Нагадаємо, троє освітян з Прикарпаття увійшли в ТОП найпрогресивніших учителів України. Серед них – Грицишин Марія, вчителька української літератури з Івано-Франківська, Українська гімназія № 1.
Колишня її учениця Ольга Макар розпитала, як Марія Іванівна вчить дітей писати твори:
"Щоб навчитися добре писати, треба багато читати, особливо поезію, багато писати і мати того, хто поправить. Мої діти пишуть твори щотижня. Це може бути щось невелике: асоціації, роздуми, замальовки – що підходить до літератури, яку вивчаємо.
• Якщо навчу писати в молодших класах – у старших не буде проблем. З молодшими практикуємо вільне писання: 10 хвилин на уроці вони пишуть, що хочуть.
• Дітей треба заразити: вони мають ХОТІТИ написати цей твір. Тоді уже можна вчити.
• Завжди даю мінімум 7 тем на вибір. Приклад теми: "Це було тоді, коли риба вдарилася хвостом об місяць". Часом дитина каже: "А можна, я напишу твір на одну тему, а потім – ще один на іншу?"
• Про Нечуя-Левицького маю в запасі 20 тем.
• Дивлюся, які теми якому класові підходять. Наприклад, математики хочуть конкретики, а не образності.
• Формулюю теми так, щоб неможливо було списати з Інтернету: це мене ображає, це примітивщина. Ледве відучила батьків допомагати дітям писати твори.
• Інколи мотивація для учня – це оцінка. Після твору я пишу своє резюме. Емоційні діти часом ображаються, якщо напишу їм одним словом "Чудово". Кажуть: "Напишіть щось ще!" – отже, їм це важливо.
• Якщо бачу, що зовсім зле, можу не ставити бал, але пишу: "Друже, те не так, а ось це – може бути". Завжди шукаю, за що похвалити – навіть якщо це одне словосполучення, яке заслуговує уваги.
• Найкращі твори зачитую на уроках, але тільки зі згоди учнів.
• Часто спрацьовує конкуренція, захоплення одне одним.
• Ніколи не ставлю оцінки за грамотність, лише за образність, розкриття теми, власну думку і аргументацію.
• Зошити перевіряю зеленою ручкою.
• Не звертаю уваги на обсяг: хай півсторінки, але хай буде щось гідне.
Діти кажуть:
– А можна написати два речення?
– Можна, тільки геніальні.
• Ми з ними переробляємо пісні, пишемо хоку, рубаї, сенкани. Придумуємо продовження, наприклад, до "Слова о полку Ігоревім": що сталося далі?
• Часом з класичних віршів викидаю слова — їм треба придумати, що там може бути.
• Коли вивчаємо якийсь термін, даю їм скласти кросворд. Потім малює на дошці, а клас відгадує. Діти пишуть по 30 питань, шукають інформацію в Інтернеті, книжках – дуже це люблять.
• Для 5-7 класу даю для кожного учня папку, у них немає контрольних зошитів (це порушення, але я можу собі це дозволити). Всі їхні контрольні, твори, ілюстрації, фанфіки – все збираю у ці індивідуальні папки. Потім, коли вони виростають, розглядають їх і сміються.
• Невпевнені в собі діти часом наприкінці твору додають простим олівцем: "Я думаю, що це не дуже добре, можна було написати ще так", – і пропонують інший варіант.
• Якщо дитині зовсім не вдається писати, кажу: "Головне – пиши сам, тільки не списуй". Я знаю всіх дітей, знаю, що, наприклад, один хлопчик – чудовий математик, але коли треба писати, він мучиться. Кажу йому: "Напиши все, що ти думаєш про це, будь-що. Хай тут не буде художніх засобів, але хай буде думка".
• Часом діти просяться піти в підсобку – бо не можуть зосередитися в класі, хоч там і тихо. Їм потрібно усамітнитись. Я дозволяю. Один учень так сказав: "Я хочу вийти, бо вони на мене дихають!"
• Я не займаюся репетиторством: інколи учні приходять групами по п’ять-десять, щоб я пояснила їм щось конкретне. За це не беру грошей.
• Батьки часто недооцінюють своїх дітей. Один репетитор скаржився на мою ученицю: "Вона не слухається – не хоче вчити напам'ять те, що я її заставляю". І правильно робить! Вона ж все знає, просто мама змушує її ходити на заняття.
• "Весняний поріст" – це альманах, який я видаю з 1996 року. Коли я прийшла до гімназії, мої перші діти писали дуже цікаві твори. Пам’ятаю таку асоціацію: "Невже спеці не гаряче, коли вона пече?”
• Мені було жаль, що твори пропадають, губляться. Тоді ще у мене не було комп’ютера, я не вміла ним користуватися. Пішла до вчителя інформатики, і він мене вчив. Я набрала на комп’ютері першу книжку, і ми з одним батьком її надрукували. Зробили тоді презентацію в філармонії, був камерний оркестр, відомий поет, торт.
• У "Весняному порісті" є рубрика з творами вчителів і батьків, рубрика перших віршів, є поезія і проза. Кожен випуск – це 60-80 сторінок і 30-50 авторів [у гімназії 466 учнів].
• Видати таку книжку коштує десь 500 грн за 100 примірників. Роблю все сама. У нас з’явилась традиція: випускники дарують по примірнику п’ятикласникам.
• Завжди пишу передмову до збірки, інколи роблю книжку в книжці – з творами одного автора. Деяким учням ми видавали їхні власні збірки.
• Цього року ми зробили збірку "Лист до мами": кожна дитина написала лист, хто як вмів: хто вірші, хто прозу – я зробила книжку, і ми подарували її мамам на день матері.
• Діти дуже радіють, коли бачать свої твори у "Весняному порісті". Батьки приходять дякувати зі сльозами на очах.
Читайте: Найкращі школи Франківська: за результатами ЗНО 2018
