Того ранку з Шибеного на Піп Іван Чорногірський вирушила дуже незвична колона «туристів». Пів сотні акторів і музикантів, техперсонал і рятувальники почали сходження на вершину, яка мала на кілька годин стати найвищою в Україні театральною сценою для національного мистецького проєкту «Бій за Україну».
«Бій за Україну» – це спільний проєкт Івано-Франківського драмтеатру і Національного президентського оркестру. Масштабне дійство, наповнене класичною і народною музикою, повстанськими піснями, перлинами української літератури й історичними рефлексіями франківський драмтеатр представив уперше 8 травня – до Дня пам’яті та перемоги над нацизмом. Це мистецька відповідь і спроба осмислення нинішньої російсько-української війни. Автори дійства відразу задумували його як “зброю” культурного спротиву російській агресії.
Після прем’єри у Франківську виставу з успіхом представили у багатьох містах країни, а 24 серпня, у День Незалежності, актори й музиканти зіграли її на горі Піп Іван, перетворивши навколишні краєвиди й старовинну обсерваторію на неймовірної краси сцену й декорації. Навіть негода – туман, пориви сильного вітру, час від часу дощ – не завадили дійству, навпаки, додали йому експресії і драйву.
Кількагодинне дійство «Бій за Україну» складається з трьох частин. Перша – духовна, наповнена найкращими зразками світової й української музичної класики. Друга – літературна, в якій використано фрагменти творів Тараса Шевченка, Василя Стефаника і Марії Матіос. Третя – це пісні січових стрільців і УПА в оригінальному виконанні і сучасних обробках. Усі частини об’єднані монологом Олексія Гнатковського, який оглядає тисячолітню неперервну історію української нації та її боротьби за незалежність – часів Руси-України до нинішньої війни з московськими окупантами.
Як каже автор постановки директор драмтеатру Ростислав Держипільський, коли почалася велика війна, він і весь творчий колектив задумалися про своє призначення у жорстокій новій реальності.
«Для багатьох митців, для театралів, для мене особисто взагалі постало питання: коли там гинуть люди, коли вбивають, ґвалтують жінок, дітей, чи взагалі потрібне мистецтво, чи потрібен театр і для чого ми? Але потім, коли ми спочатку грали в укритті у нас у Франківську, коли до нас почали потрапляти переселенці, ми зрозуміли. Переселенці нам казали, що для них це є терапія, це для них є лік незвичайний, після якого вони просто звільняються, очищуються, можуть дивитися на світ по-іншому.
Ми з колегами думали, що зараз можна ставити, що потрібно. Це мають бути комедії? Коли там гинуть люди. Чи трагедії? Чи можна грузити, коли й так навколо достатньо біди? І ми десь зрозуміли, що десь такий жанр як плакат, який здавався таким дещо примітивним, під час війни, мабуть, є доцільним. Тому це такий своєрідний театральний плакат, «агітка», але ми говоримо в ній про нашу національну історію, про спротив абсолютному злу, яким для нас є росія, про віру в перемогу. І це таке закликання до боротьби і перемоги. Це такий прояв величезної любові до своєї землі, нації, свого мистецтва і культури, до своїх воїнів і героїв», – каже Ростислав Держипільський.
Артпроєкт «Бій за Україну» підтримав давній партнер драмтеатру Прикарпатський національний університет. Ректор ПНУ Ігор Цепенда також піднявся на Піп Іван разом з акторами.
«Радію з того, що театральні «повівання» стають традицією. Це вже втретє ми щороку виходимо з нашими друзями – Національним академічним театром імені Івана Франка – на Піп Іван до Міжнародного наукового центру «Обсерваторія». Центр саме завершує проєкт в рамках польсько-української програми транскордонної співпраці. І фактично «Обсерваторія» стає не тільки науковим майданчиком, але й артмайданчиком. Переконаний, що перед нами ще багато цікавих артпроєктів саме на горі Піп Іван, бо магія гори, магія Чорногірського хребта, магія Карпат дає унікальні можливості для того, щоб наші митці розкривали свої таланти.
В час війни деколи кажуть, що музи мають мовчати. Навпаки! Музи – мистецтво, театр – мають звучати. Мають відіграти особливу роль сьогодні, бо впродовж багатьох років завдяки українському мистецтву нам вдалося виховати сильних духом українців, які сьогодні борються за свою незалежність. Цей артпроєкт – це також пам’ять про тих, хто боровся за Україну впродовж століть. Саме вони заклали ті підвалини, які дозволяють нам сьогодні протистояти грізному ворогу», – каже Ігор Цепенда.
«Театральні попівання на обсерваторії» започаткували у 2020 році, коли на вершині поставили “Недосяжну націю”. Того року драмтеатр і ПНУ підписали договір про співпрацю. У 2021-му тут зіграли «Енеїду» за мотивами однойменної поеми Івана Котляревського.
«Мені здається, що сьогодні в час війни проти рашизму завдання кожного українця – воювати на своєму фронті. Я переконаний, що мистецтво загалом і театр зокрема – це дуже потужна зброя, яка промовляє просто в саме серце, в саму душу людини», – каже Ростислав Держипільський.
Після дійства втомлених і щасливих виконавців чекав ще 6-годинний спуск під дощем до Шибеного, куди дісталися вже в темряві.
Фото Богдана Савлюка і Юрія Паливоди
Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проекту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».