п'ятниця, 22 березня

Франківець розповів, як одягається та харчується на смітнику

Франківець Віталій Боголюб не відносить себе до фріганів, проте є наближеним до цієї течії та розділяє деякі основні її принципи. Він 7 років не працює, не має власного житла – кочує по знайомих та харчувався тим, що інші називають недоїдками. Його життя далеке від заможного, проте він почуває себе абсолютно вільним та щасливим.

Про особливості такого способу життя, переваги та недоліки, труднощі, з якими довелося зіткнутися, реакцію людей та важливість людської віри він розповів в інтерв'ю ТРК "Вежа". 

"Фріганство – світовий громадсько-політичний рух, який виник на Заході. Коли я вперше почув це слово, подумав, що це просто група людей, які у такий спосіб вирішили зекономити, як і я. Почав шукати в Інтернеті однодумців і тільки потім  випадково довідався, що фрігани – це ціла неформальна організація зі своїм статутом і мережею. Я до цього руху не належу, тому що зовнішньо аполітичний і асоціальний, проте більшість їхніх поглядів розділяю. Об’єднує мене з ними заощадження власних коштів, а також розподіл надлишку знайденого чи негайне сповіщення про місця з надлишком і обмін досвідом",  розповів Віталій Боголюб.

Переналаштуватися зі звичного ритму на фріганство йому було досить важко. Бо був залежним від думок оточення, родини, школи, студентства.

"Ще з юнацьких років будував амбітні плани підніматись високо щаблями суспільства і не поспішав від них відмовлятися. Через це спочатку доводилося робити все потайки. Абсолютно відвертим міг бути лише у своєму колі неформалів панків, а згодом хіпі. Порваний одяг, потерте взуття і матерні слова в піснях зі сцени – це одне, а їсти, пити і доношувати речі за незнайомцями – це вже інше. Все змінилося, коли в 20 років активно увірував у Бога. Тоді зрозумів, що хоч це спочатку і виглядало як дари, благословіння, але слідуючи конфесії, де однією з ознак успішності у вірі вважались також матеріальні блага, яке віруючий направляє на служіння Всевишньому і добрі справи, мусив доводити оточуючим, що бідність і нестача – це наслідки слабкої віри і пережитки мертвої релігії",  говорить Віталій.

Переваги такого способу життя чоловік вважає контроль гордині і залежності від думки людей.

Недоліки – тимчасова матеріальна обмеженість.

Також Віталій Боголюб розповідає, що через такий спосіб життя виникають проблеми у спілкуванні з протилежною статтю.

"Доводиться обирати між таким способом життя і особистими стосунками, бо з фріганок у місті я поки що знаю лиш одну, та й ту виключно з розповідей, а неформалок, які би ставилися до цього лояльно, думаю, не так вже й багато. Хоча я й не шукав особливо, бо вже останні 5 років Ісус – то моя Дівчина (посміхається)",  каже Віталій.

Крім того, виникають труднощі з житлом.

"Якщо винаймаєш житло чи проживаєш у знайомих, то чесним буде поставити господарів до відома про такий стиль життя, бо не всі його розділяють, з остраху перед і без того розрекламованою "всюдисущою армією" мікробів, а також втратою власної репутації. Нещодавно я також потрапив у неприємну ситуацію з журналістами одного центрального каналу. Вони висвітлили цю тему зі мною в неприглядному саркастичному вигляді, хоча говорили перед і під час зйомки майже зовсім про інше, через що мені довелося пояснювати господарям квартири, де я проживаю, що майже все зовсім не так, як вони показали",  говорить Боголюб.

На запитання про те, як змінилося його життя, чоловік відповідає:

"Це змусило мене опуститись, мабуть, на самий низ в очах суспільства – оточуючих і знайомих, допомогло виявити мої глибинні страхи перед чужою думкою і покінчити з цим. Я пізнав самого себе, очистив і тепер почуваюся вільним, як ніколи. Отже, я – в Істині, бо тільки вона звільняє. Мені значно полегшало на душевному рівні. Я тепер краще розумію людей і відпустив стереотипне мислення. Позбувся брезгливості і страху перед невидимим ворогом вірусів та інфекцій: не боюсь потиснути руку чи обняти безхатченка, циганку чи хворого; можу пити з ними з одного стакана чи пляшки, можу покласти руку в молитві на хворе місце. Ввести мене в оману вони теж вже не можуть, бо я такий же безхатько і знаю, як вижити на вулиці, знаю, коли і яким чином вони намагаються тиснути на жалість. Не даю грошей на їжу, бо сам можу спокійно знайти її вдосталь і на тиждень вперед, відсилаю спокійно до смітників. Що цікаво – інтелектуалів серед них небагато, але інколи з ними цікавіше поспілкуватись чи навіть мовчки посидіти на вокзалі. Їхнє мовчання якесь вагоме, вистраждане, смиренне. Такий спосіб життя навчив мене бачити глибше природу співчуття та щедрості, а також зверхності, безвідповідальності, фаталізму, жадібності і страху людей та тої влади, яка їх влаштовує. Я краще зрозумів тих, хто на задвірках суспільства, знаю їх потреби – і тому спокійно ділюся з ними тим, що і сам споживаю".

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter - лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області! 

 

КОМЕНТУВАТИ