Тарас на псевдо Француз — командир відділення протитанкового взводу одного з батальйонів 102-ї окремої бригади ТрО. Родом із Надвірної, що на Івано-Франківщині. До повномасштабного вторгнення він встиг пройти строкову службу в лавах ЗСУ. А вже за кілька місяців після демобілізації знову одягнув піксель — цього разу вже як доброволець, щоб захищати свій дім, пише КУРС з посиланням на 102 окрему бригаду Сил територіальної оборони ЗСУ.
Сьогодні Француз відповідає за озброєння, забезпечення, а головне — за життя особового складу свого відділення. Він переконаний: робота командира — це насамперед відповідальність за людей, які стоять поруч.
Справжнє випробування на міцність Тарас та його відділення пройшли під час одного з ворожих штурмів, коли окупанти підійшли до наших позицій впритул.
“Нас тоді крили артилерією, мінометами — летіло все, що тільки можна. Довелося відійти на іншу позицію й зайняти нову оборону, — пригадує Француз. — До того часу дехто з хлопців уже отримав контузії, але всі залишалися на своїх місцях і тримали зброю. Я стояв на спостережному посту з побратимом. На якусь мить відволікся, а коли повернув голову — ворог уже був у нашій траншеї, буквально за п’ять метрів від нас. Почався ближній бій. Нам вдалося відбити атаку і вибити окупантів з позиції, після чого по них ювелірно відпрацювали наші екіпажі ударних дронів. Ми повернули собі траншею та зібрали трофейну зброю”.
За словами Тараса, війна дуже швидко змушує дорослішати й вчить нести відповідальність за кожне прийняте рішення.
“Якщо ви вирішили долучитися до війська, добре подумайте, куди саме йдете і що ставите на кон. Це рішення потрібно приймати максимально усвідомлено, — наголошує командир. — Але коли ти вже зробив свій вибір — виконуй свою роботу до кінця”.
Читайте також: “Якщо не на війні, то для війни”: прикарпатська лікарка Галина Черниш пройшла 40 ротацій на фронті.
