав президент Atlantic Council Фред Кемпе у заяві щодо приєднання Пінчука.

А на свою останню конференцію YES у вересні 2016 року Пінчук привіз голівудську зірку, актора Кевіна Спейсі.

Але Пінчук довго йшов до того, щоб мати такі зв’язки.

 

Початок. З Дніпра до Києва

Віктор Пінчук відмовився від інтерв’ю з Kyiv Post. Стаття написана на основі інтерв’ю з людьми, які працювали з Віктором Пінчуком, аналітиками, а також інформації з відкритих джерел.

Сходження Пінчука на український Олімп і його шлях до представників Білого Дому розпочалися у 1990 році з дніпровського заводу Інтерпайп, який виробляв сталеві труби й колеса для пострадянських країн.

Інженер труб за освітою, Пінчук говорить, що побудував бізнес на власних патентах. На той час в Україні ще не було власної валюти, в обігу були купони, вони ж карбованці, тому Пінчук продавав труби в Росію і Центральну Азію, в обмін на газ. У середині 90-х Пінчук об’єднався з Юлією Тимошенко, яка на той час працювала в Дніпрі у сфері постачання газу і нафти. Разом вони створили компанію "Співдружність".

– Зрозуміло, що там також був прихований бенефіціар [тодішній дніпровський губернатор Павло] Лазаренко. Тоді ніхто без нього нічого не робив, – згадує Микита Потураєв, який відповідав за комунікації у команді Пінчука у 1998 році. Тоді ж Пінчук був обраний до парламенту. Його депутатська кар’єра закінчилась у 2006 році.

– У певний момент Віктор зрозумів, що все може закінчитися дуже погано для нього, аж до того, що вони його могли й вбити, – продовжує Потураєв. – Тому що вони розібрались у його схемах і він уже був не потрібен. Так він почав шукати зв’язки в Києві. Пройшов певний час, перш ніж він потрапив у коло [колишнього президента Леоніда] Кучми.

За словами Потураєва, Пінчук був фанатом класичної музики і був спонсором декількох турне відомих радянських оркестрів. На концерти він запрошував високопосадовців. На одному з таких концертів у 1996 році його відрекомендували Олені, єдиній доньці президента Кучми. Через шість років вона стане його дружиною.

Зліва направо: Леонід Кучма, ведучий шоу BBC Hardtalk Стівен Сакур, Олена Пінчук і Віктор Пінчук на конференції YES у Києві 12 вересня 2015 року. (Володимир Петров/Kyiv Post) 

Лазаренко попав у неласку, коли провів до парламенту свою опозиційну до Кучми партію "Громада" у 1998 році й намагався виставити свою кандидатуру проти Кучми на майбутніх президентських виборах. А вже у 1999 році він був арештований у США і звинувачений у відмиванні коштів.

Тимчасом Пінчук сконцентрував у своїх руках газовий бізнес (оскільки компанія Лазаренка й Тимошенко "Єдині Енергетичні Системи України" припинила роботу на газовому ринку) і став олігархом номер один у Дніпропетровській області через серію приватизацій і розвиток компанії "Інтерпайп".

 

Єврейський ренесанс

У цей період у Дніпрі відроджувалась місцева єврейська громада – це відбувалось завдяки зусиллям ізраїльсько-американського равина Шмуеля Камінецького, який перебрався з Брукліна до Дніпра (тодішній Дніпропетровськ) у 1990 році.

Сталінські репресії, Голокост і радянська політика антисемітизму майже цілком знищили місцеву єврейську громаду, яка до війни налічувала 100 тисяч чоловік.

– З 1939 до 1990 року тут не було равина – був якийсь офіційно призначений комуністами равин, але не було справжнього єврейського життя, – говорить Камінецький в інтерв’ю організації Combined Jewish Philanthropies. – Вони закрили 47 синагог, вони все контролювали: у кожному місті комуністи залишили кишенькову релігійну громаду й одну маленьку синагогу.

Окрім Пінчука, його дніпровські бізнес-партнери і майбутні олігархи Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов долучились до відновлення єврейських  традицій. Всі вони жертвували десятки мільйонів доларів на єврейські проекти в Дніпрі.

Але Камінецький – більше ніж духовний лідер. У 2005 році дніпровський бізнесмен Едуард Сартан сказав в інтерв’ю Jewish Telegraphic Agency, що одна з ролей Камінецького – вирішувати бізнес-спори в Дніпрі.

 

Сутичка олігархів

У 2013 році Пінчук подав позов у Вищий Суд Лондона на $2 мільярди проти свого затятого суперника Ігоря Коломойського і його партнера Боголюбова. Відкриті матеріали судової справи допомогли з’ясувати подробиці угод олігархів з 1999 до середини 2000-х років.

Пінчук стверджував, що партнери незаконно заволоділи акціями Криворізького Залізорудного Комбінату (КЗК), найбільшого підприємства з видобутку залізної руди в Україні, за які він заплатив $143 мільйони у 2005 році.

Коломойський і Боголюбов наполягали, що Пінчук вимагав грошей за сприяння у приватизації КЗК через свого тестя, тодішнього президента Леоніда Кучму.

Коломойський і Боголюбов придбали КЗК у липні 2004 року як частину приватизації групи УкрРудПром, державного залізорудного холдингу. На досудових слуханнях Пінчук стверджував, що партнери виграли тендер лише завдяки йому, оскільки він пролобіював закон, який надає пріоритет на купівлю підприємства тим, хто вже володів часткою у ньому. В УкрРудПромі частками володіли Коломойський і Боголюбов.

У документах, які були опубліковані лондонським судом, є згадка про те, як під час поїздки Камінецького і Боголюбова в Єрусалим у 2005 році Камінецькому зателефонував Пінчук. Коли Пінчук дізнався, що Камінецький з Боголюбовим, він попросив запитати того, чи отримає він свою частку в КЗК, якщо купить офшорну компанію Alcross за $143 мільйони доларів, – на компанію, мовляв, був записаний необхідний Пінчукові актив.

Боголюбов погодився, але згодом, коли Пінчук придбав Alcross, з’ясувалось, що ця офшорна компанія не володіє КЗК.

Боголюбов пізніше стверджував, що він думав, ніби Пінчук мав на увазі інші гроші, оскільки він і Коломойський вважали, що їм належали гроші за Нікопольський завод феросплавів (НЗФ), який був приватизований Пінчуком у 1999 році. Боголюбов і Коломойський, мовляв, повинні були отримати значну частку в НЗФ після приватизації, однак цього не сталося.

На приватизації у 1999 році всі троє отримали право придбати 4,6% НЗФ, половина з якої дісталась Пінчуку. Сторони згодом домовились, що при нарощуванні одним із партнерів частки володіння її розділять порівну – так само, як і доходи. Але коли між 2000 і 2003 роком банк Пінчука "Кредит Дніпро" й індустріально-фінансовий консорціум "Придніпров’я" заволоділи мажоритарною часткою НЗФ, Пінчук, за словами Коломойського і Боголюбова, порушив домовленість.

Відповідачі також звинуватили Пінчука у використанні своїх зв’язків для встановлення контролю над державними підприємствами і отримання відкатів. Наприклад, за їхніми словами, Коломойський, якому належали 40,1% "Укрнафти", щомісячно переказував половину дивідендів Пінчуку за можливість контролювати раду правління компанії. Ще 5 мільйонів доларів він буцімто щомісяця переказував у "спецфонд", начебто для майбутніх виборів 2004 року.

Своєю чергою, Пінчук звинуватив Коломойського в організації вбивства трьох осіб, включно з дніпровським адвокатом, і в постійному рейдерстві. Коломойський відкидає усі звинувачення.

Зрештою, досудові слухання зашкодили репутації обох сторін конфлікту.

Свідчення сторін продемонстрували закулісні угоди купки олігархів, які гуртом викрадали у держави доходи від приватизації, вбиваючи доцільність аукціонів.

Суд між Пінчуком і Коломойським-Боголюбовим так і не відбувся: сторони уклали мирову угоду в січні 2016 року, за кілька днів до початку слухань.

 

Справа Гонгадзе

28 листопада 2000 року стало непростим днем для родини Леоніда Кучми і Віктора Пінчука.

Через два місяці після зникнення журналіста Георгія Гонгадзе лідер Соціалістичної партії України Олександр Мороз зробив сенсаційну заяву в парламенті. Він стверджував, що має записи розмов, у яких Кучма наказує організувати зникнення Гонгадзе.

Журналіст Георгій Гонгадзе, вбитий 16 вересня 2000 року.

На цих плівках людина з голосом, схожим на голос Кучми, жаліється на статті Гонгадзе людині, голос якої нагадує голос тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка.

"Я кажу, як Володя (Литвин, керівник президентської адміністрації) говорить: "Треба, щоб його чеченці викрали й вивезли до Чечні, ну х*й, і викуп попросили". (Кучма і Кравченко, запис датований 3 липня 2000 року)

"Я кажу вам, вивезти, віддати чеченцям… Роздягнути його, бл*дь, хай сидить без штанів, негідник". (Кучма і Кравченко, запис датований 10 липня 2000 року)

Голос, схожий на голос міністра МВС Кравченка, відповідає, що його люди слідкують за Гонгадзе.

"Ми трошки так, трошки треба вивчити, а потім ми зробимо", – говорить голос на плівці.

Гонгадзе викрали й вбили 16 вересня 2000 року. Протягом останніх тижнів Гонгадзе говорив друзям про стеження за ним і повідомив Генеральну прокуратуру.

Публікація записів стала відома як "касетний скандал". Плівки налічували 500 годин розмов, таємно записаних в кабінеті Кучми одним з його охоронців, Миколою Мельниченком, в період з 1998 до 2000 року. Записи закінчуються через тиждень після зникнення Гонгадзе. Окрім вбивства Гонгадзе, записи викривали корупцію на найвищих рівнях, про яку було відомо Кучмі.

Обезголовлене тіло Гонгадзе було знайдене в лісі Київської області 2 листопада. Упізнання тривало роками. Після першого впізнання друзями Гонгадзе тіло зникло з місцевого моргу й опинилося у морзі Києва. Врешті-решт кілька тестів ДНК підтвердили, що знайдене тіло належало Гонгадзе.

У 2001 році партія Трудова Україна Сергія Тігіпка, якого через рік Кучма призначить на посаду глави НБУ, замовила аналіз плівок американському детективному агентству Kroll Associates. Фірма зробила висновок, що плівки були змонтовані. Кучма заперечував свою причетність до вбивства.

У той же час спеціалісти з компанії ВЕК ТЕК, яка робить аналіз відеозаписів, стверджували, що записи були автентичними і не були змонтовані, а голоси на плівці справді належать Кучмі й Кравченку. Власник ВЕК ТЕК, колишній експерт ФБР з верифікації аудіозаписів Брюс Кенінг, заявив, що цю заяву міг би прийняти американський суд.

Офіційні розслідування в Україні так і не підтвердили походження плівок. У ситуації, коли Генеральна прокуратура підзвітна президенту, серйозного розслідування плівок так і не відбулося. У 2013 році суд постановив, що плівки Мельниченка і його свідчення не можуть бути доказами у справі Гонгадзе, оскільки у посадові обов’язки Мельниченка не входили оперативно-технічні завдання, такі як ведення записів розмов.

 

PR-захист для президента

Усі сили медіаімперії Пінчука кинули на захист його тестя.

Віктор Пінчук і Леонід Кучма на конференції YES у Києві, 2015 р. (Володимир Петров/Kyiv Post) 

Газета "Факти", яка мала тоді найбільший наклад в Україні, одразу запропонувала декілька альтернативних версій зникнення Гонгадзе, підкладаючи дров до багаття суперечливих повідомлень влади. Одна з версій стверджувала, що журналіст живий і його бачили в Україні й за кордоном (очевидці згодом виявилися підставними). Інша – те, що журналіста вбили мафіозі, які згодом сфабрикували плівки Мельниченка.

Захисники Кучми ще довго стверджували, що записи велись за ініціативою опонентів президента і були змонтовані, щоб викривити слова Кучми.

У 2002 році невідома особа заплатила тодішньому кореспонденту Financial Times в Україні Чарльзу Кловеру і продюсеру Пітеру Пауелу за створення документального фільму під назвою "PR".

У фільмі автори заявляли, що уряд США намагався використати скандал з убивством Гонгадзе, щоби замінити невинного Кучму Віктором Ющенком, який на той час був прем’єр-міністром.

Фільм тричі показували в Україні напередодні парламентських виборів 2002 року – двічі на телеканалі Пінчука ICTV і один раз – на 1+1, на який мав вплив Олександр Волков, ще один союзник Кучми.

"Новини на каналі Пінчука ICTV агресивно захищали президента і ставили під сумнів автентичність записів", – писав у своїй книзі "Обезголовлений. Вбивство журналіста" американський журналіст Ярослав Кошів у 2003 році. (Примітка редактора: Журналіст Ярослав Кошів – колишній працівник газети Kyiv Post і батько автора цього матеріалу Ізобель Кошів)

Медіакампанія на підтримку Кучми продовжувалась понад десять років, у той час генеральні прокурори, які приходили і йшли, відкривали й закривали нові й нові розслідування справи, яке все ще триває.

Єдиним високопосадовцем, якого заарештували у справі Гонгадзе, став екс-генерал міліції Олексій Пукач. 29 січня 2013 року суд визнав законним довічний вирок для екс-начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС. Пукач завляв, що разом з ним повинні судити Кучму й Литвина. Три співробітники МВС отримали менші строки.

 

Україна без Кучми

Касетний скандал дав поштовх хвилі протестів проти Кучми, які стали передвісниками Помаранчевої революції 2004 року. Прибічників Кучми звинуватили у підробці результатів президентських виборів, які відбулися 21 листопада, на користь його ймовірного наступника Віктора Януковича. Але демонстрація противників Януковича спонукала Верховний Суд скасувати результати виборів. У новому голосуванні 26 грудня переміг Віктор Ющенко.

Віктор Пінчук з дружиною Оленою і Віктор Ющенко, український ланч вДавосі, 2008 р.

На початку свого президентства Ющенко і його прем’єр-міністр Юлія Тимошенко рішуче виступали проти олігархів. Тимошенко обіцяла переглянути приватизацію низки підприємств, включно з активами Пінчука.

Їй вдалося реприватизувати завод "Криворіжсталь", 44% в якому належали Пінчуку. Першочергово проданий у 2004 році за $800 мільйонів, завод вже через рік перепродали індійській компанії Mittal Steel у шість разів дорожче – за $4,8 мільярда.

Незважаючи на цей успіх, олігархічна система не похитнулась.

Документи з лондонського процесу над Коломойським свідчать про те, що Пінчук змовився з іншими олігархами, щоб консолідувати металургійні активи і уникнути повторення долі "Криворіжсталі". Для цього він створив офшорний "Феросплавний холдинг".

Ось що на досудових слуханнях сказав Коломойський про зустріч з Пінчуком у 2006 році:

– Відповідач (Пінчук) сказав, що він непокоїться, що у разі, якщо Юлія Тимошенко повернеться на посаду прем’єр-міністра (вона очолювала уряд з 24 січня до 8 березня 2005 року і згодом з 18 грудня 2007 до 4 березня 2010), є ризик, що його акції Нікопольського холдингу (50% плюс одна акція) повернуть у Фонд держмайна України.

Перегляд попередніх приватизацій закінчили, коли Тимошенко втратила пост прем’єра наприкінці 2005 року. Пінчуку все ж довелося відвойовувати свій контроль над Нікопольським холдингом в суді Києва. Він виграв апеляцію у 2007 році.

 

Кучма виходить сухим із води

Схожий поворот – на користь родини Кучми – отримало й розслідування справи Гонгадзе. Перш ніж піти з посади, Кучма призначив нового Генпрокурора Святослава Піскуна – попередньо взявши з нього обіцянку захищати Кучму і його родину від переслідувань.

У 2005 році в інтернет злили аудіозапис, буцімто зроблений напередодні призначення Піскуна, 9 грудня 2004 року. На ній людина з голосом, схожим на голос Піскуна, обіцяє Пінчуку захистити родину Кучми в обмін на призначення:

Піскун: Вітю, я тебе молю, на колінах прошу, і всі мої, ти знаєш хто… Їдь туди і візьми це питання в свої руки.  […]

Пінчук: Одним словом, запевнити, що ви друг?

Піскун: Не просто (друг).

Пінчук: Близький друг.

Піскун: Так. І скажи, що як дружили родинами, так і будем дружити і все буде нормально. (Запис від 9 грудня 2004 року)

Невдовзі після публікації запису Піскун заявив журналістам Радіо Свобода, що це підробка.

 

Піскун: Плівки Мельниченка – правда

В інтерв’ю Kyiv Post Піскун заявив, що вважає плівки Мельниченка справжніми і вважав так ще в 2003 році. Він став першим високопосадовцем, хто підтвердив це. За його словами, його переконав непублічний аналіз плівок, який провело тоді ФБР і який показував, що записи справжні.

Разом з тим, колишній Генпрокурор не вважає, що запис можна вважати доказом того, що Кучма "замовив" убивство Гонгадзе – оскільки голос не плівці не використовує слово "вбити".

Тим не менш, Піскун вважає, що повинно бути проведене розслідування і встановлений можливий опосередкований зв’язок між словами на плівках і вбивством.

Піскун: Я знаю тільки те, що знаю. Що він сказав. І я вірю, що на цих плівках голоси Кучми, Януковича, Литвина, Кравченка й інших. Я це знаю. Я вірю в ту експертизу, яка у мене є. Але треба встановити причинний зв’язок. Це слідство повинно робити.

Kyiv Post: Але причинний зв’язок – це те, що він був президентом і казав це Кравченку, який був головою МВС.

Піскун: Виходить, що наказ президента – увага – не виконали. Їм що було наказано?

Kyiv Post: Вивезти його в Чечню.

Піскун: Чому не вивезли?

Kyiv Post: Я не знаю. Я пам’ятаю, що в той час був такий метод у СБУ, коли вони душили людей, щоб залякати їх. Можливо, вони намагались зробити подібне з Гонгадзе, але перестарались.

Піскун: Ви мені розповідаєте? (сміється)

У березні 2005 року розслідування вбивства Гонгадзе знову зайшло у глухий кут, коли екс-міністра Кравченка знайшли мертвим у його будинку 4 березня, в той день, коли він повинен був свідчити у справі Гонгадзе. Влада заявила, що Кравченко скоїв самогубство, але експерти сумнівались, що колишній міністр зміг фізично зробити собі два постріли в голову.

 

Дивлячись на Захід

Ще до того, як його тесть залишив президентський пост, Пінчук почав шукати способи розширити свій вплив за межами України.

Влітку 2004 року він вперше провів у Криму конференцію Yalta European Strategy. Приїхало близько 30 закордонних гостей. Одним з них був Томас Еймонд-Ларітаз, іноземний консультант і один із головних радників Пінчука у 2004-2009 роках. За словами Еймонда-Ларітаза, Пінчук на той час шукав когось, хто б працював у його команді над некомерційними проектами і міжнародними відносинами. Він став одним із головних радників Пінчука у 2004-2009 роках.

У 2006 році за допомогою Еймонда-Ларітаза Пінчук почав фінансувати масштабні філантропічні проекти через свій фонд. З 2010 року Фонд допоміг 80 студентам поїхати на навчання за кордон, видав стипендії 2000 українським студентам в Україні, створив 32 неонатальні центри у різних регіонах країни, надає тренінги з військової медицини і підтримує відродження єврейської громади.

Віктор Пінчук з переможцями програми стипендій «Всесвітні студії» 21 червня 2012 року. (Костянтин Чернічкін/Kyiv Post) 

Пінчук став одним з перших українських олігархів, котрий заснував власний благодійний фонд, а інші олігархи почали його наслідувати, вважає Еймонд-Ларітаз.

– Пінчук дав поштовх справжній революції філантропії в Україні, – Еймонд-Ларітаз сказав Kyiv Post.

 

"У друзях" серед добірного товариства

До 2007-2008 років Пінчук став досить відомим завдяки своїм філантропічним проектам, щоб налагодити зв’язок зі світовими лідерами, за словами Еймонда-Ларітаза.

Зв’язок Пінчука з родиною Клінтонів особливо відомий. У 2015 році газета Wall Street Journal писала, що Пінчук робив найбільші індивідуальні пожертви у фонд Clinton Foundation. З 2009 до 2013 року він передав у фонд не менше $8,6 мільйонів. Окрім цього, у вересні 2016 року Пінчук пожертвував $7,4 мільйонів на благодійну програму Clinton Global Initiative.

Наближеність до Клінтонів відкривала широкі горизонти. Наприклад, з вересня 2011 до листопада 2012 року Пінчук 12 разів зустрічався з чиновниками Держдепартаменту США. Про це писала The New York Times.

Пінчук пожертвував близько мільйона доларів у фонд Тоні Блера, і Блер кілька разів відвідував Україну на запрошення Пінчука. Минулого року через посередництво Пінчука президент Порошенко намагався вмовити Блера на посаду радника, але опісля переговорів залишилась лише спільна фотокартка.

Нещодавно Пінчук отримав місце у раді правління Atlantic Council, а також у Brookings Institute, а раніше був у правлінні Peterson Institute for International Economics, таким чином долучившись до трьох найбільших аналітичних центрів Америки.

У 2016 році Андерс Аслунд, стипендіат Інституту Петерсона, був назначений членом правління банку "Кредит Дніпро", який належить Пінчуку. Ще одне призначення – колишній глава МВФ Домінік Стросс-Кан.

Андерс Аслунд, Старший науковий дослідник, Атлантична Рада США, Емма Удвін, заступник єврокомісара, Йоханнес Хан, Комісар ЄС з питань політики європейського сусідства та переговорів по розширенню, Європейська комісія. YES у Києві, 2016 р. 

Фонд і конференція YES стали в пригоді, коли Пінчуку треба було дистанціювати себе від хаосу в українській політиці. Він пішов з політики: другий термін Пінчука в парламенті закінчився у 2006 році, й більше він не намагався переобратись.

– Найцікавіше у цьому переході те, що він був першим олігархом такого рівня, який вирішив піти з політикуму в той час, – сказав Еймонд-Ларітаз, додавши, що це не відбувалося так швидко. – Сьогодні ви можете обговорювати політику і не згадаєте ім’я Пінчука в розмові, – говорить він. – Тож сьогодні рішення, яке він прийняв у 2004 і 2005, – піти з політики – стало фактом. І було фактом раніше. 10 років тому ніхто б не повірив, що мільярдер на кшталт Пінчука не буде мати нічого спільного з політикою, але сьогодні – це факт.

За його словами, приблизно тоді ж, у 2004-2005 роках, Пінчук вирішив не брати участі в майбутніх приватизаціях, щоби звести нанівець зв’язок між своїм бізнесом і державою.

 

Зіркові шоу

Поява Кевіна Спейсі на конференції YES у Києві у вересні 2016 року підкреслила, наскільки успішною була трансформація іміджу Пінчука з олігарха і зятя президента у респектабельного міжнародного бізнесмена.

Кевін Спейсі на конференції YES у Києві у 2016 році. 

За сумним збігом обставин, якраз тоді, коли Спейсі піднявся на сцену в Мистецькому Арсеналі, на майдані Незалежності кияни запалювали свічки в пам’ять про журналіста Георгія Гонгадзе. Конференція Пінчука відкрилась на 16-ті роковини вбивства.

 

Вже не олігарх?

Протягом останніх 10 років його фонд і конференція допомогли Пінчуку презентувати себе західній політиці й бізнесу як західного бізнесмена й апологета європейської інтеграції України.

Ця спроба трансформації іміджу цікава передовсім тому, що основний актив Пінчука – завод "Інтерпайп" – тісно пов’язаний з Росією та іншими пострадянськими країнами.

"Інтерпайп" намагався пробитись на нові ринки, але без особливого успіху. Заводу загрожують великі втрати, оскільки Росія відмовилась продовжити свої квоти на безмитний імпорт труб у 2013 році, а з падінням цін на нафту потреба в колесах для залізничного транспорту і трубах для нафти й газу знижується.

За словами Дениса Савки, аналітика енергетичного ринку в Dragon Capital, у "Інтерпайпа" близько $1,1 мільярда боргів.

Політконсультант і аналітик Тарас Березовець вважає, що немає жодних суперечностей у тому, що Пінчук займає проєвропейську позицію, при цьому черпаючи гроші з контрактів з Росією. Це, на думку Березовця, радше спроба підтримати баланс.

– Він ніколи не був прибічником Радянського Союзу чи будь-якого іншого союзу, який Путін хоче укласти з Україною, – говорить Березовець. – Він розуміє, що в України більше перспектив у Європі.

 

Про Росію – ні слова

Але українські політичні реалії ніколи не дозволяли Пінчуку отримати цілковиту незалежність. Як і більшість українських олігархів, Пінчук не висловлюється щодо агресії Путіна і війни з Росією, щоби зберегти там свій бізнес.

– Я не пам’ятаю, щоб Пінчук хоча б раз висловився про путінську агресію, – говорить Березовець.

Після обрання президентом у 2010 році Янукович накинувся на Кучму за те, що останній не відстояв його перемогу на виборах 2004 року, які закінчилися Помаранчевою революцією. Прокуратура відкрила кримінальну справу проти Кучми за підозрою у причетності до вбивства Гонгадзе. Справа була згодом закрита, оскільки Конституційний Суд дійшов висновку, що записи були отримані незаконним шляхом і, таким чином, "порушують права людини і їх основні свободи."

 

Клуб Януковича

Але незважаючи на переслідування, ні Пінчук, ні Кучма не припинили стосунки з Януковичем.

Пінчук навіть був членом мисливського клубу Януковича "Кедр". Журналісти дізнались про існування клубу, в який входили декілька олігархів, із документів, знайдених у Межигір’ї після втечі Януковича.

Пінчук тоді сказав журналістам проекту YanukovychLeaks, які досліджували папери, що за допомогою членства в клубі він не намагався форсувати свої бізнес-інтереси.

– Метою моєї участі в мисливському клубі було мисливство, – сказав тоді Пінчук і додав, що долучився до клубу в 2008 році, коли Янукович ще був в опозиції.

– Коли ситуація змінилась, то, за правилом, запрошення президента не можна було відхилити.

 

Мрії збуваються

Сьогодні політичний капітал Пінчука забезпечується його зв’язками, які він особливо наочно демонструє на щорічній конференції YES, і його медіаімперією, яка налічує три найбільших телеканали, що охоплюють 22 відсотки населення країни, про що Індустріальний Телевізійний Комітет повідомив у вересні. Це означає, що канали Пінчука мають найширше охоплення аудиторії.

– Він може "продавати" це президенту чи уряду, – говорить Березовець.

Це особливо актуально в Україні епохи пост-Януковича, коли своїми обіцянками безвізового режиму, необхідністю санкцій проти Росії і кредитів МВФ уряд зробив себе залежним від стосунків із Заходом.

А оскільки Гілларі Клінтон лідирує у передвиборчих перегонах у США, уже наприкінці цього року Пінчук зможе досягти того, про що український олігарх міг тільки мріяти, – стати "другом", як Клінтон назвала його у 2013 році, президента Америки.

 

Тікаючи від минулого

Незважаючи на всі спроби Пінчука змусити людей забути, як саме він розбагатів, минуле може переслідувати його завжди.

Розслідування за фактом можливої причетності Кучми до вбивства Гонгадзе не було закрите. Пінчук досі контролює три потужні телеканали. Він намагається будувати добрі стосунки з тими, хто при владі. Його витрати на предмети розкоші – як-от будинок у Лондоні за $120 мільйонів – фактично дорівнюють видаткам його фонду. За роки свого існування фонд витратив $125 мільйонів не лише не благодійність, а й на організацію конференції Yalta European Strategy.

Його роль для України, однак, все ще не визначена.

– Олігархи не несуть нічого хорошого для України, – говорить політолог Тарас Кузьо. – Але серед усіх олігархів він, безумовно, найпрогресивніший.

Але Олег Рибачук, колишній Голова Секретаріату Президента Ющенка, ставить під сумнів щирість Пінчука.

Перед початком Євромайдану, говорить Рибачук, «коли був весь цей тиск з боку Росії, і у нього був бізнес і в Криму, і в Росії, він не дуже заохочував рух України в ЄС. Його ідея полягала в тому, що стати членом ЄС буде помилкою для України. Таким чином, він шукав якийсь компроміс».

Ізобель Кошів