п'ятниця, 14 грудня

Станиславівські оголошення: містичні герої старого міста

Стара місцева преса періодично повідомляла про осіб з дивовижними здібностями, які жили чи гостювали в Станиславові. Були й справді унікальні випадки, які, втім, можуть мати цілком наукове пояснення.
Факір Нордіні Факір Нордіні

На початку ХХ ст. в Західній Європі користувався шаленою популярністю факір Нордіні, якого вважали диво-людиною і "єдиним білим індійським факіром". Коронним номером Нордіні була затримка дихання на час до восьми хвилин. Його закопували в ящик з мокрим піском, перед тим одягнувши на нього два шкіряних капюшони й закривши йому носа і рота. Подібний трюк Нордіні виконував і при занурюванні у велику ємність з водою. Факір мав настільки розвинуті м’язи обличчя й шиї, що міг без усякої маски надавати собі вигляд мумії.

Номер факіра з живим вогнем.

Нордіні мав надзвичайну фізичну силу – легко пересував камені, які не могли зрушити з місця троє сильних чоловіків. Особливе здивування викликав номер, коли факір голими руками хапав палаючі кулі й навіть короткий час перебував у вогні. Він міг на певний час затримувати пульс і биття серця.

Газета "Кур’єр станиславівський" від 17 березня 1912 р. з гордістю повідомила, що факір Нордіні був корінним жителем Станиславова, а його справжнє ім’я – Нааман Штайн. В юні роки він виїхав з рідного міста й помандрував з якоюсь цирковою трупою, а згодом здобув європейську славу, виступав на сценах Відня, Кракова, Ґраца та інших міст. Він був відомим також своєю гнучкістю, через що його називали "каучуковим чоловіком". В цій іпостасі він також приїздив на гастролі до рідного міста. Як зазначала газета, здібності Нордіні викликали здивування навіть у медиків.

Його виступи захоплено описувала авторитетна "Віденська газета", хоч насправді всі дива Нордіні цілком відповідали законам природи й фізики. Так, серцебиття, дихання й пульс факіра насправді не зникали, а лише дуже сповільнювались за допомогою спеціальних практик – людина неначе впадала в летаргічний транс. Для перебування у вогні на шкіру наносилися спеціальні речовини, а ефектність фізичних трюків досягалася спритністю й багаторічними посиленими тренуваннями.

Рекламна афіша факіра Нордіні, поч. ХХ ст.

В квітні 1918 р. в театральній залі Станиславова відбулась унікальна подія – телепатичний сеанс. Його провів відомий на всю тогочасну Європу гіпнотизер і телепат доктор Радван. Зала театру вщент заповнилася глядачами, серед яких були й представники міської еліти. За телепатичним сеансом спостерігала комісія, яка складалася з поважних містян.

Загадковий гість прочитав лекцію про мистецтво телепатії, порівнявши це явище з "електрикою мозку" і "бездротовим телеграфом". Спочатку публіка ставилась до виступу телепата холодно і скептично, але потім цей настрій змінився на бурхливий захват. Після лекції доктор Радван провів кілька експериментів, за якими глядачі спостерігали, затамувавши подих. Телепат точно і блискавично відгадував думки глядачів, вибраних для експерименту членами комісії. Кожну правильну відгадку публіка супроводжувала оплесками.

Телепат і гіпнотизер доктор Радван.

Віра у феномен телепатії сягає глибокої давнини, але сучасні вчені зазначають, що для телепатії відсутні будь-які біологічні передумови. Тому більшість науковців вважає її неможливою і відносить до псевдонаукової діяльності. Тож, радше за все, дивовижні результати експериментів доктора Радвана пояснювались його винятковою спостережливістю й тонким психологічним відчуттям.

В травні 1935 р. станиславівська преса повідомила про диво, яке переконливо довело: справжня віра й позитивний психологічний настрій – то справді величезна сила. Параска Ганусяк, 25-річна служниця, мала серйозні проблеми з хребтом унаслідок травми. Молода жінка мучилася від сильних болів, а для підтримання хребта лікарі приписали їй носіння гіпсового корсета, від якого на її тілі утворювалися глибокі рани. Однак її стан, незважаючи на всі зусилля лікарів львівської клініки, не покращувався. Врешті-решт вона звернулася до греко-католицького священика. Він бачив, що жінка безнадійно хвора, й порадив їй шукати порятунку в Матері Божої – десять днів молитися й випити пляшечку святої води з Лурду, яку він їй вручив. Священик також відправив службу за здоров’я хворої. 

Вирушаючи на чергове обстеження до Львова, жінка відчула значне покращення здоров’я. У львівській клініці їй зробили рентген, і лікар оголосив, що, мабуть, сталося якесь чудо, бо хребет у повному порядку. Лікарі вважали, що покращення може настати лише після трьох років носіння гіпсового корсета, але після таких результатів визнали, що він пацієнтці більше не потрібен. Сама Параска розповідала, що протягом десяти днів практично нічого більше не робила, тільки молилася. В сучасній науці таке диво називається ефектом плацебо – відомі випадки, коли хворі одужували не лише від молитов, а й від таблеток, які не містили жодних лікарських речовин, бо були переконані, що приймають справжні ліки.           

Олена БУЧИК

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter - лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області! 

КОМЕНТУВАТИ