fbpx

А якби Нік Вуйчич народився на Прикарпатті?

Суспільство 10:03, 13.04, 2016

"Слухай, а що якби Нік народився в нашому селі, десь так Рогатинського району Івано-Франківської області? Як думаєш, він також став би світовою легендою?"

Таке запитання виникло в мого коханого, який був разом зі мною на зустрічі з Ніком Вуйчичем в Києві 7 квітня цього року. 

Мені особисто дуже пощастило з підтримкою близьких людей, і в цьому випадку коханого, який максимально старається бувати зі мною всюди. І він, як цілком здорова людина, зустрівшись зі мною – людиною на візку, зрозумів дуже багато, ймовірно, багато переосмислив. Але допоки людей з "різним способом пересування" не зводить так чи інакше життя, мало хто настільки задумується впритул. 

Зараз Сашко та й мої друзі підмічають цілком непристосовані пандуси, які зроблені геть вертикально або заходять в стіну за дверима – і просто очі на лоба лізуть від інженерської думки, або на бордюри, які роблять і не задумуються, що їх варто понизити в місцях переходу дороги, і тому подібне. Так, зараз я би мала говорити зовсім не про те, а про те, наскільки сильна духом та мудра людина Нік Вуйчич і наскільки він молодець, що свого часу таки не здався, а долав і долає по цей час перешкоди і чітко йде до успіху, будучи вже успішним і щасливим. Це мотивує, це надихає. І ми всі (ті, хто побував на цій зустрічі) неймовірно вдячні за таке підбадьорення та натхнення.

Та все ж таки весь час протягом його промови і потім довгої дороги додому в голові роїлось безліч думок та роздумів. Адже кожен, АБСОЛЮТНО КОЖЕН, не застрахований від того, що з ним може трапитись ще сьогодні. Чому й справді, потрапляючи закордон, ми дивуємось на зручність вулиць, на доступність транспорту та закладів, наче в тій чи іншій державі всі люди з обмеженими можливостями?! Знаєте, чому так? Тому, що люди з глибоким та мудрим підходом не роблять пандусів чи доступного транспорту для інвалідів, для когось іншого, вони роблять для себе самих – на всякий випадок – адже від захворювань, травм, аварій, старості, врешті-решт, ніхто не застрахований.

Дуже прикро усвідомлювати, що було б, якби Нік, народившись в якомусь з наших сіл, загубив би себе та свої можливості, адже в школі було би важко вчитись через елементарну недоступність будівель, земляки, ймовірно, хитали би головою, співчутливо киваючи на каліку, а якщо би жінка все ж таки захотіла вийти за нього заміж, то в більшості випадків батьки її були б проти, адже пророкували б важке життя… Прикро, надзвичайно прикро. Адже справа не в дорогах, будівлях, транспорті чи ще якихось матеріальних речах: все це прийде тоді, коли зміниться наша ментальність. Адже Нік чи багато таких, як він, набагато здоровіші духовно та набагато успішніші, ніж більшість, так би мовити, здорових людей.

Допоки добирались з Києва до Івано-Франківська, змушенні були ночувати на залізничному вокзалі в кімнаті очікування для людей з особливими потребами, бо подія закінчилась о 22-ій годині, а потяг відправлявся до Івано-Франківська о пів на шосту ранку. Гордо висить на вокзалі столиці табличка про пристосовану кімнату очікування, навіть і англійською все прописано для іноземців. Але який кошмар там твориться вночі, адже і тут ймовірна корумпованість. Ми зареєструвались з Сашком, маючи квитки, але посеред ночі там не було й де ногою ступити. Зал був заповнений незрозумілими людьми, які явно до поїздок на потягах чи інвалідності не мають жодного відношення. Вони просто окупували собі всі диванчики та тихо-мирно спали. При тому, що культурно посунути когось з них було дуже важко, адже чомусь вони мало не відвойовують свою територію, яку їм буцімто хтось "дав" на користування зі всіма правами на те місце. Можливо, це безхатченки?! Можливо, не знаємо напевне, але те, що всюди бардак, – це однозначно.

Днями натрапила на жахливу статтю, як студенти ветеринарного факультету БНАУ вбивали цуцика та розчленовували його посеред вулиці, ще й фільмували це на камеру з дуже радісним настроєм та коментарями. Люди, схаменіться! Хіба це не істинна інвалідність??? Зараз наша з вами Україна в такому становищі, що неповносправних людей стає більше і більше через АТО, але це ще не проблема. Проблема – гнила середина людей, корупція, недбалість навіть за самого себе, аморальність, показова релігійність і цілковита бездуховність в реальності, антиввічливість, цинічність, безграмотність, незважаючи на безліч вузів та дипломи про закінчення, безцільність існування та пошуки щастя в тимчасових речах…

Як каже Нік Вуйчич, "допоки ми шукатимемо щастя в тимчасовому задоволенні, щастя і буде тимчасовим". А потім люди бідкаються, що все таке хитке, швидко закінчується і ламається… як фізичне, так і моральне! То дбайте про все так, як для самого себе. Робіть так, аби вистачило не тільки для вас, але і на наступні покоління. Любіть так, як назавжди. Речі ремонтуйте, а не викидайте. Саме тоді і буде моральне, інтелігентне, достойне суспільство.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: