Якщо ви хочете, щоби концерт пройшов у психіатричній лікарні і виглядав там не шматком смаженої риби на празькому торті і не пляжним шезлонгом на полюсі, якщо ви реально хочете, щоби в того концерту не було нестерпно солодкого або ж нудно кислого присмаку, якщо цей концерт має весело ламати радянські і пострадянські стереотипи, то яку з сучасних українських музичних груп ви запросите як виконавців?
Звісно ж, ту, що у стилі dark cabaret. Звісно ж, ту, яка використовує у сценічному дійстві крутий мікс з провокаційного шоу, фрік-маніфестації та театральних перформенсів з елементами шизо-арту.
Тому головний промоутер парадоксального, як для наших країв, відкритого концерту «у хаті веселій», завідувач кафедри психіатрії Івано-Франківського національного медичного університету професор Михайло Пустовойт запросив до Прикарпатського обласного клінічного центру психічного здоров’я гурт Dakh Daughters.
Гурт, якому не вперше проламувати кригу інерції і рутини. Гурт, що вже більше як десять років сприяє тому, щоби поняття «українське» ніде у світі не асоціювалося з вторинністю і провінційністю. Естрадно-театральну формацію, яка усією своєю творчістю і всім своїм драйвом заперечує культ норми, заперечує право будь-якої системи нав’язати нам своє розуміння «правильного» або «неправильного», «здорового» або «перверзійного».
Ну і все вийшло. Концерт відбувся. Народу набилося стільки, що довелося зносити стільці з кількох поверхів, й все одно на всіх не стало. З міста прийшли і приїхали десятки, а може й сотні, тих, хто вперше дізнався про існування клініки на Медичній, 15.
Поважні доктори сиділи разом з пацієнтами, а фани Dakh Daughters поряд з тими, хто вперше слухав і дивився dark cabaret. Доньки «Даху» порвали зал, запустили карусель свободи, маніфестували, провокували, відривалися як належить і вивели гноблені сенси за межі смислової буцегарні, за межі старих трухлявих шаблонів про «божевільню» як передкінцеву станцію долі.
Михайло Пустовойт каже про мистецтво як про одну з технологій «дерадянізації» української психіатрії. Руйнування радянщини в стінах однієї лікарні тут перетворюється на своєрідну концептуальну модель сучасного мистецтва як прийнятної і нерепресивної терапії для тих, хто ніяк не може відірвати погляду від минулого і звичного, для кого ностальгія за примарними «кращими днями» та «світлими роками» врешті-решт перетворилася на параною. Для тих, хто своїм нав’язливим небажанням жити у базовій реальності, у даному нам часі і просторі прагне перетворити і своїх ближніх, і цілу громаду на колективного мешканця примарних світів.
Саме тому захід, що відбувся 28 квітня у центрі психічного здоров’я, став чимось більшим за концерт популярного гурту, більшим за акт мистецької терапії для пацієнтів центру. Для цілого Франківська він став ковтком свіжого повітря, вікном за межі війни і суспільної депресії, «точкою зборки» того важливого, що волею обставин відійшло на другий план, що стало вже забуватися.
І хто наважиться сказати, що це було несподівано?
