Минулих вихідних у мене вдома перевстановлювали телефон та інтернет. Можна цілком серйозно стверджувати, що два дні поспіль без одного з основних благ цивілізації. В ООН інтернет визнали базовим правом людини, а я на мимоволі став учасником маленького соціального експерименту "вікенд офлайн", тобто позбавленим одного з людьских прав.
Які враження? Треба сказати, що всесвітня мережа є для мене водночас предметом та знаряддям праці. І дякувати Богу, що маю колег, на яких можу повністю покластися і спокійно проводити такі-от експерименти. Окрім стаціонарного, звичайно ж, маю і 3G модем, але цього разу вирішив ним не користуватися, про що аніскілечки не жалкую. Це не означає, що ці два дні я не юзав ком’ютер. Навпаки, успішно вдалося написати проект на конкурс грантів, бо нічого не відволікало та не заважало зосередитися. Але не онлайном єдиним, як то кажуть…
По-перше, я зміг більше часу приділити сім’ї: посидіти і поспілкуватися з дружиною, сходити з дітьми в театр, приготувати вечерю. В суботу після обіду вперше за дуже довгий час (навіть не пригадую, коли востаннє таке було) просто пограв у футбол у своє задоволення. Коли організовуєш якісь турніри чи береш участь у змаганнях – це одне. Постійний стрес, більше думаєш, чи щось не забув, а не граєш у футбол. А от просто так взяти і побігати "банда на банду" з двозначним рахунком, без "напрягу", як то кажуть, – що може бути краще?
В неділю ми з донечками були на дитячій виставі "Сонечко в тобі" Коломийського театру ім. Озаркевича. Ця, на перший погляд, звичайна дитяча вистава виявилася надзвичайно актуальною та глибокою за змістом. В ній йшлося про групу льлькового театру маріонеток, один з героїв якої (П’єро) зміг усвідомити, що ними всіма маніпулюють, смикаючи за нитки. Спочатку йому, звичайно ж, ніхто не повірив – ні кохана, ні друзі, ні вороги. Але в результаті П’єро вдалося переконати трупу в своїй правоті. Яким чином? Він просто взяв і обрізав нитки, за допомогою яких людина в сюртуку керувала маріонетками. Вам ця ситуація нічого не нагадує?
А мені досі не дає спокою думка про те, що Революція Гідності, річницю якої ми святкували (?) 21 листопада, почалася із заклику епатажного журналіста в одній з соцмереж вийти на Майдан в честь річниці Помаранчевої Революції. Журналіст цей, до речі, за рік, що пройшов відтоді, встиг стати депутатом ВР та зробити ще один неоднозначний меседж суспільству на рахунок оплати праці народних обранців. Таким чином, за один рік людина зробила стрибок соціальною драбиною від звичайного парламентського журналіста, що їздив на скутері, до нардепа, слова якого цитують всі ЗМІ країни. Але якою ціною? Невже більше сотні Героїв Небесної сотні та тисячі українських солдатів та добровольців поклали свої життя за те, щоб хтось зараз міг виблискувати в променях слави? Я вже не говорю про величезну кількість трагічно загиблих та зниклих безвісти мирних жителів Донбасу, які померли наглою смертю в своїх домівках через обстріли сепаратистів, загарбників, а можливо, і наших військових (кулі ж сліпі і не вибирають собі жертв). Ну, а з втратою Криму, я так розумію, що наше суспільство вже почало звикатися…
Сам собі задаю питання: чи вартували всі ці жертви того, щоб скинути режим Януковича? Чому в 2004 році ми змогли знайти компроміс, а цього разу – ні? Чому хвиля "арабської весни", яка прокотилася країнами Африки та Азії кілька років тому, теж зазвичай починалася із закликів в соцмережах вийти на вулицю? Якщо зірки запалюють, то це комусь вигідно…
Всі люди, в першу чергу, прагнуть задоволення своїх елементарних та первинних потреб: сну, їжі, сексу, а останнім часом і доступу до інтернету. Спробуй забери у людей хоч одне з цих благ – і ти отримаєш бунт. Угорщина – останній цьому приклад. Але якщо ці фактори настільки важливі для людства, то завжди знайдуться люди, які зможуть легко наживатися на них чи маніпулювати масами, використовуючи ці ресурси.
Той же дефіцит продовольства, який спонтанно виникає в різних куточках світу, змушує уряди країни регулювати ціни на основні продукти харчування, щоб запобігти (або спровокувати) масовим хвилюванням. Є комфортна впевненість в тому, що так само регулюється і всесвітня мережа інтернет та основні теми, які мусуються в ній.
Ми живемо в світі онлайну, і деякі новини стають відомі в усіх країнах потягом 5 хвилин з моменту їх появи. Якщо 200 років тому Наполеон міг виграти битву, але шляхом маніпуляцій переконати цілу біржову систему буквально на кілька годин в тому, що він її програв, то зараз це неможливо. Проте можливо інше – можливо маніпулювати думкою населення шляхом вкидання в мережу певних настроїв, думок та спонукання до прийняття тих чи інших рішень.
Останні президентські вибори в Україні виграла людина, команда якої змогла переконати всіх, що країні потрібен Президент, який зможе швидко навести порядок і мир. В парламентських перегонах виграє партія, складена з "Героїв" АТО з ПТУшною освітою та відповідним антуражем. Ви ще й досі вірите, що вибори проходять не у ФБ? Тоді ми йдемо до Вас…