Про це повідомив правозахисник у Фейсбук.
"Андрій відмінно тримається. За період перебування у СІЗО відкрив в собі нові інтереси. Один із них – вивчення німецької мови, а другий – поезія. Андрій, з його слів, до цього не писав ні віршів, ні подібних текстів", – написав адвокат Микола Полозов.
Також військовополонений моряк 19-річний Андрій Ейдер попросив адвоката опублікувати його думки щодо ситуації, яка склалася, і написаний ним вірш, що той і зробив.
"Минуло майже півроку… Півроку, як нас утримують проти нашої волі. Хочу подякувати всім людям, котрі підтримують нас протягом цього часу. Це дійсно допомагає. Увесь цей час у мене одна думка: як у сучасному світі одна країна може звинувачувати й утримувати діючих військовослужбовців з іншої країни і не визнавати їх військовополоненими? Враховуючи, що перед цим був односторонній збройний конфлікт, результатом котрого стали поранення та пошкодження техніки. Як можливо прирівняти діючих військовослужбовців ВМС до злочинців?
З тих пір служити українському народові стало злочином? В сучасному світі існує багато домовленостей між країнами: конвенцій, міжнародне право, тощо. Навіщо все це, якщо це не працює, якщо до цього не дослухаються? Тобто, вирішення конфліктів в рамках дипломатії вже не можливе?
Вже дійсно набридло бачити свою країну лише тоді, коли якісь кадри показують в новинах ТБ. Також дуже сумую за родиною… Ми не можемо не те що побачитися, навіть поспілкуватися телефоном. Звичайні листи, надіслані поштою (усі ми знаємо, як вона "швидко" працює), затримують на декілька місяців або взагалі не віддають. Як це можливо у сторіччі, коли усі спілкуються у месенджерах й звикли отримувати відповіді за декілька секунд? Й це все сучасний світ?
Щоденно дуже сумую за родиною. Я сподіваюся, що усе це якомога скоріше скінчиться. А поки це не життя, це існування…
Також я вважаю – якщо ти військовослужбовець, ти повинен бути готовим отримати поранення, захищаючи свою країну. До цього можливо підготуватися, але не те, що ти опинишся за ґратами, а не у шпиталі. Медична частина цього утримання – це вже інша розмова, до якої занадто багато питань. Також я багато чого зрозумів. Найголовніше – я не вмів цінувати свою родину. Усі сварки у моєму житті – це найбезглуздіше, що я робив. Цінуйте один одного, бо у якийсь момент, можливо, хоча б тимчасово, але втратити усе, що маєш, і існувати лише сподіваннями та спогадами. Це не найприємніше, що може трапитися. А поки лише подовжене утримання під вартою. Сподіваюся якомога скоріше повернутися до дому. Одного разу я прокинуся вільною людиною. Набридло мені це існування. Час, який ми проводимо за ґратами, – це частина життя, яку ампутували. Цей час ніхто не зможе повернути і навіщо ампутовувати зовсім здорову частину?"
Любов… Яке це гарне слово.
Говорять, воно творить дива
А також віра та надія.
Здається це непросто вже слова.
Мабуть образ життя,
багато в світі вже таких людей.
Я не один такий, хоча
майже півроку в кайданах.
Чому? Я й сам не розумію…
Тай біс із ним! Бо я вірю.
У що? У закон, порядок, справедливість.
Найголовніше – у людей.
Вони дають мені надію,
любов у серці ще жива.
А поки… Кайдани, клітка, грати.
Сиджу й чекаю на дива.
Закон – це міф, його придбали!
Порядок кожен раз новий.
Яка тут буде справедливість?
Але людей не провести.
Хай бачить світ як вони зродили.
Поки я ще вірю.
Разом чекаймо на дива.
Як писав КУРС, 25 листопада прикордонні кораблі РФ здійснили відверто агресивні дії проти кораблів ВМС ЗС України та захопили в полон три українські судна та членів екіпажу. Згодом з’явилась інформація про поранених українських військових моряків, яких захопила Росія у Керченській протоці. Загалом 23 полонених, наймолодшому – лише 18, і ним виявився Андрій Ейдер. Про поранення сина батькам, які мешкають на Прикарпатті, повідомили телефонним дзвінком з Радіо "Москва".
