Довгоочікуваний роман письменниці, перекладачки та публіцистки Софії Андрухович – «Амадока» – за кілька тижнів вийде у «Видавництві Старого Лева». Це історія про те, що нічого не зникає безслідно, зв’язки та паралелі між минулим і сьогоденням з часом можуть не стоншуватися, а глибшати, а пам’ять окремої людини та цілих поколінь ховає у собі багато таємниць.
Попередня книжка Софії – «Фелікс Австрія» – стала бестселером, перекладена та видана у Франції, Австрії, Чехії, Польщі, Угорщині та Хорватії. На початку цього року відбулася прем’єра фільму “Віддана”, знятого за її мотивами компанією FILM.UA. Над новим романом Софія працювали близько шести років. Обкладинку до нього створила творча майстерня “Аґрафка” (Романа Романишин та Андрій Лесів).
Назва книжки – “Амадока”– походить від назви найбільшого в Європі озера, розташованого на території сучасної України. Вперше про нього згадує Геродот, і впродовж кількох століть середньовічні картографи відтворюють його на мапах. Аж раптом воно зникає і з мап, і зі згадок. Та цей роман не про озеро, а про його зникнення. Про зникнення цілих світів та культур і про те, що залишається натомість. Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Європи і знищенням української інтеліґенції в часи Сталінських репресій? Чи сягає забуття однієї людини на кілька поколінь під землю? Та чи здатні любов і терпіння торкнутись свідомості іншої людини?
“Працюючи над “Амадокою” і шукаючи додаткового розуміння в джерелах про Другу світову війну, Голокост чи сталінські репресії 30-х років, я зіткнулась із усвідомленням безвиході: більшість із тих історій назавжди залишаться розверзтими, несправедливими, неугавно болючими, неосягненними, – розповідає про роман Софія Андрухович. – Я збагнула, що їх неможливо виправити і загладити, їх ніяк неможливо змінити. І єдине, що можна було вдіяти з цією безвихіддю, – це спробувати її висловити, перетворювати у слова. Дивовижним чином це приносило мені відчуття сенсу моєї роботи і полегшення. Це було схоже на складну й виснажливу подорож лабіринтом, обриси, форма й структура якого мені були відомі настільки, наскільки можна пізнати край, маючи перед собою його мапу. Але у процесі, йдучи його дорогами, вулицями і стежками, я часто почувалась так, ніби не я вирішую, куди і до чого йду, не я вибираю шлях і мету. Нерідко я не знала, що чигає за рогом. Мене було втягнуто в макабричний детектив, і вигадані мною герої розповідали власні історії, диктували власні правила і змінювали сюжет, як їм того хотілося. Я не мала уявлення, кому саме з них можна вірити. Хто каже правду, хто вигадує, хто обманює, хто з них пам’ятає події, їх причини і наслідки, а хто забув для того, щоб порятувати власне життя чи життя близьких, щоб полегшити біль”.
“Амадока” – це роман не так про події, як про переповідання подій, – уточнює Софія. – В ньому важливі не історичні факти, не достовірність, а намагання виявити, яким чином ми поводимося з власними і чужими спогадами про обставини і пережиття. Оповідь – один із способів порятунку слабкої, крихкої, зворушливої людини, розшматованої обставинами, владою інших людей, власними слабкостями. Створення оповіді – це ткання власної версії світу, деформованої настільки, наскільки деформований той, хто тче. Людина шукає власної цілісності, створюючи міф. Міф про себе, про свою любов і свій гріх, про почуття провини і чесноти, про світ і його закони. І це словесне плетиво має так багато сенсів, стільки причин для появи: воно пом’якшує і захищає, пояснює і заповнює, згладжує гострі кути, ховає від руйнівної правди, повідомляє правду у спосіб, в який її нарешті, можливо, вдасться прийняти. У спосіб, в який складна правда перестане бути руйнівною, ставши натомість цілющою. А ще оповідь поєднує людей. Поєднує персонажів історії, поєднує близьких і далеких, поєднує оповідача і слухача. Оповідь – це вияв любові. “Амадока” – роман про те, як кожна людина прагне, потребує і шукає любові, і про те, наскільки плутані стежки вона вибирає для своїх пошуків”.
Сюжет роману охоплює кілька епох. Але центральною залишається сучасність. Понівечений до невпізнаваності в одній із гарячих точок на сході України, герой роману “Амадока” тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яті: чоловік не пам’ятає ні свого імені, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомості, зшивати докупи спільну історію.
Довідково:
Софія Андрухович – письменниця, перекладачка та публіцистка. Народилася в Івано-Франківську. Авторка прозових книжок «Літо Мілени» (2002), «Старі люди» (2003), «Жінки їхніх чоловіків» (2005), «Сьомга» (2007). У 2014 році випустила роман «Фелікс Австрія», що того ж року отримав відзнаку «Книга року BBC». У 2015 році стала лауреаткою премії імені Джозефа Конрада. У 2016 році Софія Андрухович спільно з Мар’яною Прохасько написали дитячу книжку-картинку «Сузір’я Курки». Того ж року книжка увійшла до престижного каталогу в галузі міжнародної дитячої та юнацької літератури «Білі круки» («White Ravens 2017»). У 2020 році вийшов фільм «Віддана», знятий компанією FILM.UA за мотивами роману «Фелікс Австрія».
