п'ятниця, 19 жовтня

Станиславівські оголошення: як мешканці міста творили сто років тому

Івано-Франківськ має славу літературного міста, адже тут багато творчих особистостей і знаних митців. Сто років тому мешканці Станиславова теж активно цікавилися літературою і намагалися творити самі, хай часом і не дуже вдало.
Жінка за письмовим столом. Фото, поч. ХХ ст. Жінка за письмовим столом. Фото, поч. ХХ ст.

На початку ХХ ст. в місті регулярно проводилися літературні конференції, які збирали досить численну публіку. Як бачимо з оголошення в газеті "Кур’єр станиславівський" від 16 грудня 1906 р., на одній з таких конференцій гімназійний професор пан Ербен читав лекцію про песимізм у німецькій та італійській поезії. Далі присутні слухали розмірковування професора Воловича про те, чи є песимізм безнадійним.

Оголошення про літературну конференцію.

Доброю традицією в місті стали й літературні чаювання, які організовувало місцеве жіноче благодійне товариство. На таких зустрічах збиралися місцеві літератори і їхні прихильники, пили запашний чай, читали та обговорювали літературні твори. Ці обговорення час від часу переривалися виступами піаністок. Частим гостем таких зустрічей був місцевий адвокат і поет Генрик Зальц, який видав кілька поетичних збірок. В 1906 р. в станиславівському театрі навіть поставили п’єсу "Воля", написану цим автором. В Станиславові його творчість користувалася успіхом, але за межі міста слава пана Зальца так і не вийшла. Був у місті й автор детективів – Леон Фук, чиї кримінальні історії вражали мешканців Станиславова. Згодом він переїхав до Львова, де й помер у 1909 р.

Місцеві літератори нерідко відвідували шинок пана Холдера, який не був надто респектабельним, але тут можна було черпати натхнення й шукати цікаві типажі для своїх творів. Він був розташований за теперішньою адресою вул. Вітовського, 7. Ось як писала про цей шинок преса. "Хто ж не знає того шинку, що на площі Міцкевича, по лівий бік, як іти до театру? Там збирається стільки всяких волоцюг і покидьків суспільства, які п’ють пиво по шість центів за півлітра, і ще там найсмачніша печінка з часником. Немає такої людини в Станиславові, яка б цей шинок не знала. Мабуть, не кожен до нього ввійде, але драматурги, письменники, автори детективів мають тут справжні жнива, адже навколо стільки цікавих типажів і облич, а ще виразів, пісень і зворотів. Тут збираються люди з найрізноманітніших верств суспільства, багато таких, які не мають певного заняття, тож сидять тут цілими днями".

Шинок Холдера на площі Міцкевича.

В місті також діяла філія львівського Філологічного товариства. Члени цього товариства вивчали іноземну літературу і намагалися перекладати деякі художні твори чи їхні уривки своїми силами. Так, професор станиславівської гімназії Петро Париляк здійснив переклад твору німецького поета Вольфганга Ґете 2Іфігенія в Тавриді", який, на думку місцевої преси, був дуже вдалим. Станом на 1911 р. до цього товариства належало лише 12 жителів Станиславова. Для членів товариства також проводилися пізнавальні лекції про мистецтво літературного перекладу.

Немало було в місті й літераторів-початківців, яким ніяк не вдавалося здертися на літературний Олімп. "В Станиславові від певного часу панує епідемія – писав "Кур’єр станиславівський" у 1900 р. – Найдивніше, що вона охопила панянок, які осідлали Пегаса і плодять новели, вірші, драми й трагедії так завзято, що аж їм сережки трясуться. Певно, то якась пошесть, і хоч жоден з тих творів поки що не отримав визнання, літературні панни вже бачать себе на Олімпі, де своїми маленькими ніжками топчуть лаврові кущі. Нашу редакцію буквально засипають зі щоденною поштою творами на кшталт: "Чудовий осінній ранок. Грудки снігу, що літали у повітрі, виблискували в червоних, як апельсини, променях весняного сонця, яке всміхалося від задоволення, як дитина до брязкальця. Вся природа була дивно м’якою. Чому? Це таємниця невідомих пророків Всесвіту. На пружинистій канапі сиділа жінка, бліда як простирадло, а на її свіжому зморшкуватому обличчі вимальовувалося щось таке… Що? Хто ж здогадається?!" Подібні шедеври доводили буквально до відчаю працівників редакції.

  •  

В 1904 р. газета "Кур’єр станиславівський" надрукувала цікаву статтю "З редакторського кошика", де розповідалося про твори, не прийняті редактором до опублікування. Серед них траплялися оповідання, вірші, звернення до редакції. Один з таких віршів починався словами "О, не гнівайся, кохана, іскри сиплють очі твої…" Автор статті висловив жаль, що такий зручний вірш опинився у кошику, адже його можна читати двояко: чи іскри сиплють очі, чи очі іскри – як кому більше подобається. Незважаючи на легку іронію, автор усе ж підкреслював, що намагання людини творити, хай навіть не дуже вдало, заслуговує на повагу.

Олена БУЧИК

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter - лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області! 

КОМЕНТУВАТИ