…який спроєктував і збудував у Станіславові з 1909 року до війни 1914-го шість камʼяниць: дві Гаусвальда, дві Хованця, теперішню бібліотеку на Чорновола і камʼяницю «Австрія» (готель «Дністер»).
Перша чорна п’ятниця була насправді після чорного четверга, 25 жовтня 1929 року в США, коли ще вчора цінні папери – акції – були викинуті в продаж у рекордній кількості і знецінились за два дні на 90%. Миттєво було втрачено 25 млрд $.
До того часу Януш вже 15 років жив у Чикаго, спроєктував і збудував там 7 хмарочосів і кілька кінотеатрів на замовлення електричного новатора, комунального та залізничного магната і мецената британця Семюела Інсулла.
У 1900-1920-х роках Чикаго накрив будівельний бум, зробивши його найінтенсивніше зростаючим містом світу. За ці роки його населення збільшилось на мільйон. Воно перетягувало на себе від Нью-Йорка звання культурної столиці США.
Там Януш і осів після Станіславова, заснувавши, знову ж таки, архітектурно-будівельну фірму Hooper & Janusch, що проєктувала і зводила хмарочоси на замовлення електромагната й інтелектуала Семюела Інсулла.

Їх поєднала, як не дивно, любов до опери. Саме під керівництвом Інсулла в 1929-му у Чикаго зʼявився оперний театр Civic Opera House (Громадська опера), другий за величиною в США. Він має вигляд дебелого 45-поверхового фотелю, що отримав назву “трон Інсулла”, а в простонародді – “безумство Інсулла”, бо простонароддя вважало цю будівлю подарунком його дружині, популярній красуні-акторці Гледіс Уолліс, з якою він врешті прожив усе життя. Театр у будівлі займає, всупереч традиції, горішні поверхи.
А колись, у 19 років, він починав карʼєру в Лондонському представництві Томаса Едісона. А у 1881-му, в 21 рік, відростив для солідності бакенбарди й емігрував у США, щоб влаштуватись в його першу компанію «Edison Electric Light», де невдовзі став його особистим діловим секретарем і керував будівництвом електростанцій в США. Потім був співучасником заснування славетної General Electric, яка реалізувала винахід шефа, виготовляючи практичні лампи.
Згодом Інсулл, очоливши у 1897-му «Чикаго Едісон», зробив революцію в електроспоживанні США, придумавши дворівневі тарифи, які змінювались протягом доби залежно від попиту на електрику. Отримані заощадження сягнули 32%, компанія Інсулла розквітла й отримала ексклюзивну франшизу від міста. Сам він тим часом скуповував акції комунальних підприємств та лінії електрозалізниць, які одразу модернізував, і став найбільшим комунальним інвестором Чикаго.
Відійшовши від Едісона, він у війні струмів перейшов на бік перемагаючого змінного. А щоб його струм був найдешевший, збудував великі парові турбіни з електростанціями в Індіані, де видобував вугілля.
Одночасно по-українськи займався благодійнстю, щедро фінансуючи лікарні Чикаго, а в час Першої світової був призначений головою Ради оборони Іллінойсу.
Спонуканий інтересом до опери і бажаючи привести її в кожен дім, він також причетний до створення першої радіостанції в Чикаго.
Його перші транслятори розмістили на даху його компанії. Згодом Інсулл скупив ще кілька потужних радіостанцій і переніс обладнання на дах своєї Громадської опери, встановивши найпотужніший тоді радіопередавач на 50 000 Вт.
Згодом ці радіостанції з операми стануть головною віддушиною Фредерика Януша, бо після 1929 року він залишився без замовлень: крах Волл-стріт потягнув за собою імперію Інсулла. Вона мала надвисокий рівень акціонування, тобто позиковості: з 500 мільйонів лише близько 30 належало йому, в результаті згоріли кошти 600 000 вкладників. Від краху жодної іншої компанії не постраждало стільки акціонерів, серед них і наш архітектор, захоплений проєктами магната-новатора.
Опанування електроенергії та винаходи, повʼязані з нею, відчутно піднесли рівень життя в США і розбалували економіку. Вона виглядала великою, але надулась насправді повітрям і злетіла, відірвавшись від реальності. І втратила керованість, не звертаючи увагу на перевиробництво, повсюдність спекулятивних операцій і дешеве кредитування чого завгодно банками, які тоді ще не поділялись на комерційні та інвестиційні і не заморочувались страховим захистом вкладів. Замість того держава захищала національне виробництво від іноземної конкуренції, обмежуючи міжнародну торгівлю. Цей протекціонізм США знижував ефективність світового господарства. В результаті американці охочіше купляли акції, ніж товари, стимулюючи перевиробництво одного й другого.
Ціни акцій росли швидше, ніж прибутки акціонованих підприємств. Їхній перевиробіток унеможливив виплату дивідендів вповні. Тільки от економіка не може вдавати з себе потужну надто довго. Що артистичніше вона тримає міну, то вибуховішою стає міна під нею.
Інсулл лідирував у будівництві електростанцій та мереж передачі електроенергії. Приклад вкладання грошей у його справи був заразним: все, що він робив, було надсучасним або просто милим, як-от створення радіостанції для трансляції класичної музики чи будівництво тієї ж чиказької Громадської опери і навіть власноручне формування її першої трупи.
Театр відкрився 4 листопада 1929-го. Фінальні акорди премʼєрної «Аїди» виявились фіналом безбідного життя самого Інсулла, а заодно і Януша, який активно вкладався у її акції, що, як виявилось, не мали захисту. Така фінансова діяльність створювала передумови кризи, яка одразу пандемійно поширилась світом, експортуючи масове безробіття, банкрутства, соціальні й політичні потрясіння. Німеччині ця криза невдовзі принесла владу нацизму.
В 1933-му Гітлер став канцлером, а в США президентом – Рузвельт, який, не виходячи з паралічу на той час вже 12 років, зміг вивести з нього економіку, замінивши збанкрутіле її самоуправління кейнсіанською системою держрегулювання. До федерального рівня було розширено приватну ініціативу Генрі Форда – мінімальну зарплату. Банківську діяльність сегментували і впровадили обовʼязкове страхування вкладів. Від сухого закону нарешті відмовились. Вдячне суспільство, включно з надокучливими папараці, ніколи не акцентувалось на каліцтві свого президента, ніби не помічаючи візочка, який сам він перетворив на обʼєкт власних жартів.
Потім остаточно вилікувала світ від кризи війна, як і нас від ковіду. Зброя – це нездорово, але тоді масове її виробництво оздоровлювало економіки багатьох країн і знищило середньосвітове 25-відсоткове безробіття.
Розгубивши фінансову опору, розгублений Інсулл змушений був пуститись у тимчасове біженство від правосуддя за кордон, звідки його екстрадувала Туреччина. Але кількарічний суд зняв з нього усі звинувачення.
Через 4 роки після цього він раптово помер від зупинки розхитаного проблемами серця на ескалаторі паризького метро, яким користуватись йому категорично не рекомендували лікарі, проте він вважав себе надто бідною людиною для таких обмежень.
Смерть настала, коли сходова стрічка підносила його до виходу, ескалатор виявився дорогою в один кінець зовсім не метафорично.
І справді, шляхи грошей несповідимі: після смерті його майно оцінили в $1000, а борги – в $14 000 000.
Януш у 1929 році переїхав за 300 миль від Чикаго у провінційний Ігл-Рівер у Вісконсині. У 1961 році місто всесвітньо прославилось, коли місцевий сантехнік заявив, що троє інопланетян посадили свій космічний корабель на його курячу ферму, попросивши у нього води в обмін на млинці.

Тут Януш спроєктував і за рік побудував сімейну двоповерхову віллу на березі Журавлиного озера (Kranberry), одного з 28 місцевих озер, що утворюють водяний ланцюжок вздовж річки Ігл-Рівер і перетворюють містечко на курорт, розбавляючи міський ландшафт недоторканними водяними площами.
Тоді ще не існувало закону США «Про національну екологічну політику», який ввів поняття ОВД – міжнародно визнаної оцінки впливу на довкілля пропонованого проєкту, без якої тепер неможливе велике будівництво. Так, людина важливіша, ніж територія, але довкілля важливіше, ніж людина.

Одним з перших новаторств Рузвельта було створення Громадянського корпусу охорони довкілля. Держоргани України теж вдають, ніби захищають екологію, і навіть створили Водний кодекс з його поняттям прибережної захисної смуги. Його ст. 88 забороняє будівництво навіть автостоянок, дач, гаражів та баз відпочинку на відстані менше як 50 м від води озера площею більше як 3 га. Бо фундаменти біля озер травмують джерела ґрунтових вод, перерізаючи водні артерії, й перекривають чисті підземні стоки, що живлять озера, додаючи їм самоочисності. Це не завадило побудувати, наприклад, «Парус» біля франківського озера площею 33 га, створити проєкти прибережних «реабілітаційного центру», церкви і т. д. Ну, але ж парусу місце у воді, не придерешся. Ніщо не здатне наповнити парус так, як дихання девелопера. А вода в розумінні наших чиновників – це лише те, що стікає з гуски і на чому пишуть вилами. Ніби на доказ, від струмка, що живив мале озеро в парку ще з часів Ромашкана, віднедавна залишилась лише труба – символ кінця всьому.
В Ігл-Рівері Януша позначали вже не як віденського архітектора, а чиказького. Там у своїй віллі в завидному місці з не менш завидним видом на Журавлине озеро він прожив до останнього, 1957-го, року, проєктуючи приватні будинки для жителів Вісконсину і Есканаби, штат Мічиган, з перервами на ловлю форелі в багатій озерно-річковій системі Ігл-Рівера, а вечорами прослуховуючи опери по радіо, створеному Інсуллом. Приохотився до них і його син, вундеркінд Джон, який, воліючи чути музику, ніж однолітків на вулиці, тримав з усіма асоціальну дистанцію. Хлопчик більше дослуховувався, ніж допитувався, що сприймалось недомашнім оточенням як зверхня зарозумілість. Згодом він таки дослухався: став найвидатнішим антропологом світу. Про нього – окрема розмова.
З 1933-го по 1934 рік Чикаго святкувало своє століття і вирішило показати замученому кризою світові промінчик в кінці тунелю всесвітньою виставкою «Століття прогресу», що гігантськи розкинулась на 1,7 км2 і в підсумку пропустила через себе 50 млн людей. Провідною зіркою призначили космічного гіганта Арктура, світло якого давало старт попередній Всесвітній Колумбійській виставці тут же 40 років тому – у 1893-му. Він став першою зорею після Сонця, яку людині вдалось побачити вдень.
Місцевого австрійця Фреда Януша запросили керувати віденським стендом виставки, яка була настільки демократичною, що українській діаспорі зробили виняток і, попри протест СРСР, дозволили відкрити єдиний недержавний павільйон «Україна» з будинком-галереєю Архипенка, який відповідав за український стенд, і літнім театром, а темношкірим, попри сегрегацію, дали можливість вшанувати афроамериканця, мисливця Жана-Батиста дю Сабля, який випадково заснував Чикаго, побудувавши перший будинок в безлюдних хащах, де згодом виросло третє місто США. В серпніʼ33 мерія оголосила український тиждень. Участь в цьому ЕКСПО розірваної України була така важлива, що її емігранти всіх країн влаштували спільнокошт, зібравши непідйомну суму.
Його анотація обіцяла зануреному у Велику депресію світові «показати щасливіше не надто віддалене майбутнє, яке рухатиметься інноваціями в науці й техніці, світом технології та прогресу, дозволити зануритись в утопію, або ідеальний світ, заснований на демократії та виробництві. Майбутнє – це єдність науки й держави. Наука знаходить, промисловість застосовує, людина відповідає».
Вечір відкриття ярмарку розпочинався з поклоніння можливостей людини всесильним небесам: потужні прожектори автоматично активувались від зʼяви променів Арктура, їх було сфокусовано на фотоелементах в астрономічних обсерваторіях, а потім трансформовано в електричну енергію, яка керувала автоматами. Прикинувши, що ця зоря знаходиться на віддалі 40 світлових років від Землі, організатори повважали, що це прибуло саме те світло, яке вона випромінила в час попередньої виставки, у 1893-му. І тепер Земля ці промені прийняла й відбила, галактичний контакт відбувся.
На відміну від футуристичних стендів, що демонстрували майбутнє, український павільйон, навпаки, присвятився історії й мистецтву і, за свідченням преси, “став важливим осередком культурного життя Чикаго”.
Наша дівчина Марія Любас стала переможницею конкурсу краси цього Всесвітнього форуму. Стерта з глобусу Україна в той же час помирала від голоду і розстрілу свого Відродження.
Ініціатор виставки прогресивний мер Чикаго чех Антонін Чермак до їі відкриття не дожив. Розпочавши мерську каденцію з порятунку репутації мафіозного міста, боротьби з мафією і увʼязнення Аль Капоне, він був застрелений при виході з машини. Досі невідомо, чи ця куля призначалась не Рузвельту, який сидів поруч.
Через 4 роки після ЕКСПО, у 1938-му, Януш, який був автором першої будівлі з цілковитим бетонним каркасом в Станіславові – камʼяниці «Австрія», з бетону зійшов на лід: підхопив естафету проєктування авторських Крижаних замків, які з 1933 року стали курортною привабою Ігл-Рівера взимку, бо донор льоду озеро Silver Lake глибоке, а крига тоді трималась від трьох місяців.

Найпопулярнішим транспортом в Ігл-Рівері згодом став снігомобіль, бо зимовий Вісконсин суперсніжний.
Проєктуючи життєздатні льодові замки не на піску, а на воді, тобто зі замерзлої води, заввишки 6 метрів і завважки до 7 тонн, що збирались спочатку з 300, потім з 2000 тридцятикілограмових кригоблоків 30х25х50 см, архітектор демонстрував кригкість світоустрою і те, що музика в льоді застигає не гірше, ніж у камені, лід – це камінь, який точить не вода, а повітря.

Втілювала креслення Януша пожежна служба руками пожежників і волонтерів, які різали кригу бензопилами на рівновеликі кригоблоки.

Все це тривало майже 90 років, до глобального потепління, з іншими архітекторами, але тим самим кригодобувним обладнанням: пилою та конвеєром системою, яким доставляють брили від озера до пікапа. Тільки раніше піднімали на домкраті автомобіль Ford і конвеєр повертали за допомогою колеса. Тепер Ford замінила гідравліка, а результат посилюється підсвіткою.

Такий замок – це айсберг, від якого відсічено все зайве, включно з водою під ним, він – єдиний, якого людство гарантовано переживе.

Про те, що воно віддалилось від екокатастрофи, свідчитиме відновлення традиції щорічного спорудження цих незабрудненим кольором монументів, атмосферно замінованих при народженні, що за 4 місяці життя змушені коротко унаочнити багаторічні процеси руйнування природою. Вона руйнує рукотворне: теплом, холодом, вологою, сухістю чи цвіллю – це її інструменти витіснення всього людського.
Витрачання на цей невидимий архітектурний кубізм, організовану в форму прозорість – це надзусилля заради миті, схвалення тимчасовості й незримості. Ці замки – художньо вмотивована будівельна дитячість, айскрем в архітектурі.

В наш час айскремації зазнало останнє дітище Януша у Станіславові, але він вже про це не взнав.
І якщо його останніми відомими проєктами були замки з криги, які нищить тепло, то станіславівський замок знищив холод безумного прагматизму.

Сам Януш прожив при ясному розумі 75 років і помер у 1957-му (на цьому фото – за рік до смерті). Фактаж про нього й історичні фоти – результат мого спілкування з його онукою Teresa Trausch, за що їй дякую. Вона засмучена нашим ставленням до пам’яті.