Це перший будинок видатного архітектора Фредерика Януша, побудований в Станіславові для Кароля Ґаусвальда. Тут же на аттиковому поверсі Януш і жив.
Наші сучасники його теж вдосконалили, придумавши кондиціонер.
А давні греки придумали колись, раз і назавжди, колону як ідеальний опорний елемент. А кожен ідеал людство намагається обрамувати. Тому колону потрібно було достойного увінчати, завершити.
Для цього невдовзі людство створило п’ять базових видів архітектурних ордерів, способів декоративно-конструктивних завершень колон і всього прилеглого.
Ордер означає “порядок” і регламентує підпорядкування елементів фасаду певному стилю, який підпорядкований певному часу.
Найбільше ознак ордеру прийшлось на капітель: дуже грубо кажучи, зовні ордери відрізняються ступенями її біоморфності, тобто тим, що з рослин на неї навішано і чи взагалі щось туди додано, крім геометричних елементів у вигляді плоских нашарувань чи скручених волютами кам’яних сувоїв.
Це визначало характер будівлі. Приблизно як у птахів характер визначається хвостом. Що більше характерів – то ситуація некерованіша. Тому в розмаїтті ордерів надовго стримались. І, не примножуючи сутностей понад необхідність, постарались обмежитись п’ятьома: колонами теж не треба ризикувати, перевантажуючи їх можливостями.
В результаті колона як опорний відповідальний символ стійкості була строго регламентована від кореня і “паспортизована”, як автомобіль.
Підпорядкування стилю мало майже релігійну строгість і відслідкованість пропорцій.
Приналежність до певного ордеру спочатку могла сказати навіть про географічне походження. Тобто якби римська колона доскакала в Грецію, то її б вичислили.
Коли виявилось, що такій досконалій універсальній архітектурній формі, як колона, стало замало місця на землі, вона полізла на стіну: появився пілястр – плоский вияв колони, що ніби вростав у стінку всією протяжністю. Він ніби символізує силу, приховану в стінах, опóру і вічну відданість стилю. І увінчується тими ж капітелями, тільки наполовину вбудованими у фасад, “горельєфними”.
Колона і пілястр від початку “заплямовані партнерством” у завданні ритму, членуванні фасадів, темпоральною протяжністю.
Тільки несучість пілястрів – не буквальна, а у пронесенні духу архітектурного історизму через століття: щоб не відривались, щоб пам’ятали, звідки що взято і що прафасади наші не глиною мазані, не сіном прикриті. Бо свої базові принципи європейське “містобудування” котило поперед себе так виважено, ґрунтовно, з незмінною обережністю, що докотились вони і до нас теперішніх.
От, наприклад, цей будинок у Франківську на самій Незалежності. Унікальний, як все, що на ній збереглось відтоді. Він – з кількаскладовою жилою мансардою над усім фасадом і балконом над горішнім ступінчастим карнизом.
І тягнуться до карнизу знизу ті самі фасадні пілястри. Які теж увінчуються іонічними волютами. Як архітектурний мотив вони з’явились невдовзі – через пару тисячоліть – після перших рукописів у сувоях, відтворювали в камені їхню форму і засвідчували єдність наук теоретичних і практичних та основоположну твердість першознань. Саме цей викрутас, схожий на згорток пергаменту, став колись супровідним для колон як символ сили. Бо сила, силенна по-справжньому, базується на знаннях і розуміннях, тому що вона почалась зі слова, як все людське. І, як все архітектурне почалось з колони, вона, як і слово, створює зв’язок Верхнього з Нижнім.
Тільки навряд чи думали “силові символісти”, автори цієї кам’яниці, що в далекому майбутньому тут перемагатиме ще страшніша сила – базована на незнаннях. Вона стихійна, і перемоги її беззмістовні, але шкодять надовго.
Їй невідомо, що там у ті кам’яні папірці волютної іонічної капітелі загорнуто. І сама вона нічого загортати не стала, а відверто, прямо і рівненько вмостила на фуст пілястру кондиціонер. І вивалила прямим текстом Слово: LG!
Додала цьому важкому архітектурному елементу повітряної легковажності. Ніж порожняком стовбичити, хай краще через себе “воздух” ганяє. Бо вся ця дорично-іонічна коринфськість до дупи, коли йдеться про задуху, тропічну спеку та інші види внутрішньомозкового уявного пекла.
Тобто цей кондиціонер – це той самий “хуй” на паркані, просто в якості паркану використано цінний унікальний фасад. Зате влітку з нього крапає.
Зроблено це дуже смішно, тільки це не усмішка, а посмішка – від “посміховисько”. І розтягнута вона на самому короткому проміжку між двома управліннями архітектурами: обласною і міською, оточена ворогом.
Але чомусь жодні комунальники і не збираються забілювати мерщій цей символьний “хуй”.
А якщо можна так, то чому б взагалі не вбудовувати замість капітелей кондюки? Можна з іонізаторами, для іонічності. Створити свій “кондючний” ордер, чи то кондомонічний. Орнаментальність має бути службово-практичною. А ґвалтування – взагалі процес, хоч і лінійний, але неоднозначний. Зброєю ґвалтівника може бути й пілястр – у розпорядженні вдячних нащадків з усіма проявами “не менше, ніж вартості”.
Читайте також:
