Письменниця з Франківська Софія Андрухович написала новий роман «Катананхе». Він вийде друком навесні цього року.
Про що нова книжка, як писалася, письменниця розповіла на радіо «Культура».
“З цим текстом, як це буває з писанням і творчістю, у мене виникає багато несподіванок. Спочатку ідея моя полягала в тому, щоби написати збірку дуже легковажних оповідань, бо ми перебуваємо під тиском дуже серйозних обставин і нам точно не завадить щось легке. Уявляла цю збірку як історії про різні адюльтери. Навіть розпланувала, яке оповідання якому адюльтеру буде присвячене, і написала перше оповідання, – розповідає про задум Софія Андрухович. – Але коли я почала писати друге оповідання, то зрозуміла, що воно розростається. Перестає бути легковажним. В ньому з’явилася серйозність і сенси, про які я не думала на початку. Коли я дописала цей текст, то його вже можна було назвати романом”.
Софія Андрухович каже, що назва роману для неї завжди є важливим моментом. “Назва – це ніби інтуїтивний вхід у цілість того, що нас чекає”, – ділиться вона. В цьому випадку важлива фонетика – звучання назви “Катананхе”. “Це ніби заклинання”, – каже письменниця.
Спочатку роман мав іншу робочу назву. Вона була безпосередньо пов’язана зі сюжетом. Але “не спрацьовувала”, щоби тримати весь твір в цілості.
В романі Софії Андрухович одна з головних героїнь створює і доглядає клумбу під багатоповерхівкою у Києві. “Дуже життєва постать”, – характеризує її авторка. Катананхе – це квітка, яка росте і цвіте на цій клумбі. Квіточка відображає атмосферність тексту, пояснює авторка.
Письменниця каже, що спочатку задовольнилася звучанням цього слова – катананхе. Пізніше знайшла, що ця квіточка в середні віки використовувалася в любовних трунках. Друга її назва – “стріла Купідона”, “стріла Амура”.
Цей текст можна було би і так назвати – “Стріла Амура”, зазначає Софія Андрухович, щось таке постійно відбувається між людьми в тексті, щоправда, вони виявляються не готовими до почуттів. “А потім виявилося, що найбезпосередніша конотація цього слова – компульсія, компульсивна дія. І цим словом можна описати все, що відбувається в романі з персонажами”, – розказує авторка.
Отже, сюжет роману про різні несподівані любовні історії. Водночас книжка глибша і непроста. В ній багато драматичних сцен та епізодів, пов’язаних із досвідом війни в Україні, з досвідом повномасштабного російського вторгнення. Софія Андрухович каже, що “Катананхе” – історія, яка розгортається після війни, років за два-чотири після її завершення. Війна присутня в ній як спогад, її досвід – у діях героїв, повсякчас між рядками роману.
“Не мені оцінювати – вдалось чи не вдалось, але моїм намаганням було залишатися одночасно реалістичною і оптимістичною з цим текстом. Оптимізм полягає у тому, що у світі “Катананхе” війна завершилася – Україна продовжує існувати, повернула собі якісь території. Тобто домоглася всього того, на що ми зараз дуже сподіваємося, – і водночас на всіх людях залишився дуже непростий відбиток. Всі персонажі діють під впливом пережитого”, – розповідає про концепцію книжки письменниця.
Софія Андрухович — письменниця, перекладачка, публіцистка з Івано-Франківська. Вона написала сім книжок прози, зокрема «Літо Мілени» (2002), «Старі люди» (2003), «Жінки їхніх чоловіків» (2005), «Сьомга» (2007), «Фелікс Австрія» (2014), «Сузір’я курки» (2017) та «Амадока» (2020), переклала низку творів Мануели Ґретковської, Клайва Стейплза Люїса, Джоан Роулінґ, Кадзуо Ішіґуро, Айн Ренд і Тоні Джадта. Її роман «Фелікс Австрія» був відзначений як «Книга року ВВС» у 2014, а в 2017 році нагороджений літературною премією Вишеградського Східного партнерства (VEaPLA), у 2015 році вона отримала премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського. В 2023 році роман «Амадока» був відзначений премією імені Шолом-Алейхема. Її твори перекладено англійською, польською, німецькою, чеською, французькою, угорською, сербською та іншими мовами.
КУРС писав, що роман “Амадока” Софії Андрухович відзначили премією “Зустріч”
