5 вересня Український Оскарівський Комітет у своєму фейсбуці оголосив, що до списку кандидатів на премію “Оскар” від України після детальної повторної перевірки на технічні вимоги потрапить ще один фільм – повнометражна картина режисера Мар’яна Бушана “Снайпер. Білий ворон”.
“Через незалежні від організаторів технічні моменти фільм “Снайпер. Білий ворон” режисера Мар’яна Бушана не потрапив до переліку поданих. Проте стрічка відповідає всім технічним вимогам, тож після повторної детальної перевірки потрапила до списку кандидатів і буде розглянута Українським оскарівським комітетом”, – йдеться у повідомленні.
Фільм заснований на реальній історії екопоселенця й учителя з Горлівки, який після окупації рідного міста в 2014-му записався в добровольчий батальйон і став снайпером.
У головного героя фільму снайпера Ворона є реальний прототип, інформує Фокус. Це військовий Микола Воронін.
Прототип головного героя
На сцену піднявся міцно скроєний чоловік середнього зросту років сорока у військовій формі. У нього була приємна усмішка і легка неголеність на обличчі. Він відповів, що його дружину не вбивали, як у фільмі. Але загинуло чимало його близьких людей.
Особистість Миколи Вороніна досить відома. З ним у медіа були десятки інтерв’ю.
У нього були спочатку пропутінські переконання, потім стали проукраїнські. Микола був фанатом російського письменника й еколога Володимира Мегре (“Дзвонячі кедри Росії”), пацифістом та екопоселенцем під Горлівкою, де жив у Норі (сам вирив та обладнав землянку) з третьою дружиною — харчувався ягодами. До цього були дві дружини та двоє синів.
У Києво-Могилянці він здобув три спеціальності. Викладав математику в Горлівці — у транспортному ПТУ, де були важкі підлітки. Двадцять років тому він мав хірургічні операції з видалення ракової пухлини в нирці, звідки пішли метастази в печінку.
Помаранчеву революцію Воронін не прийняв, але поїхав після одужання від раку в Чорнобильську (!) зону. У 2014 році вирушив до Горлівки, щоб підтримати проросійські мітинги, але побачив на них кримінальний зброд і військових російських інструкторів, які вчили бити палицею у горло. “Навіщо? Це ж люди? Так же можна вбити?” — зі знанням справи запитав Микола, тому що був інструктором з айкідо. — “Тому що це не люди, а вороги”.
Тоді він пішов на проукраїнський мітинг, де зустрів людей у вишиванках, із повітряними кульками, з дітьми, які молилися, і став на їхній бік: “Три дні я був сепаром”, — любить він повторювати. Потім записався в батальйон “Донбас”, оскільки його не сприйняв серйозно “Правий сектор”. Потім потрапив у десантники. Став донецьким “кіборгом”. Але він і їх зумів дістати — товариші по службі у Миколи забрали мобільний телефон, щоб він не зливав у фейсбук фото їх позицій: Микола щедро “ілюстрував” свої розповіді про бої за аеропорт знімками в соцмережах. Проявляючи свій упертий характер, Микола у відповідь п’ять днів протримався наодинці на третьому поверсі Донецького аеропорту, імітуючи там оборону кількох людей.
У 2015 році він привіз трофейне робоче табло з Донецького аеропорту — в Бориспільський. Там же, у Бориспільському аеропорту, в 2019 році він голодував проти ще кандидата Зеленського — майбутній президент йому не подобався різкими висловлюваннями. Ще він письменник і бард — і з концертами під гітару свого часу об’їздив Україну, Росію, Білорусь, Литву. Але виступав у не зовсім звичайних місцях: у дитячих будинках, місцях позбавлення волі, на вулицях, в електричках… Його київські друзі з Канади так охарактеризували цього уродженця Херсонщини: “Він людина без даху і без кордонів, може зробити все що завгодно, і від на нього всього можна очікувати”.
У релізі фільму “Снайпер. Білий ворон” коментар режисера Мар’яна Бушана: “З 2014 року я був у пошуках військової історії про добровольця, який став на захист України в боротьбі з російськими загарбниками. Натрапив на історію Миколи Вороніна — екопоселенця з Горлівки, що на Донбасі, який став снайпером. Спочатку я запропонував Миколі зняти фільм, заснований на його історії: ми багато разів бачилися, він читав сценарій, додавав коментарі — і згодом я вирішив відмовитися від фільму-біографії та зробити жанрове кіно. Так у сценарії поступово з’являлись події, яких не було насправді, але які могли б існувати в реаліях війни на Донбасі”.
Фактично це перша повноцінна українська прем’єра від початку війни. Рецензію на фільм від кінокритикині Віри Сивачук можна прочитати тут.
Цими днями фільм йде в кінотеатрі “Космос” у Франківську.
1 серпня УОК повідомляв, що до конкурсу допущена лише одна стрічка – “Клондайк” режисерки Марини Ер Горбач. Стрічка зображує історію родини, яка опинилася в епіцентрі подій авіакатастрофи рейсу MH17 Malaysia Airlines 17 липня 2014 року в селі Грабове Донецької області.
