У селі Озерце Дубовецької територіальної громади, у якому проживає лише три людини, місцева влада планує перетворити колишній будинок культури на творчу резиденцію, пише КУРС у рамках престуру в Дубовецьку громаду, який організувало Івано-Франківське регіональне відділення «Асоціації міст України».
“Ми запрошуємо людей сюди для того, щоб вони ділилися своїми спогадами, розповідали свої історії і в такий спосіб повернули сюди людські голоси”, – ділиться планами Павло Андрусяк.
Для таких заходів сільська рада планує створити творчу резиденцію у колишньому будинку культури. Ця будівля поділена на дві частини. В одній зроблять кілька житлових приміщень, а в другій – залу для навчальних семінарів та обговорень.
“Людина, яка приїхала (припустимо письменник, це є загальна європейська традиція), створює тут творчий продукт. Натомість громада дає можливість йому тут пожити. Так він дає туристичний поштовх для цієї місцевості”, – розповідає голова громади.
На першому етапі ремонтних робіт перекриють дах, встановлять вікна та двері, а також заллють стяжкою підлогу. Планують відтворити автентичний дах – з фальцевим покриттям. Хочуть також зберегти башту, яка занурюватиме відвідувачів в атмосферу 50-60-х років минулого століття. Опалювати приміщення планують за допомогою пічки.
У селі, яке колись процвітало, на сьогодні залишилось троє людей. Серед них – Іван Гергелюк, який разом з дружиною проживає тут з 1990 року. На посаді робітника Дубовецького комунального підприємства “Добра справа” він активно дбає про благоустрій села: косить траву, підтримує чистоту та порядок. За словами чоловіка, колись місцева сільська економіка трималася на домашньому господарстві та колгоспі. У селі функціонував магазин, що був поєднаний із клубом, у якому навіть була своя кінобудка. Іван Гергелюк пригадує, як до села приїжджали повні автобуси людей, що свідчило про значну кількість мешканців. Школа розташована у сусідньому селі Кінчаки. Її відвідували діти із Озерця. Проте чоловік каже, що, незважаючи на відсутність звичних міських зручностей, як-от магазини чи аптеки, жити тут можливо.
“Поки що немає такої проблемної зими, що дороги замітає, тому жити тут можна. Просто ніхто не хоче приїжджати сюди”, – розповідає пан Іван.
Також чоловік додає, що в нього є мобільний зв’язок, інтернет працює через вишку. До аптек та магазинів він їздить власним автомобілем в сусіднє село Кінчаки.
