вівторок, 16 жовтня

Про спадщину, реконструкцію і любов

Ігор Панчишин Архітектор, художник.
Наступаючи на горло власній пісні про реставрацію (консервацію), скажу про реконструкцію і пристосування. Навіщо взагалі потрібна реконструкція, якщо можна знести?
Архітектурне бюро Рема Колхаса "OMA" перетворило старий лікеро-горілчаний завод в Мілані в новий Центр мистецтв для фонду Prada, облицювавши історичну будівлю 24-каратним сусальним золотом і дзеркалами. Архітектурне бюро Рема Колхаса "OMA" перетворило старий лікеро-горілчаний завод в Мілані в новий Центр мистецтв для фонду Prada, облицювавши історичну будівлю 24-каратним сусальним золотом і дзеркалами.

У Фінляндії за будівлю року боролися чотири реставрації, у Великобританії найкращим проектом визнають перебудову історичного пірсу, головну премію Європи дають за реконструкцію соцжитла 1970-х років… Чому світ раптом так перейнявся історією?

Це пов'язано з тим, що змінилося життя суспільства в глобальному сенсі. У нас був досить вузький ракурс погляду на самих себе збоку, мало любові до себе в фігуральному сенсі, і це  зворотна сторона глобалізації. Ми любили все, що завгодно, тільки не самих себе і не ту атмосферу, яка є нашою нематеріальною спадщиною. Якщо подумати, то найбільше багатство, яке у нас є,  це наші спогади.

Форт Сен Жан – музей океанознавства в Бордо, архітектор де Круук

Ми не знаємо, що буде завтра і тим більше через рік. Ми можемо про щось мріяти і до чогось прагнути, але це станеться в майбутньому, і ми точно не знаємо, яким саме воно буде. Тому все, що ми любимо, вже з нами було. І нам слід знову полюбити якусь роботу часу, якусь даність, яка може здаватись похмурою, нудною, але потрібно повернути любов, душу, бажання жити, позитивну енергію, яскраву емоцію.

Існує статистика, виходячи з якої, в Великобританії в 1970-ті роки відсоток всіх реноваційних робіт становив 22% щодо всього будівництва, а через 20 років  уже 42%. З тих пір число тільки збільшується. Увага до місцевого, локального і його переосмислення стали глобальним трендом, глобальною думкою.

Передмістя Парижа – ті ж панельні будинки. Вся Прибалтика реконструює п'яти- і дев'ятиповерхівки. Це просто гігантський пласт роботи за останні 15-20 років, на який нарешті звернули увагу премії. Просто прийшов час. Офісні будівлі, житлові або громадські простори приблизно однакові, до цього всі звикли. А тут можливе якесь оновлення, щось несподіване.

У 99% випадків знести і побудувати нове, на перший огляд, і дешевше, і скоріше, тому що реконструкція тягне за собою ряд додаткових робіт. З моменту спорудження і до моменту реконструкції будівля живе своїм життям: десь цеглинки вставляли, дощечку підкладали, моноліт заливали. У цьому сенсі реконструкція  це величезна робота в плані конструктивного і архітектурного авторського нагляду. Одне тягне за собою інше, і це непередбачені статті витрат. 

Нове будівництво комерційно цікавіше  товщина стіни відразу зменшується, ти виграєш у площі. Але при цьому втрачаєш пластику фасадів, ту глибину, яку воно несло. Часто автентичні елементи, що, на перший погляд, знищені, намагаються просто ліквідувати. Це шлях найменшого опору, і більша кількість проектів вибирає його.

Існують загальнобудівельні норми, а є реставраційні розцінки, і вони в півтора-два рази вищі, ніж загальнобудівельні. Можливо, якщо мати на увазі додану вартість, пов'язану зі збереженням історії, то це компенсує витрати. Якщо ми зносимо будинок і будуємо новотвір, ціна цього будинку в моральному сенсі може дорівнювати нулю. Коли щось ламають і будують щось подібне, це найбільше лукавство в світі. Якщо вже знесли щось, треба будувати нове, найсучасніше, небувале, абсолютно інше. Відтворення – це муляж. 

Культурний центр CaixaForum у Севільї, столиці Андалусії, Іспанія. Відкрився 3 березня 2016 р. Архітектор Гільєрмо Васкез Консуегра

Всі архітектори в історії створювали нове, актуальне для свого часу, при цьому залишаючись в межах культурної традиції спадкоємності. Зрозуміло, тут зовсім не йдеться про будь-яке "копіювання", відтворення раніше створених шаблонів. Всі вони створювали свою нову мову, але користувалися тією ж мовою, що й їх сучасники. Знищувати щось заради створення схожого – лукавство в кубі.

Дуже важливо розділяти поняття реставрації, реконструкції та пристосування. Західні джерела налічують близько 10 різних "re", і вони всі відрізняються між собою підходами, методами і обсягами робіт. Так, наприклад, в західній практиці розрізняють поняття "реабілітація" і "адаптація". І згідно з дослідженнями Джеймса Дугласа, адаптація на 15% дешевша нового будівництва, а реабілітація  на 45%. Так що все залежить від типів виконуваних робіт і від конкретного завдання. Також роботи з реконструкції ще й набагато складніші. Наприклад, коли зводиться нова будівля, немає питань, як поділити фасад на елементи. Але коли вже є будівля, де всі відстані між вікнами різні, кожен раз це стає винаходом. Процес реконструкції – це постійне пізнавання чогось нового про об'єкт, хоча, здавалося б, все вже зрозуміло. Реконструкція  це велика школа, не говорячи вже про реставрацію (консервацію), коли доводиться "підігравати" головній партії автентичної тканини.

У містобудуванні є поняття "пам'ять місця". Для самовідчуття людини в місті це дуже важливо, будь-які зміни мусять бути делікатними. Навіть якщо якась деталь замінена, важливо зберегти середовище і масштаб. Якщо щось глобально змінилося, місце стає іншим, воно вже виключається з пам'яті. Спадкоємність в цьому й полягає, аби встановити і артикулювати пам’ять саме цю, цього місця.

Ворота замку Періжо. Архітектурний трансплантат на місці руїн замку Баррієр. Франція. Автори  LA ARCHITECTURES і Faustine Blaess, 2004 р.

Реконструювати складніше і справді цікавіше. Повертаючи життя будівлі, потрібно заглиблюватися не тільки в історію архітектури, а й громади, міста, країни.

В регенерації і відновленні дуже важливим моментом є переконання і правильна аргументація. Це елемент фаховості, і деякі речі варто, можна і треба пояснювати. Більшість, звичайно, не розуміє, що в цих будівлях такого важливого і чому в їх збереженні є цінність, тоді не потрібно з ними мати справу, якщо лише це містобудівельно і комплексно не ключовий об’єкт. Якщо ми говоримо про цінні будівлі, то всім очевидно, що їх потрібно зберігати. А далі, звичайно, питання професіоналізму архітектора: як зробити так, щоб цей об'єкт став таким, що окупиться, був привабливим інвестиційно, продаваним. Це питання дуже тонкої нюансної роботи.

"La Caixa"  Центр мистецтв у Мадриді. Архітектори Жак Герцог і П'єр де Мерон перетворили електростанцію (Central Electrica del Mediodia), споруджену в 1900-х роках, в ультрасучасний мистецький центр. Замовником дорогої (65 млн євро) шестирічної реконструкції виступив фонд La Caixa. Відкриття оновленого CaixaForum відбулося 13 лютого 2008 року в присутності короля Іспанії Хуана Карлоса. Central Electrica del Mediodia  один з небагатьох збережених в місті зразків старої індустріальної архітектури. Два будинки стоять паралельно один одному. Згідно з генпланом Мадрида від 1997 року, цегляні фасади електростанції необхідно було частково зберегти, тому швейцарські архітектори їх відреставрували, використавши тільки традиційні техніки і матеріали. Прийоми редизайну  безкомпромісні і радикальні

Важливою є внутрішня переконаність, внутрішнє розуміння якоїсь межі. Звісно, і тверді знання реставраційних норм і правил, які непорушні, але архітектор також повинен бути ще і на стороні об'єкта. Бути чесним до себе і до об'єкта. І тоді легко переконати замовника.

Щоб відчути об'єкт і передати його цінність замовнику, варто почути себе лікарем з науковим досвідом, що, напевне, спочатку проводить обстеження і дослідження. Не рефлексувати, не дозволити собі "креативити", займатися якимись фантазіями. Самому собі не дозволити легковажності "вільної творчості".

Корпус "Рейд" Школи мистецтв в Глазго. Споруда Школи мистецтв зведена в 1897-1909 роках за проектом архітектора і художника Чарльза Ренні Макінтоша. Споруда вважається шедевром стилю ар-нуво. Сучасний корпус цієї школи спроектував архітектор Стівен Майрон Холл

Найогидніше, коли спостерігаєш якусь споруду чи комплекс, чи, як у нашому випадку, перебудову вулиць і перепланувань, коли незрозуміло, з яких причин в сформованому історично середовищі щось має вигляд, який не вмотивований логікою цього середовища. Тоді залишається єдиний спосіб  апелювати до законодавства. Бо розумієш  тут прийшов "креатив", позбавлений розуміння і жалю до "духу місця". Нас просто ставлять перед фактом і не збираються вести професійний діалог. Це як читати книгу і усвідомлювати, що зміст написаного дорівнює нулю. Це означає, що або архітектор ні про що не думав, або він просто нікого не поважає, не вважає рівним для діалогу. 

Будь-яка споруда, як будь-який вид мистецтва,  це комунікація. Діалог має бути з містом, з його тканиною, з його шансом.

Тому перший етап  це завжди дослідження. Якщо це необхідно, варто проводити їх по багатьох дисциплінах. Що тут можна, що не можна, що було раніше, що логічно, що доречно, а що – ні. Після чого вже можна дозволити собі висловити ставлення до теми. Ну і потім – це розробка проекту, продумування всіх нюансів і деталей, включаючи матеріали, текстури, фактури, колір. Особливо важливо витримати "правду матеріалу", його відповідність залишкам попереднього. Кожен елемент мусить бути обґрунтований абсолютно точно, і тоді він лягає в концепцію.

Культурний центр, Гент, Бельгія

Потрібно мати терпець і переконати замовника в такому аналізі навіть за повної відсутності зацікавлення замовника у збереженні. Це – теж діалог. Можливо, найбільше мистецтво реставратора – це діалог. Звісно, найчастіше останнім козирем є законодавство, але навіть це може мати свої логічні пояснення, які замовник прийме не силоміць. Варто постійно бути з ним на об’єкті. Зрештою, в тому ж законодавстві для цього передбачені і науковий супровід і авторський нагляд. Варто робити макети і завше потрібно досягати збереження чистоти і ансамблевості в історичному середовищі.

Люди готові вкладати і час, і сили в те, до чого відчувають трепет. Це питання знання історії, культурного багажу. Можливо, про щось варто більше розповідати, знайомитися з прикладами роботи зі спадщиною в інших містах і країнах. У Франківську власники "Бастіону" теж не народилися переконаними сподвижниками збереження, але відповідний багаж баченого і почутого як від терплячих місцевих, так і від іноземних архітекторів зробили їх незаперечними лідерами у реноваціях і збереженні у місті. Бачите, таке навіть у нас можливе.

Багато хто вважає, що як мова про реконструкцію чи реставрацію  то це або треба зносити, або не можна й торкатися. Цей стереотип таки впливає на багато процесів. І тому потрібно розповісти, показати, довести, що ця тема нескінченно цікава і глибока, і тут головне  любити місто, архітектуру. Зрештою, це розмова про любов…


Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter - лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!

КОМЕНТУВАТИ