Одразу скажу: я, як і багато інших містян, уже привчив себе не звертати особливої уваги на купи сміття, чергову яму на дорозі, потворні реклами або щось поламане-потрощене, так ніби робити більше нічого в цьому місті, аніж будувати там, де не слід, і руйнувати все, що під руку потрапить.
Мій маршрут до середмістя з боку Гірки. Це так, для означення координат. Отож, минаю вулицю (чи те, що від неї залишилося) Ольги Дучимінської. Принагідно нагадаю: 105-літня письменниця 1988 року завершила свій страдницький життєвий шлях в одному з будинків на цій вуличці. Але тут, незважаючи на історичну пам’ять, немає не лише дороги, але й тротуари добряче покоцані. Далі поворот на Вовчинецьку. При вході на подвір’я костьолу Христа Царя – агітаційний намет одного з кандидатів на міського голову. Я не обмовився – зразу при вході. Тут розумієш, що варіантів лише два: або до Бога, або до "мамони", яка ще й мамоною не стала, але агітки на Божій стежці роздає пачками. Хоч поруч пляц, де б і десять наметів помістилося. Але хочеться саме тут, свідомо чи несвідомо, упритул до Бога.
За колією, на місці колишнього базарчика, за традиційно потворним зеленим парканом кипить будова. Знайомий архітектор розповідав, що ті, хто це робить, мають дозвіл збудувати на місці вже спланованої автомобільної розв’язки щось тимчасове, так років на п’ять. А так відразу й не скажеш: будують із цегли, ґрунтовно, ніби на кількадесят. А поруч, на стоянці біля "Вопаку", сільські жіночки продають на газетах молоко, сметану, сир. А де ще його продавати? Юні ще міліціонери, чи вже поліцейські, поблажливо посміхаються, дивлячись на юрмисько продавців і покупців: треба ж людям якось виживати. Хай навіть продають із землі, хай антисанітарія. Он зараз на місці базарчика щось цегляне збудують, можливо, новий тимчасовий торговий центр. Але я майже впевнений, що з автостоянки перед супермаркетом ніхто і в майбутньому не піде. Бо хто із селян потягне оплату за місце в тих базароцентрах?
Був того дня і на озері. Біля ДОСААФу, того самого, що біля "Парк-готелю", зрубали сад. Ще тиждень тому на схилі в бік озера росли яблуні та груші, а зараз пеньки і черговий паркан. Хто дозволив? Хто дав право? Чи є на це якісь документи? Єдина втіха: дорогою розповів про цю "нову радість" хлопцям, що створили сайт, на якому фіксують незаконні забудови. Владі байдуже, то принаймні молодь на цю дикість не може спокійно дивитися. Але, врешті, що там того озера залишилося! Чи не єдина велика відпочинкова зона в місті, але її, як хробаки, невпинно точать, з’їдають багатоповерхові забудови.
Вертався. На вулиці Миру біля стадіону "Тепловик" хтось методично познімав усі чавунні "решітки"-водостоки. Ох, ці дбайливі злодійські галицькі руки. Улітку після того, як переднє колесо ровера провалилося в таку яму від "решітки" на Хоткевича, потрапила до травмпункту шістнадцятилітня дівчина.
Як воно злагоджено все йде. Влада бере хабарі і відкати, окремі люди тягнуть, що потрапить під руку (це, звичайно ж, не про всіх). Але є такі, які тягнуть, бурмочучи під ніс: "Там, нагорі, тягнуть ще більше".
На залізничному мості над Вовчинецькою висить реклама: "Звертайтесь. Ландшафтний дизайн. Тел…" Не знаю, чи міг би допомогти ландшафтний дизайн нашому місту. Уже згаданий приятель архітектор каже, що треба змиритись, намагатись тримати його в чистоті і за ліпшої фінансової ситуації поволі виправляти скоєне: змінювати огидні вивіски й реклами, зносити не менш потворні багатоповерхівки, ліквідовувати все те, що вбиває наше місто. Така собі спокута й надія на перспективу.
А я все продовжую думати про ландшафтний дизайн, фахівцям із якого нічого не вдасться змінити в місті, якщо не провести негайні заходи щодо впровадження принципів ландшафтного дизайну в головах тих, хто ним керує, і тих, хто його населяє.
