п'ятниця, 20 липня

Учорашні герої?

Іван Костюк Письменник, журналіст
Хлопці-герої повернуться додому, прийдуть, щоб змінити цю країну не лише на фронті, але й у щоденному житті.

За останні двадцять три роки наші чиновники втомилися переписувати національну історію, змінювати імена письменників, яких вивчають у школах. Усе робилося так, щоб навіть найбільші герої перестали ними бути, щоб той, хто пізнає біографії тих, на чиїх плечах стоїть Українська держава, урешті і сам не розумів, у якій країні він живе. Ще рік тому основною мрією більшої частини нашого студентства було виїхати за кордон, і якщо не на постійне місце проживання, то бодай працювати там. Інакше кажучи, забути все, що стосується України.

Десь тиждень-два тому бачу фотографію Дмитра Табачника, який летить із відпочинку в Чорногорії. Хтось випадково зафіксував цю потвору в аеропорту. Мало хто звернув увагу на це фото, адже є злочинці значно примітніші. Фотографії Януковичів, Пшонки, Клюєва і К* висять у кожному районному відділенні міліції. Але я недаремно згадую Діму Табачника, якого навіть колеги по так званій партії звинувачували в клептоманії, а простіше кажучи – у злодійстві. Саме він упродовж багатьох років "опікувався" гуманітарною сферою в нашій державі. Ніколи до справ духовних не був байдужим: ще зі свого депутатства в Київській міській раді, "натхненної" роботи в Адміністрації Кучми, а далі старанного переписування шкільних підручників уже за Януковича.

Газ, нафту, гроші, підприємства – усе це можна рік за роком красти в держави. Але все це можна повернути, бо людські руки матеріальні цінності відновлюють достатньо швидко. А от скалічені душі, віра, особливо в молодих людей, відновлюються значно повільніше. І найбільші злочинці – це якраз табачники, ті, які вбивають надію, сподівання, вибивають духовну опору з-під ніг. Їхні злочини начебто не такі помітні, їх у руки не візьмеш. Але вони знають, що роблять, і знають, на кого працюють. Московія щедро оплачує зраду холопів.

У нашій країні донині вчорашні герої для більшості є безсмертними, беззаперечними. Коновалець, Петлюра, Бандера, Шухевич, Стус, Чорновіл… Сотні прізвищ. Для інших вони не лише не герої, вони для них якщо не вороги, то принаймні чужі імена, порожній звук, не їхня історія.

Помножити кількість таких людей якраз намагалися табачники. І годі заперечувати: їм це бодай частково вдавалося. Українство поволі, з великими зусиллями, так, як зараз українські військові на Донбасі, відвойовувало собі нові території на власній землі, у своїй країні. Зрозуміло, що без надійної опори в минулому ми не мали б цих радісно-кривавих місяців змін у нашій країні. Те, що вчора видавалося неймовірним, чимось таким, що було давно і вже ніколи не повториться, зараз стало реальністю. Ми думали, що герої були колись, зараз не час для героїзму в традиційному розумінні слова, себто зі зброєю в руках. Але час настав, і прийшли спадкоємці минулих героїв – герої нинішні. Страшно і гірко, коли вони не повертаються, а їх привозять у наші села з такими до болю знайомими назвами: Вікно, Воронєнка, Яремче… Але, на щастя, більшість повернеться, адже й ця війна з москалями колись закінчиться і перемога прийде. Хлопці-герої повернуться додому, прийдуть, щоб змінити цю країну не лише на фронті, але й у щоденному житті.

На них "зачекалися" продажні судді, митники, мєнти, депутати і вся інша наволоч, яка так вперто не дає нам жити. І, звісно ж, табачники, які ні на хвилину не припиняють своєї чорної роботи. Вони пишуть, переписують, перебріхують, підтасовують усе для нас найголовніше. Неможливо робити це в підручниках – перейшли на радіо, телебачення, в Інтернет. Вони й так завше там були, але такої активності, певно, ще ніколи не спостерігалося.     

А герої вчорашніми не бувають. Вони стоять поруч із нинішніми. Вони в нас є, були і будуть. Але, як виявляється, необхідно, надважливо було це дізнатися, щоб могти, як люди, жити далі. 

КОМЕНТУВАТИ