неділя, 17 грудня

Провінційна Америка

Світлана Сіщук Журналіст, Нью-Йорк
На Long weekend до Вотербері – «найгіршого міста в Сполучених Штатах для розвитку бізнесу і кар'єри».

4-го липня в Сполучених Штатах відзначають День Незалежності, або як називають своє свято самі американці – «4th of July». День Незалежності – свято державне, і тому для переважної більшості офісів та різноманітних установ – це вихідний день.

Цьогоріч 4-го липня припало на п'ятницю і американці отримали «long weekend» – «довгі вихідні». Значна частина нью-йорківців на такі довгі вихідні намагається виїхати з міста. Ми вирішили традиції не порушувати і теж поїхали з Нью-Йорка. Наші друзі нещодавно придбали будинок в сусідньому штаті Конектикут і запросили нас до себе. Ми вже давно ніде не виїжджали, тому з радістю прийняли запрошення. Тим більше, у нас дітки майже одного віку.

GPS швидко порахував нам час і відстань: від нашого будинку в Брукліні до будинку Христини і Карлоса (вона – з Рівного, він – родом з Перу) у містечку Вотербері було 108 миль (тобто майже 174 км), які ми мали подолати за 2 год. 15 хвилин.

Отож вирушили ми з Брукліна на північний схід через Квінс і Бронкс, перетинаючи міст Хатчінсон-Рівер Парквей (довжина – 205 м).

Проїзд по цьому мосту коштує $7.50 в одну сторону))! 

І що далі ми відїжджали від Нью-Йорка, то кращими ставали дороги. Загалом дорога дуже мальовнича, серед зеленого лісу.

Максимальна швидкість, з якою можна рухатись на швидкісних дорогах і в штаті Нью-Йорк, і в штаті Конектикут – 65 миль/год (приблизно 105 км/год). 

Подекуди навіть була визначена мінімальна швидкість, з якою можна їхати – 40 миль/год (майже 65 км/год).


Синочок солодко сопів у своєму автокріслі, за вікном час від часу накрапав невеликий дощик... Тож час у дорозі промайнув непомітно. І ми дістались до містечка Вотербері.  


Вотербері входить до п'ятірки найбільших міст штату Конектикут. Населення міста складає майже 110 тис. чоловік. Роком заснування міста вважається рік 1686. Місто розташоване у вологій континентальній кліматичній зоні. Тут зазвичай бувають холодні сніжні зими, а в літній період тепло та волого.
Містечко доволі симпатичне – типове провінційне американське місто з переважно одно- дво- та триповерховими будиночками.

А так виглядає центр міста:


А ось такий будиночок придбали кілька місяців тому наші друзі:

Вздовж вулиці розташовані подібні один на одного типові будиночки. Паркани як такі перед будинками практично відсутні – рівненькі зелені газончики та кущі. Парканами обгороджені тільки задні дворики. На кожному подвір'ї є авто, а часто й не одне. Тому що пішки тут майже не ходять – навіть тротуари є тільки в центральній частині.


Відпочили ми гарно: пташки за вікном цвірінькали з самого ранку, а ми пили смачну італійську каву на терасі. До речі, у Вотербері 18,5% населення мають італійське походження. Діти вдосталь нахлюпались у надувному басейні, а наш малюк вже досхочу находився сходами доверху і донизу. Щоправда, донизу він сходив ще з острахом і потребував допомоги, тому я теж находилась)) Ми смажили барбекю, пили пиво і віскі. І просто спілкувались. Бо у працюючих людей в Штатах настільки насичений темп життя, що такі моменти трапляються не дуже часто.
Загалом, Вотербері не вважається заможним містом – середньорічний дохід сім'ї складає близько $47 тис. доларів. А за рейтингом журналу «Форбс» у квітні 2008 року Вотербері був визнаний як «найгірше місто в Сполучених Штатах для розвитку бізнесу і кар'єри»... З робочими місцями тут насправді не дуже, тому багато мешканців змушені щодня долати багато миль до місця роботи. Власне, Христина та її чоловік щодня їздять на роботу до Нью-Йорка, тобто на дорогу вони витрачають за сприятливих погодніх умов і відсутності трафіку (так місцеве населення називає «корки») щонайменше 4 години!
От власне саме ці фактори і стримують нас від пошуку житла подалі від «міста, що ніколи не спить». А ще, коли ми повернулись додому, в Бруклін, я зрозуміла, що все-таки, напевне, міське життя мені є ближчим... Але на природу будемо виїжджати обов'язково:)
 

КОМЕНТУВАТИ