В Івано-Франківську архітектори та представники міської влади говорили про збереження історичної спадщини, планування інфраструктури та відпочинкових зон. Дискусію «Куди прямує архітектура Івано-Франківська» ініціювала платформа «Тепле місто».
Начальник міського відділу з питань охорони історичної спадщини Володимир Ідак розповів, що робить місто для збереження пам’яток архітектури. Засновниця ініціативи «Франківськ який треба берегти» Марія Козакевич поділилася досвідом, як залучати франківців до збереження власних будинків. Проєктування інфраструктури та громадських просторів обговорили архітектори Андрій Коман та Ірина Чолій. А заступник директора Департаменту містобудування та архітектури Артур Прокіпчук розказав, як Івано-Франківськ через конкурси залучатиме міжнародних фахівців до реставрації архітектурних об’єктів.
Плече активним мешканцям
За словами Володимира Ідака, останніми роками міська влада системно працює над збереженням архітектурної спадщини. Для цього затверджена програма охорони культурної спадщини Івано-Франківської міської територіальної громади на 2022-2024 роки.
Подібні програми діяли й раніше: у 2016-2019 та 2019-2022 роках.
«Програма, яка розроблялася на 2016-2019 рік, була декларативна, і дуже мало з тої програми було виконано», – визнає Ідак.
Та перша програма передбачила реставрацію архітектурних пам’яток на суму, непідйомну для міського бюджету. Тому далеко не все вдалося реалізувати. Проте тоді вперше у місті розробили Генеральний план, суміщений з історико-архітектурним опорним планом. Так, у червні 2019 року затвердили зміни до Генерального плану від 2001 року.
«Опорним планом міста окреслені всі охоронні зони, пам’ятки архітектури, визначено об’єкти, які треба взяти на облік. Дуже багато об’єктів ми опустили, не все доглянули, цей процес йде. В Україні мало міст мають повністю проведену процедуру затвердження Генерального плану в складі з історико-архітектурним опорним планом міста. Івано-Франківськ має цей план», –зазначає Ідак.
Окрім змін до Генплану, у 2018 році коштами міського бюджету відреставрували фасад пам’ятки на вулиці Курбаса, №5, 7, 9.
У рамках другої програми (протягом 2019-2022) вдалося відреставрувати кілька будинків та вулицях Мазепи та Шевченка.
«Уже в 2019-2021 роках ми почали робити фасади будинків по вулиці Мазепи, Шевченка, наробляти проєктну документацію на наступні об’єкти. Ми хотіли зосередитися на вулиці Шевченка, щоби закінчити, вилизати, будемо так казати, містобудівельний комплекс вулиць», – розповідає Володимир Ідак.
Тоді за кошти міського бюджету відреставрували будинки на вулиці Мазепи 5, 7, 9, спарений будинок №22-24 на вулиці Шевченка, так званий будинок з химерами на вулиці Шевченка, 44.
«Ми підводили людей до того, що треба розвивати процедуру співфінансування, оскільки коштів на всіх не буде. Ми хотіли співфінансуванням розширити коло об’єктів, які залучимо до реставрації. Але нам не вдалося. Потім війна перервала цю процедуру», – розповідає Володимир Ідак.
Єдиним прикладом якісної реставрації за кошти самих власників Ідак називає будинок на вулиці Курбаса, 8. Роботи профінансував власник частини будівлі підприємець Ростислав Кукурудз.
Господарів будинків, які мають історичну цінність, Володимир Ідак закликає укладати охоронні договори, об’єднуватися у ОСББ. Адже юридичні особи можуть отримати не лише співфінансування з міського бюджету, а й грантові кошти.
«В місті кілька сотень пам’яток архітектури, а тих об’єктів, які претендують на взяття на облік, – понад 600. А тепер скажіть мені: який бюджет якого міста витримає, щоби за міські кошти реставрувати? Але там, де є активні мешканці, ми підставляємо плече», – запевняє Ідак.
Відчути причетність до міста
Ініціатива «Франківськ який треба берегти» відновила у місті 40 старовинних дверей. Засновниця ініціативи Марія Козакевич переконана: франківців потрібно залучати до збереження історичної спадщини.
«Ми маємо багато позитивних прикладів, як мешканці самі активізуються і починають доглядати за своїми будинками, – розповідає засновниця ініціативи Марія Козакевич. – Люди хочуть чогось красивого. Коли вони бачать, наприклад, вже відреставровані двері, їм хочеться цей процес покращення продовжувати. Вони долучаються до співфінансування: деколи це буває вся сума, деколи відсотків від 50. Ініціатива допомагає знайти мецената чи виграти грант», – ділиться Козакевич.
За її словами, коли мешканці будинків долучаються до реставрації дверей, вони набагато дбайливіше до них ставляться. Якщо ж на початках, каже Козакевич, мало хто вірив у перспективу ініціативи, то зараз люди самі пропонують гроші на реставрацію, знаходяться меценати, гранти.
«Хтось міг дати гонорово кілька десятків тисяч гривень. Були випадки, коли до мене підходила пенсіонерка, яка просто швиденько пхала 100 гривень в кишеню, щоб я не змогла їй віддати. Я кажу: ну я ж не буду у вас гроші брати, я ж навіть не просила. А вона каже: я живу в цьому будинку 50 років, я, дасть Бог, тут ще трошки проживу, я хочу гонорово заходити в ці двері і знати, що я хоча би копійку, хоча би одну гривню на це дала», – розповідає Козакевич.
Окрім зовнішнього вигляду будинків, каже активістка, важливо берегти те, що всередині в будівлі.
«Декорування під’їзду, начиння, яке є всередині в помешканні, збережений старовинний паркет, пічки, плитка, перила, ковка, ліпнина – це все спадщина. Зберігаючи ці всі речі, ви капіталізуєте свою приватну власність. Повірте, через років 10-15 люди стануть ще мудріші, ніхто не буде цінувати ваш лінолеум чи пінопласт, чи гіпсокартон, яким ви закрили ліпнину. Якщо ви зберігаєте стару пічку чи двері, ви збільшуєте вартість вашого помешкання», – каже Козакевич.
Активістка переконана, що у місті варто посилити просвітницьку роботу та пропагувати культуру збереження історичної спадщини.
«За час повномасштабного вторгнення я особисто провела 80 екскурсій – і для переселенців, і для містян. Це і різноманітні просвітницькі виставки просто на вулиці. Ми людям розповідаємо про місто, закохуємо в місто, поглиблюємо їхні знання з історії і їхнє відчуття причетності до міста», – розказує Козакевич.
Ініціатива «Франківськ який треба берегти» також розробляє кілька просвітницьких проєктів.
«Це дитяча франківська абетка, розмальовки з інтерактивними завданнями, вімельбух, інші видання для того, щоб справді вирощувати цього свідомого містянина з маленьких років. Сподіваюсь, нам вдасться це швидше – до того, як Франківськ повністю забудують чи знищать спадщину», – каже Марія Козакевич.
Конкурси – наше все
На переконання заступника директора Департаменту містобудування та архітектури Артура Прокіпчука, всі проєктні та будівельні роботи в центрі Івано-Франківська мають проходити через конкурси.
«В середмісті, напевно, всі об’єкти мали би йти на конкурси – чи це пам’ятка, чи не пам’ятка», – наголошує Прокіпчук.
Днями Департамент містобудування та архітектури відновив міжнародний конкурс на концепцію реставрації з пристосуванням будівель на вулиці Левка Лук’яненка, 14-16 (колишня вул. Мельничука).
На конкурс вже зареєструвалося майже сто учасників з усього світу.
«На майбутнє задумок є багато, але хочу подивитися, у що виллється саме цей конкурс. Це конкурс на реставрацію з пристосуванням пам’яток архітектури. Ми бачимо, що проєктують в нашому місті, що проєктують у Львові, у Києві, бачимо, що проєктують і будують за кордоном. Наприклад, у Австрії весь центр Відня під охороною ЮНЕСКО. Але він фактично не реконструйований, а пристосований, надбудований, видозмінений. Для того цей конкурс є міжнародним, щоб зрозумііти бачення фахівців з-за кордону. Там, я більш ніж впевнений, розуміють, що таке пам’ятка, у будь-якому разі не менше, ніж в нас», – каже Прокіпчук.
«Конкурси – це наше все. Це той інструмент, який ми повинні взяти і використовувати щодня. Ми маємо суперкрутий приклад Львова. Львів робить неймовірно круті проєкти через конкурси», – підтримала Прокіпчука архітекторка Ірина Чолій.
При цьому конкурси, на переконання Ірини Чолій, мають оголошуватися не лише на архітектурні пам’ятки, а й на проєкти дизайнів у комунальних закладах. Тільки так, каже Чолій, вони зможуть конкурувати з приватними закладами.
«Я дійшла такого висновку: кожен ремонт, який буде відбуватися в Івано-Франківську в комунальному закладі, мусить проходити через конкурс. Поки до самих людей не дійде, що треба робити проєкт, таку постанову треба прийняти на рівні міста. В конкурсному журі повинні сидіти архітектори і дизайнери. Ніякі волонтери чи депутати, а просто спеціалісти своєї справи», – вважає Чолій.
Архітектор Андрій Коман вважає, що потрібно заохочувати всіх учасників конкурсу, а не лише переможців.
«Конкурс має бути двоетапним. На першому етапі всі охочі подають свої резюме, далі комісія відбирає потенційних кандидатів. І на другому етапі за розробку проєктних рішень всі відібрані учасники отримують якусь оплату. Тому що просто інвестувати дуже багато часу і зусиль у конкурси, які зазвичай закінчуються нічим, в принципі проєктним організаціям, які і так мають багато робити і завантажені, нецікаво. Їх треба зацікавлювати брати участь, якщо не хочете, щоб у цьому конкурсі брали участь лише студенти», – каже Коман.
Середмістя – пішохідна зона
Окрім проблеми збереження архітектурної спадщини, експерти зачепили тему просторового розвитку Івано-Франківська, розширення пішохідних зон та просторів для відпочинку.
На переконання архітектора і урбаніста Андрія Комана, історична частина Івано-Франківська має бути пішохідною. Йдеться про територію в межах вулиць Дністровська, Грушевського, Січових Стрільців, Новгородська.
«Можливо, там мають бути винятки для заїзду транспорту до певних установ, організацій і так далі. Тобто це все треба опрацьовувати, але весь цей квадрат має бути у такому стилі, в якому зроблено Міцкевича, Лесі Українки. Тобто воно має продовжитися, має бути в одному рівні, безбар’єрне, з озелененням, з якимись додатковими функціями громадського простору, щоби людям там було цікаво проводити час, і з дуже мінімізованим доступом транспорту туди», – зазначає Андрій Коман.
Проєктно-консалтингова компанія Urban Progress, яку очолює Коман, проєктувала реконструйовані пішохідну площу Міцкевича і вулицю Лесі Українки.
Тоді, каже Андрій Коман, ніхто не уявляв, як ця територія може бути виключно пішохідною, а зараз вже ніхто не уявляє її з автомобілями.
«Коли ми робили Міцкевича і Лесі Українки, ми хотіли, щоб вони були повністю пішохідні. Але замовник каже: то треба увійти в ситуацію – там розіграний конкурс на паркомісця. Ми спроєктували, щоб могли заїжджати і паркуватися машини, але коли вже все було реалізовано, то всі подивилися і кажуть: «Як круто! Як сюди можна запускати машини? Стануть десь в іншому місці», – пригадує Коман.
За його словами, вже був розроблений проєкт реконструкції від ратуші до ЦУМУ. Ця площа мала стати продовженням пішохідної зони Лесі Українки – Міцкевича. Але війна завадила реалізувати проєкт.
«Якщо говорити про площу Ринок, то, звичайно, там не має бути ніякої парковки. Це має бути так само гарна пішохідна зона у тому самому стилі, як Лесі Українки – Міцкевича. Ті люди, які там проживають, – це теж важке і дискусійне питання. Крім людей, є й заклади харчування, і готелі, й адміністративні заклади. Тут немає якогось єдиного універсального рішення, треба підходити індивідуально до кожної ситуації, але це все вирішується просто технічно, це все можна зробити. Я надіюся, що ми дійдем до реалізації і проєкту на площі Ринок. Бо особисто мені соромно, що центральна площа міста має вигляд базару», – зазначає Коман.
Більше рекреаційних зон
Ірина Чолій проєктувала рекреаційну зону на Вовчинецьких пагорбах. Відпочинкову локацію з фотозонами, оглядовим майданчиком, обладнанням для пікніків та розвагами просто неба відкрили два роки тому.
«Я до сих пір із захватом розказую про все, що відбулося. Тому що проєкт нестандартний. Це були дослідження, це були зустрічі, виїзди. Це були різні воркшопи на локаціях, де питалися думку і діток, і дорослих. Тобто підготовка була колосальна. Всі мої ідеї, все, що я хотіла донести, – все реалізувалося майже на 100%. Це, напевне, просто була якась магія місця, і команди, і людей», – пригадує Чолій.
Єдине, чим не задоволена архітекторка, це якістю робіт підрядника: за два роки подекуди злазить захисне покриття та поламалися деякі елементи.
Однак, переконана Ірина, подібних місць в Івано-Франківську можна облаштувати більше. Зокрема, на Німецькому озері чи берегах Бистриць Солотвинської та Надвірнянської.
Також Ірина Чолій пропонує змінювати підходи до облаштування дитячих просторів.
«Дуже боляче, коли ти заходиш в якийсь двір, а там на три метри втиснули гойдалку, карусель і пісочницю. І ти думаєш: як можна не любити дітей, щоб робити для них оце. Я навіть не знаю, як це назвати», – каже Ірина.
Вона пропонує до проєктування дитячих майданчиків залучати дітей – збирати дитячі ідеї і втілювати їх у життя.
«Дуже важливо, щоби дитячі майданчики були природними, там має бути багато піску, багато дерева. Дітки мають мати можливість гратися з водою. Таким чином вони навчаються. Дитячі майданчики не можна огороджувати. Там не має бути ніяких парканів, бар’єрів. Є ще така дуже специфічна думка, ми говоримо про певні ризики, не можна робити дитячі майданчики абсолютно безпечними. Це не є добре. Ми мусимо їх робити безпечними до певної міри, тому що дітки повинні навчитися стрибати і падати, правильно групуватися чи ризикувати», – вважає Ірина Чолій.
За її словами, проти інших українських міст у Франківську з дитячими просторами не все так погано.
«Мені здається, що у Франківську вже багато хто зрозумів, особливо забудовники, вони справді стараються, вони навіть цими своїми дитячими майданчиками підкупляють своїх клієнтів, – каже архітекторка. – І правильно роблять».
Що ще почитати на КУРСі про архітектуру Івано-Франківська:
- Остап Українець. Путівник архітектурою для рагулів
- Андрій Назаренко. У пошуках архітектурної цінності центрального ринку Івано-Франківська
- Юліан Чаплінський про Івано-Франківськ: як зберегти архітектурну спадщину і зробити місто кращим
- Денис Квасов: Як зробити з Франківська “розумне” місто
- Ігор Панчишин. Архітектурна спадщина Івано-Франківська: чи справді ми розуміємо, що це таке і навіщо вона нам?
- Ігор Панчишин. Це місто просто приречене
- Віктор Зотов: Як має змінитися Івано-Франківськ та що йому заважає
- Ростислав Шпук. Пересічність потворного: як франківці добивають архітектурну спадщину
- Ростислав Шпук. Опиратися безнадії: про “Дністер”, пам’ять і сенс